Муравлик Ферда

ОЙ ЛЕЛЕ! У НАС МАЛО МОЛОКА

Це справді була чудова робота. І Ферді подобалась.

— Я б допоміг вам, — шепнув Ферда, коли відчув, що вже може рухатись. Він без сторонньої допомоги сів, бо вже мав досить сили, і йому хотілося взятися до якоїсь роботи.

— То ходи допомагай! — зраділи нянечки.

І Ферда пішов (хоч голова в нього була ще перев’язана й він був схожий на турка в тюрбані) і почав переносити немовлят.

— Похолоднішало, — похитували головами турботливі нянечки. — Треба перенести малят у теплішу кімнату.

Добре. В мурашнику таке робиться. Й Ферда заходився допомагати переносити мурашенят з холодніших комірок до тепліших. Коли ж надворі починало припікати сонечко й у теплій кімнаті стало задушно, Ферда виносив дітей у холодок.

Як добре, що мене набили, подумав він. Інакше б я ніколи сюди не прийшов і не побачив цього. А це ж так цікаво.

— Знаєте що? — Ферда показав на гурт немовлят. — Цих діток доглядатиму я.

Це чудово. Тепер тут будуть дітки, про яких Ферда піклуватиметься сам.

Та ось немовлята почали крутити головами.

— Фердо, ворушись, твої діти голодні! — крикнули нянечки, й Ферда швидко підсунув дитинчатам пляшки з молоком.

Та, на жаль, на всіх не вистачило.

— От було б добре, якби ми могли давати їм більше молока! — зітхнули нянечки.

— Я принесу! — запропонував Ферда. І вже скочив до дверей.

— Не біжи нікуди, Фердо, в нас не вистачає корів, а тому не вистачає й молока!

Але Ферда таки вибіг за двері.

— Гей, Фердо, не біжи, немає корів!

Ферда біг далі.

— Фердо-о-о... — чулося за ним. — Коро-о-ови-и-и...

А Ферда біг...

— Знаю я, — бубонів він. — Немає, але будуть!

Ферда влетів до кімнати, де були наймолодші муравлики. Вони саме лаштувалися на полювання. Куриголоско високим голосом розповідав, що краще від усіх знає мурашині стежки, бо одного дня пробіг по них сорок вісім разів.

— Хлопці, хто піде зі мною ловити корови? — гукнув Ферда.

Молоді муравлики були збентежені. Але ніхто з них не встиг ще й слова сказати, як вискочив Куриголоско й запищав:

— Ура, всі йдемо з Фердою! — і взяв величезного дрючка, такого важкого, що ви й не здужали б підняти його.

Інші муравлики теж посхоплювалися. Набрали мотузків, дрючків, щоб заганяти корів, і гайда вперед.

— Фердо, веди нас!

Потім вибігли в коридори з таким галасом, що королева мусила їм зауважити, аби поводилися тихше, бо вона не може добре нести яєчка.

Ви не думайте, що вони йшли ловити звичайних рогатих корів! Де там! Мурашині корови — це зелені тлі, які випускають із себе солодкий сік. Мурашкам смакує цей сік, і тому вони ловлять тлю.

— Там вони! — крикнули молоді мурашки, коли відбігли вже далеченько.

І справді. На травинках, на квіточках аж кишіло мурашиних корів. Вони переступали, перелазили одна через одну й паслися.

Кілька муравликів вилізло з дрючками на квітки, деякі — на траву й почали наганяти корів. Інші старалися їх упіймати. Ой, корови билися рогами, відмахувалися та брикались. Муравлики навколо них літали, мов пір’їнки на вітрі.