Муравлик Ферда

ЯК ПРИРУЧАЮТЬ ДИКОГО КОНЯ, ЩОБ ВІН СТАВ СЛУХНЯНИМ

Це був гарний зелений коник з довгими вусами, з буйним блиском в очах. Копитами він кресав іскри на всі боки. Муравлик прив’язав коника біля хліва й цілу ніч будував для нього чудесну загороду.

Хоч Муравлик цілісіньку ніч не склепив очей, проте рано-вранці він мерщій кинувся шукати пашу коневі. Незабаром Ферда повернувся, зігнувшись під величезною в’язкою трави. Вгледівши його, коник знову почав кресати копитами. Та як тільки коник побачив, що Муравлик несе йому пашу, він радісно забив ногами й затріпотів крильцями. Так Муравлик почав старанно годувати свого коника, а після годівлі щоразу ніжно гладив його. Ох і апетит же був у того коника! Муравлик мало ноги не відбігав, гасаючи за пашею. Але його старання не пропали марно.

Незабаром Ферда помітив, що коник з кожним днем стає до нього чимраз прихильніший. Він уже дозволяв себе гладити не тільки по спині, але й по голові, а згодом примирився і з тим, що Муравлик надів йому недоуздок.

Нарешті Муравлик відважився вивести коника на прогулянку. Коник вистрибував, ноги під ним аж тремтіли, ніби напнені струни, він так і поривався бігти. Але скакун ще був дуже полохливий. Побачив блискучий камінець — злякався. Помітив білу пелюстку маргаритки — шарахнув убік. Натрапив на цвіт братків — знову злякався, а коли перед ним хтось визирнув з-під листка подорожника, коник геть наполохався.

Та й було ж чого лякатись! Той, хто визирнув, був увесь запорошений, з перев’язаною головою, одна рука в нього висіла на перев’язі, а другою він спирався на милицю. Коли незнайомий побачив, як наполохав коника, то винувато зашептав:

— Пардон, пробачте!

Хто це був, як ви гадаєте? Жук Торбинка. Він повертався з далеких країв, куди його тиждень тому на аркані затягла бабка. Ох і покалічився ж він під час цієї подорожі! Проте, як тільки жук дізнався, що опинився перед Фердою, він мерщій кинувся до коника.

— Ви хочете привчити коня до вершника? Та я ж знаю, як це робиться! Я бачив у кіно, як поводяться з такими скакунами!

І не встиг Муравлик заперечити, як Торбинка відкинув милицю і — стриб! — на коника. Та лиш відчув коник на своїй спині незвиклу вагу, як миттю став дибки й величезним стрибком переплигнув межу. В руці у Муравлика зостався тільки недоуздок, а за хвилину до нього підповз, щось белькочучи, жук Торбинка, який, зрозуміло, впав з коня.

— Хвилинку, прошу хвилинку, — гукав жук, — це помилка, кінь не зрозумів мене; я знову покажу вам, як на ньому їздити!

Але коник ніби крізь землю провалився. Муравлик розлютувався, мовчки відсунув з дороги жука Торбинку й подався додому. На очах у нього виступили сльози, а в хатинці він так наплакався, що аж заснув.

А вранці, коли Ферда прокинувся, коник стояв перед порогом і веселим іржанням вітав Муравлика.

— Мій любий, розумний конику! — скрикнув Муравлик і кинувся обнімати його.