Муравлик Ферда

ПРО ДУРИСВІТКУ БДЖОЛУ ТА ПРО ЛИЦАРЯ, ЩО ХОВАВ КУЛЬКИ СОБІ ЗА ОБЛАДУНОК

Як тільки почув Ферда про мед, у нього аж голова пішла обертом. Він навіть схопився за неї, щоб вона, бува, йому не одпала.

— Фердо, ходімо! Тільки спробуємо трішечки! — під’юджували його друзі.

Але Ферда й сам розпалився. Він уже уявляв собі, що купається в меду.

— Зараз, зараз, почекайте, я вам принесу! Я туди скочу, а ви тут постережіть, щоб мене, бува, хто не застукав зненацька.

І миттю зник у маленькій щілині в дереві, й не було вже по ньому ні слуху ні духу.

Що було робити друзям-мурашкам? Довелося слухатись. Посідали вони коло дерева на траві, чекали меду, ковтали слину й стерегли.

Повз них пройшла Бджола. Вона глянула на мурашок якось дивно.

— Що ви тут робите?

— Нічого. Ми просто так собі сидимо,— відповіли смиренно мурашки. І вдали, ніби й справді просто так собі сидять.

— Щоб тільки до нашого меду не йшли! — продзижчала Бджола й почимчикувала далі.

Та далеко від них не відійшла. Увесь час озиралася, увесь час зупинялася, аж раптом обернулася й кинулася до мурашок.

— Гей, ви там! — крикнула Бджола ще здалеку, показуючи на них пальцем. —А чи не хочете зіграти зі мною в кульки?

— А-а-а-ах, — зітхнули з полегкістю мурашки. Вони вже думали, що Бджола хоче їх обох схопити. — Звичайно, зіграємо, пані. Залюбки!

І витягли кожен приблизно по десять кульок. Бджола теж витягла, та тільки, на диво, одну-єдину кульку.

— Ну, починаймо!

Закрутилась, п’ятою зробила ямку, й, перш ніж мурашки отямилися, Бджола кинула свою кульку так, що та впала зовсім близько від ямки. Мурашкам не поталанило. Бджола за хвилину виграла в них дві кульки. Цього разу мали починати мурашки. Ось тепер вони напевно виграють. Та де там! Бджола під час гри гасала між кульками й свою кульку завжди встигала присунути ногою ближче до ямки, а їхні притоптати до землі. І коли мурашки влучали в них — цок-цок! — кульки не хотіли навіть від землі відліпитися. Отак і виграла Бджола всі кульки.

— Пані, ви граєте нечесно. Так не роблять, — розсердився нарешті один мурашка, мало вже не плачучи.

Аж — лясь! — дістав потиличника.

— То що, хлопчиську, так не грають?

І — лясь! — дістав другого потиличника.

— Пані, віддайте нам наші кульки, — заскиглив другий мурашка й схопив Бджолу за крило.

Та мало й сам не дістав потиличника. Зчинилася бійка. Прибігли ще дві бджоли й спитали:

— Що тут діється?

— Ось подивіться, дівчата, ці двоє хлопчаків хотіли в мене забрати кульки, які програли. Хапайте їх!

І вже ті дві бджоли почали ганятися за муравликами.

— Це — неправда, неправда! — кричали мурашки. — Вона грала нечесно, то наші кульки!

— Еге ж, ха-ха-ха, ті кульки я виграла! — лементувала Бджола, і їй на допомогу прийшло вже стільки робочих бджіл, що й не полічити.

Раптом від дерева загриміло:

— Тихо, дітвора! Що там з тими кульками?

Усі спинилися й повернулись до дерева. При головному вході до гнізда лісових бджіл стояв прекрасний лицар у великому важкому обладунку, з велетенським щитом і довгим мечем. Справжній привид. Усі вмить замовкли, і вражені бджоли самі розступилися, щоб дати дорогу невідомому лицареві.

— Що сталося? — загримів лицар, підняв меча й пішов просто на мурашок.

— Е-е-е-е... програли, а тепер хочуть забрати кульки назад, — видушила з себе Бджола й показала кульки, які начебто виграла.

— Дайте мені ці кульки, пані! Я одведу мурашок до в’язниці. Коли я випущу їх, то кожен з них повинен буде принести вам тисячу кульок.

Сказавши це, лицар узяв у Бджоли кульки, висипав їх собі за панцир, а на мурашок замірився мечем.

— Швидше, розбишаки, а то я вас заколю!

Бджоли з подиву ніяк не могли отямитись. Жодна не змогла пояснити, де тут узявся лицар. Але всі вони раділи, що він одведе мурашок до в’язниці. А дурисвітка Бджола ще й кричала вслід лицареві:

— І нехай вони принесуть мені хоч одну скляну кульку!