Після дощу

***

Він поглянув на дружину, яка сиділа поряд з відсутнім поглядом: довге волосся на плечах, худорляве тіло, вузлуваті пальці, малесенькі сережки у формі квітки. Ще одна його поразка. Відкрита рана, що завдавала болю. Як він зможе наблизитися до неї? Що робитиме з руїнами їхнього шлюбу? Від однієї лише думки про це у нього хололо серце, тягар відповідальності за ті руїни був нестерпним. Він покинув її саму, але він і сам теж почувався покинутим. Як можуть допомогти одне одному двоє, що страждають від одного болю? Які звинувачують одне одного в одному й тому самому? Тієї ночі у чернечій келії, разом із дружиною, яка спала на сусідньому ліжку, по-дитячому скрутившись бубликом, Гектор усвідомив масштаби власного відчаю, їхньої спільної поразки. Перед очима пробігали кадри життя, без будь-якого певного порядку чи логіки, затягуючи його у вир тривожної безнадії. Йому здавалося, що він іще ніколи за все своє існування не був на своєму місці, — з самого дитинства, — і разом із тим він усвідомлював, що сам відмовився від того, що життя так щедро йому пропонувало. Зустрів Елену, народив із нею на світ двійко дітей, однак так ніколи й не присвятив себе родині цілком, утримав якусь частку душі для самого себе, і згодом ота частка розрослася, поступово й невпинно з’їдаючи любов, яку він мав подарувати їм. Йому довелося зрадити їх, знайти собі іншу, щоб повернутися до себе, але таким чином він усе втратив. Він ніяк не міг заснути, не в змозі заборонити думкам крутитися в мозку, як у божевільній пральній машині, а тому вирішив таки встати. Діти спали у сусідній келії; він зазирнув туди, аби перевірити, чи все в порядку. Вони міцно спали, солодко посопуючи уві сні, — хтозна, якими світами вони мандрували. Собачка розплющила одне око, ніби заспокоюючи його, адже тепер їхній сон боронила вона. Гектор вийшов надвір і рушив уздовж портика, куди виходили двері келій. Посеред внутрішнього двору побачив водограй; шум дощу, який тут змішувався із шумом водограю, його заспокоїв. Він почав походжати під портиком по периметру двору, аж поки тигр, що роз’їдав його зсередини, не вгамувався. Почув якісь звуки в іншому кінці монастиря. Пробило пів на четверту — годину, коли черниці ходили до церкви на вранішню службу. «Яке химерне життя!» — подумав Гектор і пішов слідом за ними.