Після дощу

***

Неймовірне відчуття, коли його велика долоня обережно пестить її щоку, торкається скроні. Гладить по волоссю. Обводить контур її вух, торкається сережок, проводить по профілю носа. Ніжно пестить чоло, ніби намагаючись відігнати всі страхи, всі погані думки. Прагнути обіймів одне одного. Скоротити відстань між тілами, аж поки не відчуєш смак його рота, потрісканих від вітру губ, його м’якого язика. Відчути своїм язиком край його зубів. Відчути на смак і збагнути, що тобі цього не досить. І тоді, відкинувши останній сором, цілуватися знову, перебиваючи ритм дихання, поки наростає бажання від несподіваних обіймів, яких вона відразу не усвідомила. Неймовірне відчуття, яке, здавалося, вже давно було сховано десь у найглибшому куточку душі, а тепер випірнуло на поверхню з тих незвіданих глибинних джерел, які ще не зовсім пересохли. Віддатися на волю почуттів і згадати, що ти ще жива. Прискорене дихання, серце, що калатає як скажене, ноги підкошуються, руки стискають, чіпляються, нишпорять поміж складками одягу, очі, які то широко розплющуються, то примружуються.

Ти ще тут. Однак хто ти?