Муравлик Ферда

ПРО ВЕЛИКУ ФЕРДИНУ ТАЄМНИЦЮ, ЯКУ ТРУМБЕЛІНЕК ПОТІМ ВИКАЗАВ

Тільки Ферда не ловив гав. Він працював унизу, працював на всіх поверхах, щось перебудовував, тягав візки з-під молока, а на нічну зміну взяв собі на допомогу Куриголоска, Трумбелінка та Ніженьку. Вони заприсяглися, що нікому нічого не викажуть і допоможуть Ферді підготувати несподіванку, якої мурашник ще не знав.

Тільки вранці, коли всі почали братися до роботи, Ферда врочисто заявив, що так святкувати не годиться. У нас, мовляв, свято повинно бути особливе й для женихів та наречених із сусіднього мурашника треба влаштувати весільну подорож.

— Але яку? І куди? Адже королева їх нікуди не пустить! — питалися всі.

— Це вже мій клопіт, — сказав Ферда. — Тільки покличте їх сюди!

Негайно вислали послів по молодих. Хоч стара королева й не хотіла їх пускати, та коли їй пообіцяли, що молоді неодмінно повернуться до її мурашника, вона дала згоду.

Молоді ще не скинули крил, ані свого шлюбного вбрання. Приїхали вони в двох каретах і з цікавістю чекали. Що буде далі? Що то Ферда для них приготував? Вони трохи соромились, бо на них прийшов подивитись увесь мурашник.

Але Ферда вже взяв молодят за руки й сказав:

— Я вас покликав, любі молодята, щоб ви поїхали у весільну подорож. Ви не будете літати по лісах, де вас могла б пташка дзьобнути, ані плисти по водах, де вас могла б хребтоплавка ковтнути, ані лазити по горах — там би ви ще заблукали. Я приготував вам подорож у наш мурашник, щоб ви нікуди не зникли.

— У мурашник? — розчаровано перепитали молодята. — Але ж ми там усе знаємо!

— Нічого ви не знаєте, ось побачите, сказав Ферда. — Тож швидше сідайте!

Куриголоско витяг візочок, а за ним і другий, кожен на дві особи.

— Ту-ту, вже їдуть, ту-ту! — закричав Ферда, коли пари посідали, й штовхнув обидва візочки в найближчий темний хід.

— Що це буде? — питали молоді, злякано притулившись одне до одного. — Яку це штуку нам Ферда устругнув?

Аж тут уже побачили. З пітьми раптом випливла велика таблиця з яскравим написом: «Фердина весела дорога». Під таблицею навстіж розчинилася заквітчана брама.

— І-і-і-і! — запищали молоді, бо вже знову пірнули в цілковиту темряву.

Та враз спалахнуло світло, й перед мурашками відкрився театр.

У освітленій кімнаті Трумбелінек з трьома горщиками на голові ловив стоногу. Але він нічого не бачив, бо горщики зсунулися йому аж на плечі. Стонога теж була із зав’язаними очима. Так вони бігали назад і вперед, а Трумбелінек щоразу ловив то якусь нянечку, то вусату ляльку, а ті пищали ще голосніше, ніж глядачі.

Раптом — «гу-у-у-у!» — молоді знову помчали в темряві, а тоді враз — блись! — спалахнуло яскраве світло. І тут у низьких сінях Куриголоско сварився із Джмелем. Людоньки, ото був концерт! Куриголоско кричав високим голосом, Джміль — басом, а мурашки навколо від сміху аж падали!

Трохи далі, знову в освітленій кімнаті, на всіх чекало нове видовище — піраміда, яку зробили малі черв’ячки так гарно, ніби в якомусь гімнастичному залі. Проте хтось із них хитнувся, й усі черв’ячки мало не беркицьнули на землю. Потім знову запала темрява, а за нею знову спалахнуло світло, й зачудовані гості побачили наступне видовище — Ніженьку, що бився з биками. Як гарно він з ними боровся! Тягав їх за хвостики, робив через них сальто, совав їм перед очі дзеркальце. Людоньки! Це було ще краще, ніж на справжніх боях.

Молодята аж потомилися від сміху, а їх уже знову везли далі. Потім вони споважніли. Почули чудову музику й незабаром побачили ансамбль. Малі черв’ячки грали, мало не танули від натхнення: троє дмухали на гребінцях, один бренькав на голці, двоє несамовито сурмили в лійки, один клацав пальцями на шести склянках, а ще один стукав паличкою по горщику. Цілий світ можна було б з отакою музикою об’їздити!

Ще не встигли молоді опам’ятатись, а їх уже везли далі. Коли це хтось у темряві вдарив їх по плечу. Тільки вони обернулись, аж тут — хлюп! — хтось їм вилив за комір води — і вони опинилися назовні.

— Ух! Оце була дорога! — сміялися молоді, обтрушуючись. — Хто б подумав, що у Ферди ми побачимо таке.

І коли б Трумбелінек не виказав, що то Куриголоско схопив молодят за плече й Ніженька лив їм за комір воду, були б вони думали, що бачили справжні чари під землею.