Остап Вишня. Невеселе життя

26 червня 1934 р. Лист В. П. Губенка до Остапа Вишні.

Жорж, Боря – син і брат Марії Адольфівни Смирнової, яка виховувала В. П. Губенка.

Червень 1934 р. Лист В. О. Маслюченко до Остапа Вишні.

Лист написаний чорним олівцем на клаптику паперу з учнівського зошита. Конверт відсутній, бо, очевидно, цього листа було передано оказією, оскільки на зворотньому боці аркуша зазначено: «Остапу Вишні». Весь липень місяць 1934 р. В. О. Маслюченко була у чоловіка.

Із щоденника Остапа Вишні.

Табірний щоденник Остапа Вишні – це книжечка маленького розміру, майже ідентична з шевченківською захалявною. Вона є єдиним документом такого характеру, що зберігся з того часу завдяки В. О. Маслюченко. Їй, очевидно, було передано цю книжечку у вересні 1935 р., коли в Кедровому Шорі письменника відірвали від сім’ї, що приїхала до нього на постійне проживання, і направили на рудник Еджид-Кирта.

30 липня 1934 р.

НКВД /б[увшого] ОГПУ/ – Йдеться про Народний комісаріат внутрішніх справ, організований із колишнього Об’єднаного державного політичного управління.

«Блажен, хто вірує!..» – Цитата із комедії О. С. Грибоєдова «Лихо з розуму» (1824), дія 2, ява 3, слова Чацького. В оригіналі текст цитати такий: «Блажен, кто верует, тепло ему на свете!»

31 липня 1934 р.

Мороз Яків Мойсейович (справжнє прізвище – Іосема) – начальник Ухтопечорських таборів, деякий час прихильно ставився до Остапа Вишні, тричі давав дозвіл у 1934–1936 рр. на побачення з дружиною.

1 серпня 1934 р.

Добринін І. Г. – інженер-геолог, який дружив із Остапом Вишнею і підтримував його.

2 серпня 1934 р.

З книгою нашою щось зовсім невиразне. – Відомостей про згадувану книгу, написану Остапом Вишнею разом із М. А. Рамзі, немає. Але, як видно із листів письменника, табірне начальство вело з ним переговори і про написання роману з історії промислів того краю, на що він був погодився. Остап Вишня при цьому поставив умову надати йому можливість виїжджати до інших промислів для збирання матеріалу і дати для написання роману два роки, на що не дістав дозвіл від ГУЛАГу.

Рамзі Манон Абдулайович – репресований нарком освіти Узбекистану. В. О. Маслюченко передала лист від М. А. Рамзі в Москві одному впливовому партійному керівникові – землякові Рамзі (на жаль, прізвище його залишилося невідоме), в результаті чого пощастило звільнити його з ув’язнення.

Кузьмін – помічник начальника Ухтпечлагу Мороза Я. М.

4 серпня 1934 р.

КВО – Культурно-виховний відділ табору.

5 серпня 1934 р.

«Северный горняк» – газета, в редакції якої Остап Вишня працював у 1934 р. 1 лютого 1935 р. його було переведено на рудник Еджид-Кирта.

7 серпня 1934 р. Лист В. О. Маслюченко до Остапа Вишні.

Листівку написано з дороги під час повернення В. О. Маслюченко із Чиб’ю.

Із щоденника Остапа Вишні.

8 серпня І934 р.

Черняхівські. – Йдеться про родину київської інтелігенції Черняхівських.

Волошин (справжнє прізвище Кирієнко-Волошин) Максиміліан Олександрович (1877–1932) – російський поет і художник.

10 серпня 1934 р.

Гжицький Володимир Зенонович (1895–1973) – український письменник, репресований одночасно із Остапом Вишнею (заарештований 7 грудня 1933 р.). Протягом багатьох років перебував разом із Остапом Вишнею на засланні в районі Печори, а також на руднику Еджид-Кирта.

11 серпня 1934 р.

Дацків Михайло – колишній директор театру «Березіль».

Бобинський Василь Петрович (1898–1938) – український поет.

Авдієнко – український актор.

Пилипенко Сергій Володимирович (псевдоніми – Сергій Сліпий, Плугатар, та ін.; 1891–1934) – український письменник, один із засновників літературної організації «Плуг». Був редактором газет «Більшовик», «Вісті», «Комуніст», «Селянська правда».

Яловий Михайло (літературний псевдонім – Юліан Шпол; 1891–1934) – український письменник, член-фундатор і перший президент ВАПЛІТЕ, автор роману «Золоті лисенята» (1927).

11 серпня 1934 р. Лист В. О. Маслюченко до Остапа Вишні.

Не знаю, смогу ли все сделать в Москве… – У Москві В. О. Маслюченко мала намір звернутися до відповідних органів із заявами про перегляд справи її чоловіка. Ці заяви були складені разом із Остапом Вишнею під час побачення в Чиб’ю.

Із щоденника Остапа Вишні.

13 серпня 1934 р.

УРО – «учетно-распределительннй отдел» табору.

16 серпня 1934 р. Телеграма В. О. Маслюченко до Остапа Вишні.

Телеграму надіслано із Москви. На ній є помітка рукою Остапа Вишні: «19.VІІІ.34. Одерж[ав]».

Заява В. О. Маслюченко.

Дану заяву було складено, очевидно, разом із Остапом Вишнею під час перебування В. О. Маслюченко в Чиб’ю, оскільки її копія збереглася на аркуші, вкладеному в табірний щоденник. Ймовірно, що за цим зразком В. О. Маслюченко зверталася до відповідних інстанцій у Москві.

Із щоденника Остапа Вишні.

16 серпня 1934 р.

«…до другого пришествія». – Йдеться про безкінечне й довготривале очікування другого пришестя Ісуса Христа, яке, за біблійною легендою, принесе людству спасіння.

19 серпня 1934 р.

Берман – начальник ГУЛАГу.

22 серпня 1934 р.

«Ничего не вечно под луной». – Неточна цитата із вірша М. М. Карамзіна «Опытная Соломонова мудрость, или Выбранные мысли из Экклезиаста» (1797):

Ничто не ново под луною:
Что есть, то было, будет ввек.
И прежде кровь лилась рекою,
И прежде плакал человек…

Вислів «Ничто не ново /не вечно/ под луною…» запозичено із Біблії (Екклезіаст, І, 9—10), де має такий вигляд: «Что было, то и будет; и что делать, то и будет делаться, и нет ничего нового под солнцем».

25 серпня 1934 р.

«Селянська правда» – газета, що виходила в Харкові з 1 липня 1923 р. У грудні 1925 р. злилася з газетою «Радянське село».

Гірняк Йосип Йосипович (1895–1989) – відомий український актор театру «Березіль», який був репресований одночасно із Остапом Вишнею і деякий час перебував разом з ним на засланні в Чиб’ю. Після трьох років ув’язнення та двох років вільнонайманої праці, протягом яких був переважно режисером театру в Чиб’ю, Й. Й. Гірняк після звільнення і повернення на Україну виступав на професійній сцені. У роки Великої Вітчизняної війни, залишившись в окупованому фашистами Харкові, виїхав до Західної України, а згодом емігрував за кордон. У післявоєнний час жив у Нью-Йорку, де й помер. Й. Й. Гірняк – автор широких спогадів про Остапа Вишню, надрукованих у своїй книзі «Спомини» (Нью-Йорк, вид-во «Сучасність», 1982. Упорядкування Богдана Бойчука).

Гаско Мечислав Едмундович (1907–1996) – український поет.

ВУАН – Всеукраїнська академія наук; таку назву мала Національна академія наук України у 1921–1936 рр.

Сегежа – тепер місто в Карельській АРСР на березі Вигозера.

26 серпня 1934 р. Лист В. П. Губенка до Остапа Вишні.

НКО – Народний комісаріат освіти УРСР, що переїхав влітку 1934 р. із Харкова до столиці України Києва.

27 серпня 1934 р. Лист В. О. Маслюченко до Остапа Вишні.

Листи В. О. Маслюченко і її доньки М. М. Маслюченко відправлені в одному конверті, на якому Остап Вишня написав: «13.IX.34 року», що свідчить про дату одержання.

Я[ків] М[ойсейович] – Я. М. Мороз.

Олександр Іванович П. – особа не встановлена, яку теж тоді було репресовано, тобто вона поїхала на заслання вслід за О. А. Слісаренком.

Михайло Семенович, Валерія – невстановлені особи.

Бордон – очевидно, слідчий, який вів справу Остапа Вишні.

Хіба ще не поїхали гості… – Очевидно, йдеться про якусь комісію, що перевіряла тоді табір у Чиб’ю.

Йосип Йосипович – Й. Й. Гірняк.

Із щоденника Остапа Вишні.

31 серпня 1934 р.

«Бруски» – роман російського письменника Федора Івановича Панфьорова (1896–1960), що вийшов у чотирьох частинах у 1928–1936 рр.

«Піднята цілина» – роман російського радянського письменника Михайла Олександровича Шолохова (1905–1984), перша книга якого вийшла в 1932 р.

Кулик Іван Юліанович (справжнє ім’я та по батькові – Ізраїль Юделевич; 1897–1937) – український письменник. У 1934 р. очолював новоутворену Спілку радянських письменників України.

Іван Г. – прізвище письменника не вказується з етичних міркувань.

Радек Карл Бернгардтович (1885–1938) – публіцист, літератор.

Бухарін Микола Іванович (1888–1938) – радянський державний, партійний діяч, займав керівні пости в ЦК, ЦВК СРСР, Виконкомі Комінтерну. Був незаконно репресований. Реабілітований посмертно.

Бєдний Дем’ян (справжнє прізвище – Придворов Юхим Олексійович; 1883–1945) – російський радянський поет.

Безименський Олександр Ілліч (1898–1973) – російський радянський поет.

Микитенко Іван Кіндратович (1897–1937) – український радянський письменник; один з керівних діячів ВУСППу, ВОАППу, а з 1934 р. – секретар правління Спілки радянських письменників України.

Хвильовий Микола Григорович (справжнє прізвище – Фітільов; 1893–1933) – український поет, прозаїк, публіцист. М. Г. Хвильовий – один з організаторів літературного процесу в Україні у перші роки Радянської влади, був засновником літературної організації ВАПЛІТЕ (1925–1928), а також вважається основоположником і теоретиком нової течії в пожовтневій літературі – активного романтизму (вітаїзму). 13 травня 1933 р. покінчив життя самогубством.

Куліш Микола Гурович (1892–1937) – український драматург; був одним із активних учасників ВАПЛІТЕ, а з листопада 1926 р. – її незмінний президент. 7 грудня 1934 р. був заарештований у Харкові під час похорону І. Д. Дніпровського, тіло якого перед цим привіз із Ялти, і несправедливо засуджений на 10 років суворої ізоляції, яку відбував у Соловецькому концтаборі і розстріляний 3 листопада 1937 р. в Сандормосі.

1 вересня 1934 р.

Добровольська Олімпія – українська актриса, дружина Й. Й. Гірняка.

2 вересня 1934 р. Телеграма В. О. Маслюченко до Остапа Вишні.

На телеграмі помітка рукою Остапа Вишні: «Коли прийшла – не знаю. 5/ІХ-34. Найшов 5/ІХ у ящику в столі в себе. О. В.».

9 вересня 1934 р. Лист В. О. Маслюченко до Остапа Вишні.

На конверті помітка рукою Остапа Вишні: «28.ІХ.34. Чиб’ю».

В Ташкент до родичів я писала… – Очевидно, йдеться про родину Рамзі, який перебував у Чиб’ю разом із Остапом Вишнею, бо родичів В. О. Маслюченко у Ташкенті не було.

Горська Ольга Георгіївна – українська актриса, мати актриси Тамари Юріївни Жевченко – дружини Ю. І. Яновського.

Варецька Валентина Федорівна – українська актриса.

Леонід Іванович – Кліщеєв Л. І. – режисер театру, в якому працювала до арешту чоловіка В. О. Маслюченко.

Марія Адольфівна – мати першої дружини Остапа Вишні.

Максим Максимович – М. М. Лебідь (1899–1939?) – український письменник; тривалий час був директором Будинку літераторів імені В. Блакитного у Харкові.

Олександр Іванович – особа не встановлена, яку теж було репресовано. В. О. Маслюченко з обережності до цензури завуальовано пише, що заарештованих письменників відправили на заслання, де, очевидно, перебував О. А. Слісаренко.