Муравлик Ферда

ЯК НЕ МОЖНА ПОВОДИТИСЯ З РУШНИЦЕЮ

Через плече в жука-жужілки М’ясолюба висіла величезна рушниця, на ногах він мав мисливські чоботи-скороходи, а на спині в нього погойдувався патронташ.

— Іди, йди, — підбадьорював М’ясолюб Ферду. — Я заведу тебе в мою квартиру, а ввечері підемо на полювання. Ворушись, не відставай, моя хата недалечко.

І пішов у своїх чоботях-скороходах уперед, а Ферда мусив бігти поруч, щоб устигати за ним.

— Гей, ти, візьми в мене оце! — жук раптом кинув Муравликові на плечі свою рушницю, а за рушницею й патронташ. Ой, які ж вони були важкі! Тепер бігти поруч з довгоногим жуком було ще важче.

— Гей, ти, як там тебе, а чи вмієш ти апортувати? — обернувся жук на бігу до Ферди.

— Апо... що? — заїкнувся Ферда, ледве зводячи дух.

— Апортувати. Ну, приносити звіра. Приносити, як пес, хазяїнові те, що хазяїн застрелить, — роздратовано сказав жук. — Не розумієш? Я тобі поясню. Поглянь! Коли мисливець побачить якогось звіра, він бере рушницю й стріляє. Бабах! Звір падає, а пес біжить по здобич, бере її в зуби й приносить. Це називається апортувати. І ти теж будеш так робити. Зрозумів?

— Угу... — мугикнув Ферда, якому рушниця вже добре намуляла плечі.

— Що — угу? Як — угу? Але ж ти некмітливий! Поглянь, спробуємо разом. Я вдаватиму з себе звіра, а ти ніби застрелиш мене. Ну, а потім — будеш псом! То починаймо!

Жук М’ясолюб нахилився до землі, підняв угору вусики й почав удавати з себе оленя. Пасся, гордовито походжав по траві, — словом, поводився, ніби той цар лісів.

Ферда тоді вдавав з себе мисливця. Нахилив величезну рушницю, націлився на оленя і...

— Ба-бааааах!

Оце був постріл! Ферда гепнув на землю — так його вдарило прикладом.

Він геть забув, що рушниця може бути набита.

А чи не вбив він жука? Замалим не вбив. Коли дим розвіявся, стало видно, що жук очманіло сидить на землі. Набій пролетів йому біля самісінької голови. Ще й досі один вусик у жука гудів, як дріт під вітром.

— Недотепо! — зашипів він, страхітливо поводячи очима. — Ти ж міг мене вбити! Чи ти мала дитина, що тобі кортить стріляти з кожної рушниці? Хіба ти не знаєш, що з рушницею жартувати не можна? Що порядна людина навіть ненабитої рушниці або пістоля ні на кого не націлить? Навіть тоді, коли палець не тримає на гачку? Чуєш? Ніколи!

Аж тепер жук трохи оговтався й сказав уже миролюбніше:

— Якби я знав, що ти такий нерозумний, ніколи б не дозволив тобі навіть доторкнутися до рушниці. Обіцяй мені, що це ніколи не повториться!

— Не буду, чесне-пречесне слово, не буду! — обіцяв Ферда, тихенько гладячи свою щоку, яка ще боліла від удару прикладом.

— Чуєш? Більше ніколи ні на кого ані рушницею, ані пістолетом не націляйся! Бо хто його знає, що може трапитись. Я хотів, аби ти тільки вдавав, що стріляєш. Доведеться повторити все знову.