Після дощу

**

Родинне життя здавалося йому інколи чимось відокремленим від нього самого, чимось на кшталт басейну, куди можна зайти поплавати на деякий час, а згодом вийти. Клаудія... йому так кортіло її побачити! Притиснути до себе.

Покуштував одну спагетину, потім із води, в якій варилися спагеті, приготував соус, додавши консервованого тунця, лимонну цедру і багато пармезану, злив воду з пасти, залишивши її трішки недовареною, щоб потім припустити на пательні разом із соусом кілька хвилин. Тим часом вийняв із духовки запечені перчини. Побачив, що бракує хліба. І молока на сніданок теж не було. Розхвилювався через незрозуміле зникнення Елени. Згадав про те, що з ним сталося вранці в офісі, про химерний бунт, що вчинив йому власний мозок. Боявся, що то було свідченням якогось серйозного відхилення. Він завжди багато працював, занадто хвилювався, адже робота в галузі будівництва — як війна, зі своїми перемогами, але й ризиками, компромісами, до того ж останнім часом галузь зазнавала кардинальних змін. Про них не говорили відкрито, йшли тільки закулісні перемовини між основними лідерами, але в усій системі проявлялися тривожні ознаки нестабільності. Всі навколо вдавали, ніби нічого особливого не відбувається, хоча в душі добре знали, що це неправда. Ніщо у світі не може рости до нескінченності, так само як і не можна будувати безконечно, — принаймні не в тому світі, де він жив донині.

Він переніс пательню на стіл, розклав пасту по тарілках для дітей. Звичні, повсякденні дії, які зазвичай виконувала його дружина. Він куховарив лише на вихідні, коли до них у гості приходили друзі; ніколи не займався кухнею щодня, щоб нагодувати дітей.

— Смачно як, татку! — сказала Сюзанна. — Набагато краще, ніж виходить у мами.

— А мама де? — запитав Джованні. — Чому не повертається?

— Не знаю, — відповів батько, — можливо, зайнята чимось із подругами і забула мене попередити.

Тут він засумнівався: а якщо вона його попереджувала, а він просто забув? Якщо його мозок справді руйнується? Перевірив мобільний, чи не з’явилося нових повідомлень.

Прибрав зі столу, поки діти перевдягались у піжами. Дивно було займатися хатніми справами без неї; дивно було не знати, де вона. Він зайшов до спальні Сюзанни, у той її світ спілкування з подругами, постерів поп-співаків, про яких він ніколи не чув, світ єдинорогів, фламінго, фраз про кохання із цукерок «Перуджина», полароїдних знімків, — ані сантиметра вільного простору на стінах! — з купою одягу просто на підлозі, із заваленим книжками, зошитами, паперовими аркушами, фломастерами письмовим столом.

— Як можна жити в такому гармидері?! — запитав Гектор.

— Тату, не починай! Ми про це вже сто разів говорили. На вихідні приберу, обіцяю.

— Мама тобі часом не писала?

Сюзанна перевірила мобільний.

— Ні, ніяких повідомлень. Ти хвилюєшся? — знову позіхнула. — Вибач, спати хочеться. Завтра у нас контрольна з природознавства, треба виспатись як слід. На добраніч, татку!

І вкрилася ковдрою з головою.

Джованні ще й не думав спати.

— Татку, давай поборемося?

Гекторові зовсім не хотілося. Він підхопив малого на руки, жартома полоскотав і штовхнув на ліжко.

— Час спати! — наказав суворо.

Хлопчик засміявся. Потім раптом посерйознішав:

— Сподіваюся, що мама буде тут, коли я прокинуся.

— Звісно, буде.

Поцілував сина і вимкнув світло.

— Тату...

— Що?

— Якщо я не зможу заснути, можна мені до тебе в ліжко?

— Звичайно, можна, але ти відразу заснеш, ось побачиш.