Після дощу

18

По дорозі в долину Елена побачила, що річка перетворилася на озеро. Попри відстань, брак видимості і невпинне торохтіння дощу розуміла: там, унизу, панує справжній хаос. Їй важко було збагнути, чи вдалося Гекторові перебратися через Тибр, перш ніж той перетворився на непереборну перешкоду, і дістатися до в’їзду на швидкісну трасу, однак чим нижче вона спускалася в долину, тим менш імовірним це їй видавалося. Як би вона їх шукала?! Вона вже так промокла, що одяг здавався важким, наче залізні лати.

Відтоді, як Гектор втратив до Елени інтерес як до жінки, у її поведінці з’явилося багато рис, притаманних черницям, що ховаються у власному тілі, ніби на знак виправданого самозахисту, а надмірна худорлявість служить їм зброєю, яка нібито захищає від бажання. Та хіба це не є особливою формою насильства? Покарання, яке вона накладала сама на себе у відповідь на зневажливе ставлення Гектора до неї як до жінки, — приховане, пасивне насильство, що змушувало її почуватися невидимою, негарною, не вартою поваги й кохання?

Вона сумувала за тілом Гектора, несміливо намагалася повернути його собі, доглядаючи за своїм тілом, одягаючись зі смаком, регулярно відвідуючи перукарський салон. Однак він залишався байдужим, неуважним, не звертав уваги на її зусилля. Їй хотілося чинити інакше, влаштовувати скандали, рвати на собі волосся, репетувати привселюдно, що її чоловік її зраджує, що ота модель родини, про цінність якої їй торочили змалечку, не має сенсу, бо накладає на людей кайдани, перетворюючи їх на рабів одне одного, і що зрештою завжди жінкам доводиться платити найвищу ціну. Єдине, на що її вистачило після місяців неспокою, безсонних ночей та болю, — поїхати з дому на кілька днів, і ось тепер космічна буря, яку передбачала Ада, перетворила її втечу на справжню халепу. Її сміховинна спроба протесту перетекла у значно страшніший і катастрофічніший протест природи.