Муравлик Ферда

СПЕРШУ ПРО ХЛОПЧИКА, ЩО ЙШОВ ЛІСОМ

Лісовою стежиною ішов хлопчик — не знаю, як його звати, — і щось насвистував. Що то була за пісенька — мені теж невідомо. Лунала вона приблизно так: «Ф’ю-ті-ті, ті-лі-лі!» Не впізнаєте мотив?

Хлопчина пройшов би отак, насвистуючи, увесь ліс, коли це раптом до його пісеньки вплелися ще якісь звуки. Щось на зразок «ш-ш-ш». Ніби шелест дощу.

Може й справді дощ? Хлопчик випростав долоню й поглянув на небо. Де там дощ! Небо було чистісіньке, наче обкладинка нового зошита; а на руку навіть і не капнуло.

Та шелестіння не вщухало: «Ш-ш-ш...» Що воно таке і звідки береться? Ага, десь ліворуч... ніби з того горбочка під деревом.

Так і є — погляньте лишень сюди!

Хлопчик з подиву закліпав очима. Під ялинкою здіймався високий-превисокий мурашник, мабуть, вищий за самого хлопчика, а мурашок в ньому — аж кишіло. Тільки й чути було: «Ш-ш-шу-шу».

Мурашва сновигала, аж в очах мерехтіло. Одна мураха поспішає сюди, інша — туди, і кожна щось несе, щось робить, а ця ось — гляньте-но! — тягне до мурашника якогось прозорого камінчика! Куди квапишся з таким скарбом?

Чи ти, бува, не подумала, що це діамант? Чи, може, хочеш засклити ним віконця?

А дивіться-но сюди! Ця мураха, мабуть, якась нянька. Несе лялечку — маленьке мурашине дитинча в пелюшках — кудись на сонечко. Наразилася на сухий листок і не знає, бідолашна, як його перелізти. Бери праворуч, няню! Там рівніша дорога. Або попід низом!

А це що? Троє мурах-силачів тягнуть до мурашника мертву осу, але навряд чи дотягнуть її.

Ні, не передати словами всього, що побачить людина, коли опиниться так близько біля мурашника!