Людина у високому замку
- Автор: Філіп Дік
- Жанр: Альтернативная история
- Дата выхода: 2020
Читать книгу "Людина у високому замку"
Гексаграма. На серці у нього похололо. Сорок чотири. Гоу. «Наближення зустрічі». Віщування, яке позбавляло ілюзій. Це могутня діва. Не варто одружуватися із такою дівою. Знову йому випало оце, коли він запитав про Джуліану.
«Ой вей»[15],— подумав він, відкидаючись на спину. «Отже, вона мені не підходила. Це я вже знаю. Я не про це запитував. Навіщо оракулу мені про це нагадувати? Мені не поталанило, що я її зустрів і покохав,— власне, досі кохаю».
Джуліана, найвродливіша з усіх його дружин. Чорні, мов сажа, брови і волосся. Домішка іспанської крові розквітла в ній яскравою барвою, навіть на вустах. Її м'яка безшумна хода. Вона носила чорно-білі черевики зі вставкою у формі сідла, які лишилися зі старших класів школи. Насправді весь її одяг був благеньким, і його вигляд безпомилково вказував на те, що його носили давно і багато разів прали. Вони так довго бідували, що, попри її вроду, їй доводилося одягати бавовняну кофтину, полотняну куртку на блискавці, коричневу твідову спідницю та підліткові шкарпетки, що закривали щиколотки, і вона ненавиділа як його, так і цей одяг, оскільки через нього, як вона казала, вона була схожою на жінку, що грала в теніс, або (що ще гірше) збирала гриби в лісі.
Але більше, ніж будь-що інше, його привабив насамперед її ексцентричний вираз обличчя. Джуліана без жодної причини вітала незнайомців лиховісною, знудженою посмішкою Мони Лізи, від якої ті змовкали на півслові, не знаючи, чи їм вітатися у відповідь. І Джуліана була такою привабливою, що частіше за все вони таки казали «привіт», після чого Джуліана спокійно линула далі. Фрінк спочатку думав, що вона просто недобачає, але врешті-решт вирішив, що так проявлялася запекла, по-іншому непримітна недоумкуватість, яка містилася в самій серцевині її єства. І скінчилося тим, що ці проблиски посмішок, якими вона вітала незнайомців, як і її рослинна, мовчазна манера приходити та йти, яка немов говорила «я-на-таємному-завданні», почали його дратувати. Але навіть тоді, коли всьому вже майже настав кінець, коли вони так страшенно сварилися, він і далі бачив у ній не що інше, як безпосередній витвір Бога, закинутий у його життя з причин, яких він ніколи не зміг би дошукатися. І саме тому — з огляду на певне релігійне чуття або віру, яку мав щодо неї, — він не міг змиритися з її втратою.
Зараз видавалося, що вона так близько... ніби досі належить йому. Цей невгамовний дух все ще не полишив його життя, нишпорячи в його кімнаті в пошуках чогось... що б там Джуліана не шукала. А також у його голові, варто було йому лише взятися до оракула.
Сидячи на ліжку, посеред холостяцького безладу, готуючись вийти і розпочати свій день, Френк Фрінк замислився про те, хто ще у величезному лабіринті Сан-Франциско саме цієї миті звертається до оракула. І чи всі одержують таку ж похмуру відповідь? Чи був дух цієї Ситуації так само несприятливим для них, як для нього?