Муравлик Ферда

ПРО НЕВІДОМИЙ ТАЄМНИЧИЙ КАРАБЕЛЬ

На нашому струмку діялося щось незвичайне. Навіть маленькі рибки, півголки завбільшки, й ті не могли нічого зрозуміти. Ціла хмара їх пливла за тою невідомою маленькою річчю.

Та річ була схожа на невеличкий вітрильник з двома щоглами, з віконцями на бортах і навіть маленькою будочкою для екіпажу.

— Що це може бути? — запитало рибенятко. — Мені здається, що це корабель.

А одна рибка сказала, що це якийсь принц їде в подорож навколо світу.

— Це неможливо, — заперечила їй інша. — Принц не плив би так. У нього був би цілий караван кораблів.

— А що, коли це ніякий не принц, а що, коли це... — рибка аж затремтіла від страху. — А що, коли це морські пірати, — прошепотіла вона й хотіла вже втекти.

Але цієї миті корабель повернув до берега. Збирався причалювати. Тож цікаві рибки залишились подивитися, хто на ньому приплив.

— Це, мабуть, десь тут, капітане. Гадаємо, що ми вже біля дому, обізвалися згори голоси двох мореплавців.

— Побачимо, як до берега пристанемо, — промовив капітан; очевидно, він був у доброму гуморі.

— Тихше, — зашикали одна на одну рибки. — Зараз побачимо.

— Отепер, дами й панове, я продемонструю вам карколомний стрибок з корабля на берег, — пролунав веселий капітанів голос.

Рибки хотіли подивитися на цей карколомний стрибок, та враз кинулися врозтіч, ніби по них хто вистрілив. Щось велике й страшне з’явилося серед рибок, кинулося під корабель, вхопило його за днище велетенськими зубами й шмигнуло вглиб. Від корабля не лишилося й сліду. Тільки на тому місці, де він зник, борсалося у воді троє мурашок. Мурашки махали руками, дригали ногами, випльовували воду.

— Хлопці, не буду я Ферда Муравлик, коли це не хребтоплавка! — крикнув один із мурашок з червоною крапчастою хустинкою на шиї й кількома спритними гребками підплив до берега.

— Ото дивуватиметься, коли побачить, що нас на кораблі немає, й коли не знайде на ньому ніякої поживи! — заїкаючись, сказали двоє інших мурашок.

Вода була холодна — бррр! Вони струшували з себе воду й тремтіли від холоду. Вони були дуже схожі на свого капітана, тільки на шиї мали невеличкі жовті бантики. Та...

Та це ж був Ферда з друзями! Це був той корабель, на якому вони пливли до свого мурашника! І майже дісталися додому. Та якби хоч трохи забарилися, хижа хребтоплавка потопила б їх усіх.

— То хай собі, дурна, бере той корабель. Нехай кусає голе дерево. Нас вона там уже не знайде, — сказав на березі Ферда, коли вже зовсім обсох.

— Ось погляньте, тут росте дерево, на якому живуть лісові бджоли. Ми завжди ходили до нього по мед, — зраділи Фердині друзі. — Отже, ми зовсім недалеко від мурашника!