Остап Вишня. Невеселе життя

Лідія Михайлівна – сестра дружини В. М. Чечв’янського.

Чока, Віка – сини В. М. Чечв’янського Павло (загинув у роки Великої Вітчизняної війни) і Віктор.

Надія Михайлівна – дружина В. М. Чечв’янського.

Маруся – М. М. Куюкова, молодша сестра Остапа Вишні.

Галя – Г. М. Корж, сестра Остапа Вишні, яка жила в Груні.

Костя – К. М. Губенко, молодший брат Остапа Вишні.

Катя – К. М. Даценко, сестра Остапа Вишні.

23 січня 1935 р. Лист В. П. Губенка до Остапа Вишні.

Жорж – Георгій Петрович Смирнов, син бабусі В. П. Губенка.

…тьотя Юля з Володею й Євстигнієм Дмитровичем. – Йдеться про родичів М. А. Смирнової.

Здоровці – родичі М. А. Смирнової.

2 лютого 1935 р. Лист В. О. Маслюченко до Остапа Вишні.

…когда мы жили в № 130. – Йдеться про будинок № 130 (нині № 122) по вулиці Сумській у Харкові, де жила родина Остапа Вишні до переїзду в будинок «Слово» наприкінці 1929 р.

Конст[антин] Алексее[вич] – К. О. Калінін (1889–1938) – авіаконструктор, товариш Остапа Вишні.

Ксенофонт Иван[ович] – особа не встановлена.

Иван Кирилов(ич) – І. К. Масловський – лікар, приятель Остапа Вишні; мисливець.

Вражливий Василь Якович (справжнє прізвище – Штанько, 1903–1937) – український письменник, який був на той час репресований.

Котко Кость (справжнє прізвище, ім’я та по батькові Любченко Микола Петрович; 1896–1937) – український письменник.

…с Яковом Феофанов[ичем]… – Я. Ф. Чепіга-Зеленкевич.

6 лютого 1935 р. Лист В. О. Маслюченко до Остапа Вишні.

Как прошел праздник пятилетия… – Йдеться про п’ятирічний ювілей заснування Ухтопечорських промислів.

3 березня 1935 р. Лист В. О. Маслюченко до Остапа Вишні.

И., Н., Ляміни – особи не встановлені, до яких, очевидно, зверталась В. О. Маслюченко з проханням про дозвіл на побачення.

17 березня 1935 р. Лист В. О. Маслюченко до Остапа Вишні.

Иван Панас[ович] – І. П. Соколянський – професор, товариш Остапа Вишні.

Володя – В. З. Гжицький.

26 березня 1935 р. Лист В. О. Маслюченко до Остапа Вишні.

Меня удивляет Манон Абдулаевич… – Йдеться про звільненого з ув’язнення М. А. Рамзі, лист від якого із Чиб’ю В. О. Маслюченко передала в Москві, що мало для нього вирішальне значення.

5 квітня 1935 р. Лист В. О. Маслюченко до Остапа Вишні.

Петро Захарович – особа не встановлена.

14 квітня 1935 р. Лист В. О. Маслюченко до Остапа Вишні.

Мария Ивановна спрашивает, где В[олодя]. – Йдеться про подружжя Гжицьких.

20 квітня 1935 р. Лист В. О. Маслюченко до Остапа Вишні.

Слыхала, что Кулика сняли с руководства… – Мається на увазі Іван Юліанович Кулик, який із 1934 р. був головою Спілки радянських письменників України.

28 квітня 1935 р. Лист В. О. Маслюченко до Остапа Вишні.

Зінаїда Єфремівна – особа не встановлена.

…Б[ерма]ну. – Йдеться про начальника Гулагу, який був товаришем Я. М. Мороза і міг полегшити долю ув’язненого Остапа Вишні.

6 травня 1935 р. Лист В. О. Маслюченко до Остапа Вишні.

Из дома «С[лово]» уехал перед 1-м маем Лисовый. – Йдеться про арешт письменника Лісового (Свашенка) Петра Андрійовича (1891–1943?).

17 вересня 1935 р. Лист Остапа Вишні до Маслюченко В. О. і М. М.

До цього листа В. О. Маслюченко написала такий коментар: «Головним управлінням лагерями, а може, й самим начальником Ухто-Печорського лагеря було дозволено дружині Остапа Вишні разом із дитиною жити постійно з ним у лагері. Дружина з дочкою приїхали в Кедровий Шор, де перебував на той час Остап Вишня, влітку 1935 р. Пробувши з ним півтора місяця, дозвіл було анульовано, а Остапа Вишню вислано в інший лагерний район. Провела його дружина, а сама залишилася на території лагеря чекати пароплава, який ходив тоді по Печорі нерегулярно з причин обміління річки. Годували дружину з дочкою, яка на той час ще й захворіла на тяжку ангіну, ув’язнені, бо в лагерних умовах нічого й ніде не можна було купити.

Потім прийшов пароплав «Соціалізм», яким доїхали до Усть-Уси. У цьому містечку пересіли на інший пароплав і прибули в Нар’ян-Мар 23 вересня 1935 року… 30.ІХ.35 р. сіли на «Воронеж», а 1.Х.35 р. о 4 год. 30 хв. вийшли на Архангельск».

Їду я на рудник. – Остапа Вишню із селища Кедровий Шор було відправлено на рудник Еджид-Кирта, що знаходився за 170 км від попереднього місця ув’язнення.

Привітай сердечно від мене «архангельців». – Йдеться здебільшого про знайомих Остапа Вишні (переважно українців) братів Є. Ф. і М. Ф. Филиповичів, Н. В. Суровцеву-Олицьку, П. О. Христюка, А. Степаненка, Петренка та інших, які після відбуття ув’язнення жили на поселенні в Архангельську і підтримували матеріально і морально дружину письменника.

Адресую на Архангельск «до востребования». – Лист, відправлений із Усть-Уси (дата на поштовому штемпелі не прочитується), був одержаний, як свідчить напис В. О. Маслюченко на конверті, 17 грудня 1935 р., тобто більше ніж через два місяці.

14 листопада 1935 р. Лист Остапа Вишні до В. О. Маслюченко.

До Вол[оді] проскочила телеграма од М[арії] Ів[анівни]… – Йдеться про подружжя В. З. і М. І. Гжицьких.

Гурович – М. Г. Куліш.

Є. Ф. і М. Ф. Филиповичі – знайомі Остапа Вишні, які перебували на засланні в Архангельську.

Христюк Павло Оникійович (1890–1941) – український політичний і громадський діяч, публіцист, літературознавець; член Центральної і Малої Рад, Генеральний писар Генерального Секретаріату, міністр внутрішніх справ, Державний секретар УНР. У 1919 р. емігрував до Відня, а в 1923 р. повернувся в Україну, де працював переважно у видавничій сфері та займався науковою діяльністю (1930 р. – науковий співробітник Інституту Тараса Шевченка). Був заарештований 2.ІІІ.1931 р. за звинуваченням у причетності до т. зв. Українського національного центру. Його було засуджено 7.ІІ.1932 р. на п’ять років ув’язнення, а 21.І.1935 р. отримав повний вирок: трирічне заслання; у вересні 1937 р. цей термін було збільшено ще на 8 років. Загинув у «Севвостлаге». (Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради. Бібліографічний довідник. – К., 1998. – С. 179.)

…абессинці італійців… – Йдеться про воєнну інтервенцію Ефіопії (Абіссінії), яку фашистська Італія разом із гітлерівською Німеччиною здійснювали в 1935 р.

27 грудня 1935 р. Лист Остапа Вишні до В. О. Маслюченко.

Вітай Над[ію] Віт[аліївну]… – Йдеться про українську літераторку Н. В. Суровцеву-Олицьку, яка перебувала тоді на засланні в Архангельську.

Який Степаненко? Аркадій? Чи Олександр? – В Архангельську перебував тоді на засланні Аркадій Степаненко зі своєю дружиною – матір’ю майбутнього письменника В. М. Собка.

31 грудня 1935 р. Лист Остапа Вишні до В. О. Маслюченко.

Судострой – табір, що знаходився вище по річці Печорі від рудника Еджид-Кирта.

Федоровичі – брати Євген Федорович і Микола Федорович Филиповичі.

10 січня 1936 р. Лист Остапа Вишні до В. О. Маслюченко.

Злорадно тільки всміхнеться С[імсон]… – Йдеться про начальника ІІІ відділу Ухтпечлагу, який у вересні 1935 р. відібрав у Остапа Вишні дозвіл на спільне проживання із сім’єю.

Ганна Дмитрівна – А. Д. Слісаренко.

Остр…(лікар)… – В. О. Маслюченко у коментарях до листів Остапа Вишні вказує, що це засланий лікар (прізвище повністю встановити не вдалося), який багато допомагав родині письменника під час приїзду до Кедрового Шора влітку 1935 р.

Лютий 1936 р. Лист М. А. Смирнової до В. О. Маслюченко.

Лист написано рідною бабусею сина Остапа Вишні В’ячеслава Павловича Губенка Марією Адольфівною Смирновою, в якої на вихованні й утриманні залишився онук.

3 березня 1936 р. Лист Остапа Вишні до В. О. Маслюченко.

Дуже радий, що ти задоволена з роботи над «Талантами». – Йдеться про п’єсу М. О. Островського «Таланты и поклонники», в якій В. О. Маслюченко грала роль актриси Нєгіної.

ХПЗ – Харківський паровозобудівний завод.

11 травня 1936 р. Лист Остапа Вишні до В. О. Маслюченко.

«Литературный современник» – літературно-художній суспільно-політичний щомісячний журнал, що виходив у Ленінграді в 1933–1941 рр.

Дос Пассос Джон (1896–1970) – американський письменник.

Микола – М. Г. Хвильовий.

…Ользі Георг[іївні]… – Йдеться про актрису Горську О. Г. – нерідну матір дружини Ю. І. Яновського теж актриси Тамари Юріївни Жевченко.

«Декрет-П» – повість.

10 серпня 1936 р. Лист Остапа Вишні до В. О. Маслюченко.

Анатолій Володимирович – син начальника рудника інженера Володимира Івановича Нетушила і його дружини вільнонайманої лікарки Єлизавети Іванівни Нетушил, які приязно ставилися до Остапа Вишні.

1936 р. Лист В. О. Маслюченко до М. М. Вишинської.

Лист написано рукою Остапа Вишні, який, очевидно, В. О. Маслюченко переписала і надіслала адресату. До листа є така примітка: «Забула, хто це, можливо, це дружина прокурора Вишинського. О, господи, кому тільки не писалось тих листів! І все «глас вопіющего в пустині»».

17 жовтня 1936 р. Лист Остапа Вишні до В. О. Маслюченко.

Ол[ександр] Конст[янтинович] – О. К. Заліношвілі.

13 листопада 1936 р. Лист Остапа Вишні до В. О. Маслюченко.

Петро Андр[ійович] – інженер П. А. Афанасьєв.

20 грудня 1936 р. Лист Остапа Вишні до В. О. Маслюченко.

Даний лист написано російською мовою на поштовій картці, очевидно, з огляду на цензуру.

22 грудня 1936 р. Лист Остапа Вишні до В. О. Маслюченко.

А ти пиши Є[лизаветі] Ів[анівні] – вона дуже просить. – І в цьому, і в наступних листах Остап Вишня просить дружину писати листи вільнонайманій Є. І. Нетушил, сподіваючись таким чином одержувати повнішу інформацію, ніж у листах, адресованих йому, що обов’язково проходили цензуру.

1936 р. Лист В. О. Маслюченко до Л. М. Кагановича.

До листів Л. М. Кагановичу і В. Я. Фуреру В. О. Маслюченко дає таке пояснення: «Л. М. Каганович був секретарем (першим) ЦК Компартії України. Коли Остап Вишня захворів тяжко в 1928 році, Каганович направив його на лікування в Німеччину. Свого часу на якійсь нараді Каганович виступив з промовою українською мовою (вперше) і потім говорив Вишні, що ніколи він так не хвилювався, бо боявся, що Остап Вишня, який був присутній на цій нараді, буде сміятись з його вимови. І не раз зустрічались в театрі, навіть вели дискусію (по дорозі з театру) про п’єсу М. Куліша «Мина Мазайло». Каганович настоював на забороні вистави, а Вишня відстоював. Коли Остап Вишня в якихось справах приходив в ЦК до Кагановича, йому ніколи не відмовляли в зустрічі».

1939 р. Лист В. О. Маслюченко до В. Я. Фурера.

Фурер Веніамін Якович – Фузя; так звали його багато товаришів, які дружили з ним. Був деякий час редактором «Радянського села» – харківської газети (колишньої «Селянської правди»), потім на Донбасі в Горлівці першим секретарем міськкому партії і, нарешті, в Московському обласному комітеті партії. Застрелився, коли прийшли його заарештовувати.