Людина у високому замку

2

Містер Нобусуке Таґомі сидів, шукаючи поради у священній П'ятій книзі конфуціанської мудрості, таоїстському оракулі, впродовж століть відомому під назвою «І цзін» або «Книга змін». Опівдні його почала діймати тривога щодо зустрічі з містером Чілденом, призначеної на другу.

З його офісних приміщень, розташованих на двадцятому поверсі ділового центру «Ніппон-таймс» на Тейлор-стрит, відкривалася панорама затоки. Крізь скляну стіну видно було, як до бухти входять кораблі, пропливаючи під мостом «Ґолден Ґейт». Тієї миті за Алькатрасом саме виднівся вантажний корабель, але містер Таґомі не зважав. Підійшовши до стіни, він потягнув за мотузку і опустив бамбукові жалюзі. Краєвид зник, у великому центральному кабінеті стало темніше. Мружитися від сліпучого світла уже не доводилося. Тепер він міг зосередитися.

Він вирішив, що йому не під силу задовольнити клієнта. Хоч би з чим прийшов містер Чілден, на клієнта це не справить враження. «Потрібно визнати це,— сказав він собі,— але ми принаймні можемо докласти зусиль, щоб не роздратувати його. Не образити його негідним подарунком».

Клієнт незабаром мав прибути в аеропорт «Сан-Франциско» елітною німецькою ракетою Мессершміт-9-E. Містер Таґомі ніколи такими не літав. Зустрічаючи містера Бейнса в аеропорту, доведеться зберігати байдужий вигляд, навіть якщо ракета виявиться величезною. «Зараз потрібно попрактикуватися». Вставши перед настінним дзеркалом, він прибрав стриманого, трохи знудженого виразу, ретельно стежачи, щоб його холодне обличчя нічого не виказувало. «Так, містере Бейнс, дуже багато шуму від них, сер. Годі зосередитися на читанні. З іншого боку, зі Стокгольма до Сан-Франциско можна долетіти усього за сорок п'ять хвилин». Чи варто потому вставити слівце про несправності німецької техніки? «Ви чули новини по радіо? Ця катастрофа над Мадагаскаром... Мушу сказати, що у старих поршневих літаків є свої переваги».

Дуже важливо уникати політики. Адже він не знає поглядів містера Бейнса щодо основних проблем сучасності. Але про них усе одно може зайти мова. Містер Бейнс, напевно, дотримується нейтральної позиції, адже він швед. З іншого боку, він полетів «Люфтганзою», а не «Скандинавськими авіалініями». Обережні дипломатичні маневри... «Містере Бейнс, я чув, гер Борман дуже хворий, і Партія восени призначить нового райхсканцлера. Це лише плітки, сер? Прикро, що між Райхом і Тихоокеанією така недовіра».

У теці на його столі лежала вирізка з «Нью-Йорк Таймс» із фрагментами нещодавньої промови Бейнса. Зараз містер Таґомі уважно її вивчав, трохи схилившись: контактні лінзи йому підібрали не зовсім вдало. Містер Бейнс говорив про необхідність ще один раз — вже дев'яносто восьмий, здається? — пошукати запаси води на Місяці. «Ми ще можемо вирішити цю надзвичайно сумну дилему,— цитувала Бейнса газета.— Місяць — наш найближчий сусід, але водночас від нього дуже мало користі, якщо не зважати на суто воєнні потреби». «Sic!» — подумав містер Таґомі, вдаючись до статусного латинського слова. Ось, здається, і ключик до містера Бейнса. «Просто військової вигоди йому замало»,— зазначив він для себе.

Натиснувши кнопку внутрішнього переговорного пристрою, містер Таґомі сказав:

— Міс Ефрайкян, зайдіть до мене з диктофоном, будь ласка.

Вхідні двері ковзнули вбік, і з'явилася міс Ефрайкян, зачіску якої цього дня прикрашали блакитні квіти.

«Бузок»,— зауважив містер Таґомі. Удома, на Хоккайдо, його вважали професіоналом у сфері садівництва.

Міс Ефрайкян, висока темноволоса вірменка, вклонилася йому.

— Пристрій готовий?

— Так, містере Таґомі.

Міс Ефрайкян сіла, ввімкнувши портативний диктофон на батарейках.

— Я запитав у свого оракула: «Чи буде успішною наша із містером Чілденом зустріч?» — почав містер Таґомі,— і мене стривожила отримана відповідь — зловісна гексаграма «Перевага великого». Балка просідає. Надто великий тиск у центрі. Брак рівноваги. Немає в цьому Шляху-Дао.

Диктофон шумів.

Містер Таґомі замовк, про щось міркуючи.

Міс Ефрайкян вичікувально дивилася на нього, шум диктофона припинився.

— Попросіть містера Ремзі зайти на хвилинку, будь ласка,— сказав він.

— Так, містере Таґомі.

Вона встала, відклала диктофон і, цокаючи підборами, залишила кабінет.

Увійшов містер Ремзі із великою текою накладних під пахвою. Молодий, усміхнений, він був одягнений у вузькі блакитні джинси без ременя, дуже популярні серед сучасних модників, а комір його сорочки в клітинку акуратно обвивала краватка-шнурок у стилі американського Середнього Заходу.

— Як життя, містере Таґомі? Класний день сьогодні, сер.

Містер Таґомі вклонився йому.

Побачивши це, містер Ремзі напружився і вклонився у відповідь.

— Я радився з оракулом,— сказав містер Таґомі, коли міс Ефрайкян знову сіла, ввімкнувши диктофон.— Як ви знаєте, містер Бейнс, який незабаром прибуде до нас особисто, дотримується нордичної ідеології щодо так званої східної культури. Я міг би спробувати схилити його до кращого розуміння, вразивши автентичними китайськими манускриптами або нашою керамікою епохи Токуґава...[16] Однак ми не беремося змінювати чужі переконання.

— Ясно,— відповів містер Ремзі.

Його європеоїдне обличчя скривилося від болісних розумових зусиль.

— А відтак ми догодимо його упередженням, подарувавши йому натомість безцінний американський артефакт.

— Так.

— Сер, ви за походженням американець. Хоча й завдали собі клопоту змінити колір обличчя на темніший,— додав він, уважно роздивляючись містера Ремзі.

— Це солярій,— пробурмотів містер Ремзі,— просто щоб поповнити запаси вітаміну D.

Але його виказав принижений вираз обличчя.

— Запевняю, що зберіг свою закоріненість у... — містер Ремзі запнувся, підшуковуючи слова,— не повністю розірвав зв'язки із... місцевими етнічними звичаями.

— Записуйте, будь ласка,— звернувся містер Таґомі до міс Ефрайкян.

Знову зашумів диктофон.

— Звернувшись до оракула й отримавши двадцять восьму гексаграму Да Го, я потім одержав ще й несприятливу дев'ятку на п'ятому рівні. Ось її текст:

На висохлій тополі розпускаються квіти.Жінка в літах бере собі чоловіка.Немає нарікань. Немає похвали.

Це явно вказує на те, що о другій годині містер Чілден нічого вартісного нам не запропонує.

Містер Таґомі помовчав.

— Варто визнати, що я не можу покладатися на власні судження, коли йдеться про американські витвори мистецтва.

Він замислився, добираючи слова.

— Ось чому мені потрібні ви, містере Ремзі, адже ви, так би мовити, за походженням належите до корінного населення. Поза сумнівом, ми повинні докласти усіх можливих зусиль.

Містер Ремзі не відповідав, однак, хоч він і силкувався приховати свою реакцію, його обличчя видавало образу, злість і німе придушене роздратування.

— Отже, я знову звернувся до оракула. З міркувань безпеки я не можу озвучити вам, містере Ремзі, про що я запитував.

Інакше кажучи, його тон означав: «Я не можу розголошувати ті важливі питання, над якими ми тут працюємо, перед вами та вашим пінокським поріддям».

— Достатньо зазначити, що я одержав дуже неоднозначну відповідь. Вона змусила мене надовго замислитися.

Містер Ремзі і міс Ефрайкян уважно дивилися на нього.

— Йдеться про містера Бейнса,— сказав містер Таґомі.

Вони кивнули.

— Моє запитання щодо містера Бейнса таємними шляхами Дао привело до гексаграми Шен, сорок шостої. Сприятливе віщування. Шістка на початковому рівні і дев'ятка на другому.

Таґомі запитував: «Чи вдасться мені успішно провести переговори з містером Бейнсом?» І дев'ятка на другому рівні запевняла, що вдасться:

Якщо ти щиросердний.Навіть невелика пожертва принесе тобі користь.Немає нарікань.

Очевидно, містера Бейнса задовільнив би будь-який подарунок від Торгового представництва, вручений за люб'язного посередництва містера Таґомі. Однак, запитуючи, містер Таґомі хотів дізнатись про дещо інше, що засіло глибоко в його душі, хоча сам він це ледь усвідомлював. І оракул, як це часто траплялося, прочитав це важливіше, приховане запитання, відповідаючи на перше, явне, доклав зусиль, щоб відповісти на нього також.

— Як нам відомо,— продовжив містер Таґомі,— містер Бейнс привезе детальний опис нових ливарних форм, винайдених у Швеції. Якщо ми успішно підпишемо угоду з його компанією, то зможемо замінити багато рідкісних металів, які ми використовуємо зараз, пластмасою.

Тихоокеанія уже багато років намагалася отримати від Райху допомогу у галузі синтетичного виробництва. Однак німецькі хімічні гіганти, зокрема «І.Г. Фарбен», не ділилися своїми патентами, досягнувши, по суті, світової монополії у виробництві пластмас, особливо поліестерів. У такий спосіб Райх утримував перевагу над Тихоокеанією у торгівлі, а у сфері технологій вирвався щонайменше на десять років уперед. Космічні ракети, які запускалися з Festung Europa, легкі, побудовані здебільшого із термостійкої пластмаси, були такими міцними, що могли витримати навіть зіткнення з великим метеоритом. Тихоокеанія не мала нічого подібного. Вона й далі використовувала природні матеріали, як-от деревина, і, звичайно ж, всюдисущі металеві сплави. Містера Таґомі дратувала сама думка про це. На промислових виставках він бачив деякі німецькі досягнення, зокрема автомобіль, побудований повністю із синтетичних сплавів, D.S.S. — Der Schnelle Spuk[17]. У валюті ТША він коштував близько шестисот доларів.

Але оте приховане запитання (він би ніколи не відкрив його пінокам, які швендяли офісами торгового представництва) стосувалося особливого статусу містера Бейнса — на це натякала зашифрована телеграма з Токіо. По-перше, Таґомі рідко отримував шифровані повідомлення — вони зазвичай використовувалися для справ, пов'язаних із безпекою, а не з торгівлею. Крім того, шифр був метафоричним, заснованим на поетичних алюзіях, до яких вдавалися, щоб збити з пантелику нишпорок з Райху — звичайний код, хоч би який складний, вони б все одно розгадали. Отже, очевидно, що токійські урядовці хотіли приховати зміст повідомлення саме від Райху, а не від напівлояльних угруповань на Рідних Островах. Ключові слова «знежирене молоко в його раціоні» відсилали до «Фартуха», похмурої пісні, в якій була викладена ця ідея: «Фальшоване чи справжнє перед нами? Он молоко знежирене прикинулось вершками». «І цзін», коли містер Таґомі звернувся до неї, підтвердила його здогад:

Прийде сильний чоловік. Щоправда, він не відповідає своєму середовищу, оскільки занадто різкий і мало зважає на формальності. Проте, завдяки своєму чесному характеру, він отримує відповідь...

Здогадка містера Таґомі полягала в тому, що містер Бейнс — не той, за кого себе видає, і що справжня мета його приїзду у Сан-Франциско — не підписання угоди про нові форми для лиття. Іншими словами, містер Бейнс — шпигун.

Однак містер Таґомі й гадки не мав, що він за шпигун, на кого працює і яка його мета.

О тринадцятій сорок Роберт Чілден з великою неохотою замкнув двері «Американських художніх ремесел». Він виставив свої важезні сумки на тротуар, підкликав велотаксі і наказав китайозі відвезти його до будівлі «Ніппон-таймс».