Після дощу

**

Скільки непорозумінь! Скільки труднощів у спілкуванні! Сюзанна мала рацію: він навіть на мить не задумувався, як дорослішає його донька, чим вона живе. Він і сам донедавна, зустрівши такого, як цей Ове, сприйняв би його за хіпстера у пошуках примарних красот Італії. Він навіть на мить не прислухався б серйозно до його слів і вирішив би, що той — балуваний заможними батьками хлопчина, який може запросто дозволити собі покинути роботу, щоб влаштувати тривалу відпустку в італійській провінції. Його завжди дратували ті, хто, як йому здавалося, читав мораль іншим, тоді як відповідальність за сучасний стан речей несуть усі без винятку. Кілька років тому Елена почала працювати перекладачкою на конференціях, присвячених питанням екології та клімату, і відтоді в ній щось змінилося. З’явилося щось таке, що виводило Гектора з рівноваги, щось на кшталт войовничого проповідування теорії неминучої катастрофи, через яку вони зрештою посварилися з багатьма друзями. Таке враження, ніби Елена навмисно намагалася покласти край стосункам, — а може, вони її і раніше мало цікавили. Вона цілими днями сиділа за письмовим столом, перекладаючи химерні книжки за сміховинні гонорари або пишучи власні твори, які ніколи не були б опубліковані. І ось тепер ще й Сюзанна. Гектор подумав про те, що сказав кілька хвилин тому Ове щодо особливих нових окулярів. Невже і з ним це зараз відбувається?!

— Тобі слід навчитися не звертати уваги на те, що думають і кажуть інші, — втрутився Ове своєю бездоганно правильною англійською зі скандинавським акцентом. — Я знаю, як це нелегко, однак можу навчити тебе одному прийомчику. Я не люблю тих, хто зневажає ідеалістів, адже це аж занадто легко. Коли по-справжньому чогось бажаєш, здаєшся вразливим в очах інших людей, тому що починаєш міркувати за іншими параметрами. І зазвичай у дискусіях терплять поразку ті, хто насправді вірить у свої переконання. Тобі треба знайти союзників, — таких, що думають так само, як і ти. Хто не має нічого, той не ризикує нічим; однак якщо нічого не робити, тоді трапляється найгірше.

Несподівано в кімнаті зависла тривала мовчанка. Їм знадобилося кілька хвилин, щоб збагнути, що злива вщухла. Гектор помітив, як Джованні щось шепнув на вухо собачці, а потім різко підвівся.

— Мені треба в туалет, не можу більше терпіти, — заявив, а тоді додав: — Пандора сказала мені, що почувається вже краще.

Ове усміхнувся, і Гектор теж полегшено зітхнув.