Після дощу
- Автор: К’яра Меццалама
- Жанр: Современная проза
- Дата выхода: 2022
Читать книгу "Після дощу"
**
Вони всілися в машину: Гектор — поряд з Ове, Сюзанна — позаду, — мовчала, як риба, — і Джованні — у багажнику разом із Пандорою. Автівка відчайдушно рушила по дорозі, що радше нагадувала брудний бурхливий потік. Коли вони під’їхали до селища, то побачили, що там панує цілковитий гармидер: машини, залишені посеред дороги, купи народу, що безладно блукають вулицями з дітьми на руках, покинуті валізи, візки з супермаркету, навіть надувні човни.
Гектор вийшов із машини, щоб запитати, яка ситуація. Якийсь літній чоловік відповів, що більшу частину селища затопило, тому що Тибр прокинувся і вирішив залишити звичне русло й піти прогулятися. Ове розтривожився.
— Значить, зовсім скоро й до мене навідається, — сказав, — мені слід негайно повертатися додому, щоб урятувати курей. А ви що робитимете?
На якусь мить усі захвилювалися, Джованні розплакався.
— Мама, нам треба знайти маму, — примовляв розпачливо.
— Я залишуся, щоб допомогти Ове, — заявила Сюзанна, — до траси нам все одно нізащо не дістатися, це занадто далеко і небезпечно.
Гектор не знав, що йому робити. До тривоги додавався страх знову стати німим, замурованим у самому собі. Було б розважливіше рухатися далі, назустріч Елені, самому, та чи міг він довірити своїх дітей незнайомцеві? А ще ж була ота тварина, цуценя, — Джованні нізащо не захоче її покинути. У нього не залишалося вибору.
— Ове, якщо ти не проти, діти залишаться із тобою, а я піду шукати дружину.
— Але ж, татку... — запротестувала Сюзанна, поглядаючи на брата.
Хлопчина вискочив з машини і вчепився батькові за руки:
— Ні, таточку, ні! Я не хочу, я хочу з тобою!
— Я повернуся швидко, Джованні, послухай мене, тобі не можна зі мною, це занадто небезпечно. До того ж тобі треба піклуватися про Пандору, тепер ти — її охоронець, принаймні поки вона не видужає. А ти, Сюзанно, мусиш подбати про брата.
— Ну ж бо, дітвора, поїхали! — поклав край суперечці Ове.
— Глядіть, обережніше... — тільки й зміг промовити Гектор, спостерігаючи, як вони втрьох сідають до машини. Стояв і дивився їм услід, намагаючись стримати сльози. Затим рушив уперед, як уві сні, через юрбу, під зливою, сам не знаючи, що робити і куди йти.