Остап Вишня. Невеселе життя

* * *

15—16 березня 1927 р. Остап Вишня написав «Мою автобіографію», яка вийшла тоді ж окремим виданням. У ній він згадував (у гумористичному, звичайно, тоні) і про свою участь у революції, і про роботу в Центральній Раді, і про переїзд до тодішньої тимчасової столиці України Кам’янця на Поділлі, де розпочав свою літературну діяльність («почав з фейлетону»), і про те, як його «переїхали» із Києва до Харкова (тобто заарештували органи ЧК) у жовтні 1920 р. та ін.

У камері № 15 харківської в’язниці, де автор згадуваної автобіографії опинився наприкінці 1933 р., він значно розширив і конкретизував сказане раніше. Слідчим було поставлено й кілька інших запитань, на які звинувачений змушений був відповідати.

Читаючи текст «камерної» автобіографії, написаної в перші дні арешту, можна припускати, що на її автора ще не чинилося фізичного й психологічного тиску – адже він ніби переповідає вже сказане раніше. Інші, пізніші свідчення у справі – це майже суцільна самообмова як наслідок жорстокого й нелюдського тиску слідчого Бордона.

Третю автобіографію Остап Вишня написав 6 червня 1943 р. в Москві, знову ж таки в камері, про що свідчить резолюція в кінці документа: «Т.т. Сташко, Иванову. Как ведет себя О. В. в камере? Переговорите. 9/VII» (Підпис нерозбірливий).