Після дощу
- Автор: К’яра Меццалама
- Жанр: Современная проза
- Дата выхода: 2022
Читать книгу "Після дощу"
33
— Ми надаємо допомогу мережі місцевих землеробів і деяким родинам, що перебралися сюди з Фукусіми. Вони вчаться одне в одного, обмінюються традиційними способами обробки землі, вивчають інноваційні методи культивації, збагачують власний досвід, змішуючи смаки й кухні різних народів.
До лабораторії з виробництва варення увійшла мати-настоятелька, і відразу зависла тиша. Сюзанна штовхнула брата ліктем під бік.
— Вона не належить до когорти супергероїнь зі всесвіту Марвел, — шепнула.
То була малесенька жіночка; здавалося, їй років сто, не менше. Її темна зморшкувата шкіра наводила на думку про індійську мавпу.
— Так вона ж викапана сестра Йоди! — відповів сестрі Джованні і розреготався.
Настоятелька обпекла його суворим поглядом.
— Ну, юначе, як тобі це варення? Мені сказали, що ти — танцюрист, і мене це дуже тішить, адже я в молодості теж танцювала, і балет завжди був моєю великою пристрастю!
Вигляд у неї був суворий і разом із тим дуже добрий; Гектор ніяк не міг відвести від неї очей, адже від неї віяло такою енергією, що ставало страшно. Йому навіть здалося, що він помітив у неї над головою німб, але це, мабуть, йому таки привиділося в тому приміщенні, яке парувало запахами фруктів та цукру.
— Ходімо зі мною, — промовила настоятелька, — надворі краще розмовляється.
— А Пандорі можна з нами? — несміливо поцікавився Джованні.
— Авжеж, — відповіла настоятелька, — любов Господа поширюється на всіх живих істот.
Вона розповіла, що монастир має у власності кілька гектарів землі — дарунок якогось кардинала одній із її попередниць, у яку той був шалено закоханий.
— Звісно, йдеться про історію, що сталася кілька століть тому, — уточнила абатиса, — за нами теж уважно приглядають згори, але з інших причин. Ми трохи відійшли від нашої первинної місії, скажімо: ми поступилися частиною девізу «ora» на користь «labora»[20]. Жодна з сестер без належної наукової підготовки нізащо не отримає дозволу стати часткою цієї спільноти, але наш учитель та засновник святий Бенедикт після того, що трапилося в Умбрії, знайде можливість заступитися за нас перед Всевишнім, пославшись на якийсь принцип Закону Божого. Сподіваюся, вам відомо, хто такий святий Бенедикт? Це святий покровитель Європи, — промовила абатиса і несподівано обернулася. Розкрила здоровенну червону парасольку.
Опинившись надворі, вони побачили кількох черниць, які керували тракторами, незважаючи на дощ, перевозили фрукти й лафети з дровами та горіхами по ґрунтових дорогах монастирської садиби. За гарної погоди звідси, напевно, відкривався чудовий краєвид. Мати-настоятелька запропонувала гостям постояти на кам’яній терасі й помилуватися неймовірною панорамою долини.
— Це лише початок того, що може трапитись у наступні п’ятдесят років, — сказала, звівши очі до неба, — коли планета стане зовсім не такою, якою ми звикли її бачити. Якщо раніше не станеться Великої Катастрофи — тоді може бути ще гірше.
Гектору подумалося: де зараз може бути Елена? Чи вдасться їй перебратись через річку біля броду Аттільяно, кілометрів за десять на північ звідси?
— Яка ще «Велика Катастрофа»? — схвильовано запитав Джованні.
— Ну, наприклад, ядерна війна або вибух на одній із численних атомних станцій, яких понатикали по всій Європі. Ви знали, що половина Тихого океану виявилася радіоактивною після аварії на Фукусімі? І це нам іще поталанило; якби стався другий вибух, довелося б евакуювати п’ятдесят мільйонів осіб, включно з жителями Токіо, ви уявляєте? Половина території Японії залишилася б зараженою на десятки років. І це називають чистою енергією!.. Не можна мені так говорити, і доведеться відповідати за ці слова перед Великим Керівництвом, але людство геть з’їхало з глузду. З іншого боку ще з давніх часів щоразу, коли людина починає думати, що вона розумніша за Бога, це доводить до лиха. А тепер у людства є всі засоби, щоб остаточно себе знищити. Коли ми заснували цю програму прихистку, я покинула Японію разом з Іроко, — ви її вже знаєте. Ми познайомилися з одним із технічних співробітників атомної станції; то було найстрашніше знайомство мого довгого життя. Він розповів нам, плачучи, що ніхто не знав, що робити. Вони залишилися на своїх робочих місцях, хоча й добре усвідомлювали, що помруть. Однак насправді розуміли, що нічого не можуть удіяти. Ніхто не передбачив, як чинити у випадку такої катастрофи. Їм довелося вирішувати самим, за небезпечних і важких умов, у стані цілковитого шоку. Їх практично знищило. Японців! Ви собі уявляєте таке? Один із найуміліших та технічно найрозвиненіших народів світу! Уявіть собі, що станеться, коли таке трапиться у Франції або у Східній Європі! Навіть думати не хочеться! Правда в тому, що ми створили такі засоби, яким самі не здатні дати ради і які приведуть нас до самознищення. Амінь! На жаль, літня спека і тепер оця страшенна злива стерли з лиця землі рештки того, що колись було нашим прекрасним розарієм. Я раджу вам повернутися між квітнем і травнем, під час першого цвітіння, адже це один із найдавніших розаріїв у всій Італії, де ростуть такі сорти, яких більше ніде не залишилося. Щороку нам вручають міжнародну премію за нові гібридні сорти, сюди приїжджають найвідоміші експерти з цілого світу. Мене втішає хіба що той факт, що допоки існуватимуть гібридники-селекціонери та спеціалісти з вирощування троянд, у людства, можливо, ще залишатиметься шанс на виживання.
— Мені подобаються троянди, — сказав Джованні.
— Ти молодець, — похвалила настоятелька, провівши рукою по його голові, — нам слід навчитися щодня захоплюватись дивами природи. Ми повинні споглядати довкілля інакше. Ми, дорослі, вже давно осліпли, а от ви...
— А як можна споглядати довкілля інакше? — запитала Сюзанна.
— Це — правильне запитання, а з правильних запитань якраз і починається дорога до науки. Насамперед слід бути допитливим, брати до уваги й вивчати те, що на перший погляд здається не вартим уваги. Треба намагатися уявляти речі інакше, перевести потяг на іншу колію, як сказала б Урсула К. Ле Ґуін. Так і є, тобі треба почитати її книжки, я впевнена, що вони тобі дуже сподобаються. Ось цим ми й намагаємося тут займатись. Тобто ми тут — під особливим наглядом, викликаємо підозри.
— Зі мною теж таке трапляється, — пробурмотіла Сюзанна, — у школі. А ще моя мама, мої подруги на вечірках гадають, що ми тільки всім заважаємо, морочимо їм голову, мелемо дурниці. Отоді я починаю нервуватися і хочу набити всім пики.
— Погані справи, я розумію. Однак доведеться тобі навчитися стримувати свої емоції, особливо ще й тому, що ти — дівчинка. У хлопців є право гніватись, а нас негайно записують до числа тих, хто помиляється.