Після дощу

**

Вони повернулися нагору і всілися за стіл. Ада розпитувала про дітей, про переклади, майбутні проекти, — про все, що могло відволікти Елену від тяжких думок і якось заспокоїти. Жінки довго говорили про Гектора.

— Залиш його на деякий час варитися у своїй каші, це може бути слушною нагодою для вас обох. Якщо він так захопився тією жінкою, ти не можеш нічого зробити, щоб якось вгамувати його почуття.

— Здається, я її ненавиджу. Я бачила її лише одного разу, мимохідь, однак мені й того вистачило.

— Я їй не заздрю. Адже їй завжди доведеться змагатися із тобою, адже ти з’явилася у його житті раніше, з тобою він реалізував усе те, чого вона так бажає. І не забувай: усі коханки в певний час хочуть стати дружинами, і тоді...

— І тоді... — повторила Елена, допивши вино у келиху, — мені до смерті кортить курити!

— У мене є все, що треба.

Ада дістала з шухляди скриньку з травою та тютюном.

— Сама виростила, — уточнила, — легка й екологічно чиста, — не така, як оте лайно, яким зараз повсюди торгують. Інколи, коли мучить безсоння або щось болить, допомагає.

Вони перейшли на диван.

— Чому ти не захотіла мати родину? — запитала Елена.

— Працювала забагато, до того ж я б нізащо не вжилася з чоловіком під одним дахом. Оцю ідею спільного проживання, як на мене, переоцінюють, — відповіла Ада, похитавши головою. — Саме в сімейному колі відбуваються найганебніші насильства. Гадаєш, ти й досі його любиш?

— Думала, що люблю... і протягом останніх місяців усе чекала, що він отямиться. А тепер навіть не знаю.