Муравлик Ферда

ЯК ГОТУВАЛИСЯ ДО ВЕСІЛЛЯ Й ЩО ПОТІМ СТАЛОСЯ

Нагорі вже почалося гуляння. Грало кілька оркестрів, а велика тля крутила карусель. Нянечки ходили між присутніми й роздавали пундики, цукерки, бутерброди, карамельки з фруктовою начинкою, лимонад, шоколад, воду з малиновим сиропом, помаранчевий сік. Принесли солоні палички й крендельки. Побігли ще по морозиво, по збиті вершки та по турецький мед. Були там навіть кошики з арахісом, і кожен з присутніх міг собі взяти скільки хотів. Ніженька одержав усього вдвоє.

Між усіма походжали женихи й наречені, але не брали собі нічого. Хто б це думав про їжу перед самісіньким своїм весіллям? Усі до них підбігали, кожен хотів на них надивитись, перш ніж вони полетять у світ.

— Ще хвилина — й у нас не буде жодного Ферди, — сказала найстарша нянечка, що вже кілька разів бачила, як народжувалися женихи й наречені і як потім вони розліталися по світу.

— Ну, то що, пане з хустинкою, з якого мурашника вибереш собі наречену? — дражнили муляри женихів.

— А ти, прекрасна наречена? — питали нянечки в наречених, поправляючи їм сукні й віночки. — Звідки по тебе прилетить жених? З-за Семи Морів? Чи, може, аж з Країни Казок?

А наречені червоніли й соромливо відповідали:

— Хіба ми знаємо?

Двох найвродливіших мурашок-женихів було вже призначено для двох наречених із сусіднього мурашника. Скоро по них прийшли посли й розповіли, що там народилися дві прекрасні наречені, але стара королева не хоче пускати їх назовні, щоб вони десь не відлетіли. Тому весілля буде в мурашнику, й панове женихи мають летіти просто до них у мурашник.

Обох женихів начистили до блиску, щоб вони були ще кращі. А королева прислала їм трохи парфумів, щоб вони добре напахались.

Раптом хтось закричав:

— Уже летять! — і показав угору над лісом.

Над високою ялиною пливла густа хмара. Вона вирувала, крутилася, тремтіла. Оддалік, так само високо в повітрі, здіймалася інша така ж хмара... Це були рої женихів і наречених, які вже вилетіли з інших мурашників.

— Дзззз... — задзижчало й зашуміло раптом над нашим мурашником, аж усі принишкли й приплющили очі. Коли ж отямились і роздивилися навколо, біля них не було жодного жениха, жодної нареченої. Усі полетіли високо вгору до весільних роїв. Там вони й залишаться з іншими і вже ніколи не повернуться.

Тільки ті два найвродливіші женихи полетіли просто до сусіднього мурашника, де на них у замкненій кімнаті чекали дві наречені, майбутні королеви.

— На ці рої треба подивитися через підзорну трубу, — закричав зворушений Ніженька й пострибав на своїй здоровій нозі в мурашник по підзорну трубу. За ним поспішило багато інших, отже, за мить нагорі здійнявся цілий ліс підзорних труб.

— Бачите? Там п’ять наших наречених! — вихвалялися нянечки, що дивилися на рій над високою ялиною.

— Гей, а он там теж є одна наша. Як до неї всі летять! Коло неї упадають аж десятеро женихів! А звідки ті женихи? — цікавилися муляри, які стежили за роєм над верхівкою гори.

— Нашим хлопцям теж непогано. Хоч куди глянь, скрізь до них летять найкращі наречені, — з гордістю повідомляли мисливці.

Словом, куди прийшли жених чи наречена з крапчастою хустинкою, там зчинялася метушня, бо всі хотіли одружитися тільки з ними.

Аж до вечора на мурашнику не переставали дивитись у підзорні труби на весільні рої і спостерігати, як там женихи сватаються до наречених, як кожен вибирає того, хто йому найбільше до вподоби, і як пара за парою зникають, щоб десь на землі закласти власний мурашник.