Танець недоумка
- Автор: Ілларіон Павлюк
- Жанр: Космическая фантастика
- Дата выхода: 2019
Читать книгу "Танець недоумка"
23
Ми стояли в центрі якоїсь долини чи… Можливо, колись це було русло широкої ріки: дерева росли обабіч порослого невисоким чагарником проходу, що нагадував просіку. Я про всяк випадок закрив забрало шолома й зістрибнув зі всюдихода.
Приземлився несподівано жорстко. Удар відгукнувся гулом в усьому скафандрі. Замість ґрунту під ногами, попри траву, було щось тверде і рівне. Здивовано нахилився, щоб роздивитися, аж ось верхня частина скафандра немислимим чином переважила, і я загримів головою вперед. «Добре, що закрив шолом», — устиг подумати, перш ніж устромився в землю, як страус.
— Усе в порядку? — пролунав у навушниках Ірмин голос.
Спробував підвестися, але не зміг. Ситуація була така безглузда, що я зареготав, уже здогадуючись, у чому річ.
— Що? — знову пролунав Ірмин голос. — Ти впав?
Я намагався випростатися, але нічого не вийшло — так і стояв навкарачки, упершись головою в землю, і безпорадно реготав.
— Що там?! Що ти робиш?
У такому положенні я не міг бачити всюдихода, самі лише гусениці, тому не встиг зупинити Ірму. Уже коли її черевики дзвякнули по броні, я здогадався, що вона збирається зістрибнути.
— Ірмо, не треба! Це магніт!
Але було запізно. Очевидно, стривожена, вона стрибнула дужче й далі за мене. І випросталася долілиць із таким гуркотом, ніби покотилося металеве відро. Я знову зареготав, ми обоє мали дурнувато-смішний вигляд.
— Що за довбаний пеніс… Чого ти іржеш! — Ірма лаялася через слово. — Я не можу встати, трахана матриця… Можеш допомогти, курва мама? Аварійна застібка піді мною, не дістану…
У такому положенні її шанси звільнитися самостійно були мінімальні. Якби я лежав так само, наша ситуація була б зовсім не смішна. Я перевалився на бік, і магнітне поле послужливо потягнуло мене праворуч на дивне покриття. Заледве відірвавши одну руку, я дотягнувся до важеля аварійного скидання й за секунду вибрався зі скафандра, як із панцира.
— Надпотужний магніт, — сказав я. — Не дивно, що двигун здох…
Хотів перевернути Ірму на бік, але в мене не виходило. Максимум зміг ледь підняти плече й пропхнути ногу їй під груди, щоб потім дістатися до аварійної застібки. Нарешті Ірма теж звільнилася, й ми спантеличено втупилися собі під ноги. Дивна поверхня була пласкими ґратами, металевими з вигляду, з шестигранними вічками завбільшки як голубине яйце, — через них і пробилася трава. Метал був масивний. Я кілька разів тупнув ногою — жодного натяку на вібрацію чи прогинання.
— Ти щось розумієш? — запитав я.
— Розумію, що треба забрати бодай гвинтівку.
Свою я залишив усередині, а Ірмина тепер намертво прилипла до покриття за метр від рукавичок скафандра. Мені не вдалося її навіть зрушити. Тоді ми смикнули вдвох. Вийшло тільки з другого разу, та й то — не відірвати, а повільно, по сантиметру підняти. Спершу приклад (я відразу вставив під нього носак черевика), потім вдалося поставити гвинтівку вертикально, а вже тоді натужно відірвати від ґрат кінчик ствола. Ірма підняла гвинтівку на рівень грудей.
— На такій висоті здається, що вона важить кілограмів двадцять п’ять.
— Назад доведеться йти тайгою, — кивнув я.
— Зажди ще — «назад»! — Ірма встала на гусеницю й закинула гвинтівку на всюдихід. — Тебе не дивує, що ми знайшли дорогу?
Я ляснув себе по лобу.
— Точно! Дорога! Ось на що це схоже! Та навряд чи для гусеничного транспорту.
— Навряд чи взагалі для наземного, — погодилася Ірма. — Це схоже на трасу для магнітної левітації.
— І звідки вона тут узялася?
— Ось і я про це… Пропоную трохи пройтися. Навіть якщо капрал виїхав із повним зарядом, то проїхав не набагато далі за нас. А мо’ щось і знайдемо. Згоден?
Гвинтівки довелося покинути. Скафандри ми перенесли у всюдихід частинами і впоралися тільки тому, що нас було двоє. А може, тому що Ірма через свій пилок була, певно, сильніша за мене. Про те, щоб узяти їх, навіть і не йшлося. Озброєні самими лише пістолетами (та й ті відтягували пояс, наче поважчали чи не вдесятеро), ми пішли вперед.
— Не розумію, — не витримав я, — на Іш-Чель уже був проект колонізації і його закрили? Звідки дорога? Ще й магнітна, коли скрізь навпаки — магнітний транспорт, а покриття з нуль-кераміки. Ніколи не повірю, що вони намагалися впроваджувати в іншій галактиці те, що не апробували на Землі!
Дорога йшла вгору, і я весь час дивився під ноги, зосередившись на підйомі. Тільки скінчивши говорити, помітив, що Ірма дивиться на мене, а в її очах — чи то крижаний скепсис, чи то навіть глузування.
— Що?
— Ти серйозно? — спитала вона. — Думаєш, хтось потягне в іншу галактику десятки кілометрів магнітного покриття просто для колонії?
— А для чого? — не зрозумів я.
— Ні для чого! Іноді ти мене реально дивуєш! Сам же кажеш — у нас навіть технологій таких немає!
— І що це значить?
Ми нарешті піднялися на пагорбок, й Ірма зупинилася. Я вперся руками в коліна, переводячи дух.
— Ось, — нарешті сказала Ірма після тривалої паузи. — Оце і значить…
Я випростався й подивився вперед. І обімлів.
Попереду майже до самого обрію розкинулося місто.