Муравлик Ферда

ПРО ТЕ, ЧОМУ ДІТИ НЕ ПІШЛИ ДО ШКОЛИ

— Крила, крила! — закричали мурашки, коли прийшли до своїх лялечок.

Майже в усіх лялечок у спочивальні вони намацали крила. З двадцяти досить великих лялечок з крилами будуть наречені, а з тридцяти менших лялечок з крилами будуть женихи.

— Цррр-цр-цр-црр... — зателеграфував найближчий цвіркун, який жив біля мурашника, депешу до іншого мурашника. До речі, без крапок і тире: «Маємо женихів скільки хочете».

У відповідь цвіркун із чужого мурашника телеграфував за хвилину: «Двох вистачить дякуємо».

Зараз же Ферда наказав погасити в спочивальні світло, й ніхто не смів зайти всередину, щоб не збудити жодної лялечки раніше, ніж прийде її час.

Не знаю, скільки днів минуло, але одного дня увесь мурашник дізнався, що славний день настав.

Просто того дня діти заявили:

— Сьогодні свято, сьогодні ми не підемо до школи.

І клас, у якому Ферда викладав природознавство, залишився порожній.

Нянечки принесли в мурашник цілі оберемки квітів і розкидали їх по землі. Трумбелінек змайстрував собі з паперу генеральський кашкет і поважно ходив у ньому по мурашнику.

В усіх був святковий настрій, і всі відчули, що настає велике свято. Робітники, теслярі, муляри, пастухи й садівники теж покинули роботу й теж причепурилися. Тільки в кухні варилося, смажилось, пеклося, тушкувалося, шкварилося. Куховарки хапалися за голову й хвилювалися — як воно все вийде?

Потім унизу місцеве радіо заграло веселу маршову музику, й кожен одразу зрозумів: починається щось надзвичайне.

— Уже йдуть, уже йдуть! — кричали всі й поспішали до входів у спочивальню.

Дорогою, посипаною квітами, йшов загін женихів, загін вродливих юнаків, і в кожного з них шурхотіли за плечима нові крила. Їхні тільця блищали, як лаковані, а на шиї — ой леле! — на шиї у кожного була маленька червона крапчаста хустинка, така, яку носив Ферда, але зовсім, зовсім манюсінька.

— Подивіться, самі Ферди! — вигукнув Трумбелінек у генеральському кашкеті й схопився за голову.

Мурашки хотіли на нього гримнути, але заніміли з подиву. Справді, дорогою йшли ніби самі Ферди.

Що це? Ось наречені в шлюбному вбранні з віночками на голові, але кожна з них має на шиї червону крапчасту хустинку! Тільки зовсім маленьку, набагато меншу, ніж носить Ферда. Що це все означає, що сталося?

— Невже ви не знаєте? — здивовано спитала найстарша нянечка.— Це ж мурашки, що виросли з Фердиних немовлят!

І як про це всі могли забути? Звичайно! Адже це були мурашки з немовлят, про яких Ферда найбільше піклувався, яких найкраще годував, найкраще бавив і найкраще вчив.

— Такої слави, як Ферда, в мурашнику ще ніхто не заживав, — сказали кілька нянечок.

— Але він її заслужив! — захоплено крикнув Ніженька, який тільки сьогодні почав бігати.

— Авжеж, заслужив! — закричали й інші.