Іліада

Що не злостивий вдачею я і не високодумний».

Мовивши так, Антілоху візничому дав Ноемону

Ту одвести кобилицю, собі взяв казан він блискучий;

А Меріон, що четвертим прийшов, два одержав таланти

615 Золота. П’ята лишалася ще нічия нагорода —

Дзбан двоєручний. Ахілл його Нестору в руки старому

Дав, через збори аргеїв пронісши, і мовив до нього:

«На ось, візьми собі, старче, — хай буде тобі цей дарунок

В пам’ять про похорон тіла Патрокла. Його не побачиш

620 Ти уже серед аргеїв. Даю тобі цю нагороду

Поза змаганням. Не будеш ні битися ти навкулачки,

Ані боротись, ні кидати списа, ні бігти невтомно

На перегонах: важка-бо старість тебе пригнітила».

Мовивши так, він вручив подарунок. Той взяв його радо

625 І, до Ахілла звертаючись, слово промовив крилате:

«Любий мій сину, отут говорив ти цілком справедливо.

В м’язах у мене вже сила не та, неміцні мої ноги,

Руки у плечах ходять зі скрипом, не так, як раніше.

От якби юністю й силою цвів я такою, як в давній

630 Час, коли славні епеї ховали в Бупрасії тіло

Амарінкея-вождя і діти державця змагались.

Тож не було мені рівного ні між одважних епеїв,

Ні між пілоських бійців, ні між духом стійких етоліян.

Я навкулачки побив Клітомеда, сина Енопа;

635 Легко здолав і Анкея з Плеврона, що вийшов боротись;

Далі, Іфікла, славетного в бігові, теж перегнав я,

А у метанні списів переміг Полідора й Філея.

Акторіони, проте, на конях мене обігнали,

Кількістю взявши лише у заздрій жазі перемоги,

640 Бо щонайвищі за це лишалися ще нагороди.

Двоє було їх, близнят, — з них один керував лише кіньми,

Кіньми лише керував, батогом їх постьобував другий.

От який був я колись. А нині нехай вже молодші

За нагороди змагаються. Я ж підкоритись нужденній

645 Старості мушу, хоч гордо пишався колись між героїв.

Та продовжуй, Ахілле, змагання на честь твого друга.

Я твій дарунок приймаю охоче і серцем радію,

Що не забув ти про мене, мою ти любов пам’ятаєш

І вшанував мене-гідною шаною серед ахеїв.

650 Хай же за все це боги подадуть тобі ласку жадану!»

Мовив він так. Дослухавши слово Неліда похвальне,

Рушив до місця свойого Ахілл між рядами ахеїв.

Тут за важку навкулачки борню він поклав нагороди —

Вивів на збори й припнув до стовпа шестирічну мулицю,

655 Що, терпелива й уперта, до запрягу ще не давалась.

А переможений мав одержати келих дводонний.

Став між аргеїв Ахілл і слово таке до них мовив:

«Сину Атреїв і всі в наголінниках мідних ахеї!

Найсміливіших мужів викликаємо двох — навкулачки

660 Битись за цю нагороду. І той, кому Феб дальносяжний

Дасть перемогу (і згодні усі із цим будуть ахеї),

Хай до намету свойого веде терпеливу мулицю.

А переможений хай собі візьме цей келих дводонний».

Мовив він так. І підвівсь тоді велетень, воїн могутній,

665 Син Панопея Епей, умілий в бою навкулачки.

Він терпеливу мулицю за гриву схопив і промовив:

«Ну-бо, підходь, хто хотів би хоч келих придбати дводонний!

Тож не здобуде мулиці, я певен того, із ахеїв

Жоден, мене навкулачки здолавши, бо я тут найдужчий!

670 Хоч поступаюсь в бою, — чи не досить? Адже неможливо

В кожному ділі майстерним однаково мужеві бути.

От що скажу я тепер, і слова мої збудуться справді:

Шкіру на ньому порву і геть розтрощу його кості;

Ті, хто ховать його має, збирайтесь сюди й зачекайте —

675 Труп заберете, коли мої руки його подолають».

Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо.

Врешті підвівся єдиний лише Евріал богорівний,

Талайоніда могутнього син, владаря Мекістея.

В Фіви прибувши колись, де ігри ішли похоронні

680 В пам’ять Едіпа померлого, всіх переміг він кадмеїв.

Списом славетний Тідід супроводив його в тім змаганні,

Дух бадьорив йому словом, бажаючи щиро звитяги.

Спершу він пояс йому пов’язав охоронний, потому

Ремені дав йому, скроєні з шкури вола польового.

685 Підперезавшись, бійці на середину вийшли обидва

І, замахнувшись руками потужними, враз один з одним

Люто зчепились, лиш руки важкі замелькали в повітрі,

Щелепів скрегіт страшенний лунав, з їх тіл ручаями

Піт опливав. Коли раптом Епей налетів богосвітлий,

690 Вдарив в щоку Евріала, як той озирнувсь. І не встояв

Він на ногах — цілим тілом лиснючим умить надломився.

Наче з поривом Бореєвим з моря виплигує риба

В трави на березі, темна ж і там покрива її хвиля, —

Так Евріал від удару підскочив. Його підхопивши,

695 Великодушний підтримав Епей. В оточенні друзів,

Що повели Евріала, він ледь волочив свої ноги,

Згустками крові плював, голова йому набік звисала.

Поміж своїми його, непритомного зовсім, поклали

І, повернувшись на збори, одержали келих дводонний.

700 Третю данаям тоді Ахілл показав нагороду,

За велетрудне змагання в завзятій борні призначивши:

Для переможця — великий триніг, щоб на вогнищі ставить, —

Аж у дванадцять биків той триніг оцінили ахеї;

А переможений мав одержати жінку, майстриню

705 В різних роботах, — її у чотири бики оцінили.

Став між аргеїв Ахілл і таке до них вимовив слово:

«Встаньте, хто хоче також і цю нагороду здобути!»

Мовив він так, і підвівся великий Еант Теламоній,

Встав Одіссей велемудрий, на хитрощі всякі умілий.

710 Підперезавшись, вони на середину вийшли обидва

І, один одного міцно руками схопивши, сплелися,

Наче ті крокви, що ними високого дому будову

Тесля скріпляє славетний на захист од буйного вітру.

В дужих обіймах напружених рук безнастанно тріщали

715 Спини могутні в обох, і піт заливав їх струмками.

Смуги криваво-червоні у них на боках і на плечах

Понабігали одна при одній, а вони все боролись,

Прагнучи перемогти і триніг той коштовний здобути.

Ні Одіссей на землю не міг повалити Еанта,

720 Ані Еант подолати не міг Одіссеєву силу.

Тож надокучило це в наголінниках мідних ахеям,

І Одіссеєві мовив Еант Теламоній великий:

«О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!

Ти підніми, чи тебе підніму я. Все ж інше — від Зевса!»

725 Мовив він так і підняв. Одіссей, не забувши про підступ,

Ззаду ударив його в підколінок і м’язи розслабив.

Навзнак звалився Еант; Одіссей же до нього на груди

Також упав. Дивились лише й дивувалися люди.

Хтів і Еанта незламний піднять Одіссей богосвітлий,

730 Та не здолав, тільки трошечки зрушив його над землею

Й ногу підставив йому. Упали на землю обидва

Поряд один біля одного й пилом тіла забруднили.

Скочили б зразу вони і втретє боротися стали б,

Та підвівся Ахілл і такими їх стримав словами:

735 «Годі змагатися вам! Не трудіть свої сили так тяжко!

Перемогли ви обидва, й однакова вам нагорода.

Тож одійдіть, щоб і інші могли позмагатись ахеї».

Мовив він так, і послухали мови тієї обидва,

І відійшли, й, обтрусивши весь пил, одягнули хітони.

740 А Пелеїд бігунам швидконогим поклав нагороди:

Ковану з срібла кратеру велику, що шість уміщала

Мір, і красою рівної їй не було ще на світі, —

Так сідонські митці чудово її змайстрували,

А фінікійські мужі повезли через море імлисте,

745 В гавань зайшли і Тоантові тут віддали в подарунок.

Син же Язона Евней Патроклові дав ту кратеру

Викупом за Лікаона, славетного сина Пріама.

Нині поставив Ахілл як першу її нагороду

Мужу, що вийде найшвидшим у гонах на честь його друга.

750 Другому — рослий, годований бик в нагороду мав бути,

В дар же останньому — золота визначив він півталанта.

Став між аргеїв Ахілл і слово таке до них мовив:

«Встаньте, хто хоче також і цю нагороду здобути!»

Мовив він так, і Еант, син Ойлеїв, підвівсь, прудконогий,

755 Встав Одіссей велемудрий і Нестора, віком старого,

Син Антілох, що молодь усю подолав бистротою.

Стали всі поряд. Мету показав їм Ахілл богорівний.

Кинулись бігти вони. Попереду всіх опинився

Зразу ж Еант, а за ним Одіссей поспішав богосвітлий

760 Зовсім близенько, як ткаля ставна тримає мотушку

Перед грудьми, руками її притягнувши, тоді як

Нить крізь основу вона пропускає, тримаючи близько

Перед грудьми, — Одіссей за Еантом летів так же близько,

В слід попадаючи швидше, ніж курява з нього здіймалась.

765 Біг так за ним Одіссей богосвітлий і дихав жагуче

Над головою його. Гукали навколо ахеї,

Бачачи рвійність таку, й бадьорили його до звитяги.

А як кінчалися гони, звернувсь Одіссей богосвітлий

До ясноокої діви Афіни у серці своєму:

770 «Зглянься, богине, і доброю будь помічницею в гонах!»

Мовив він так із благанням, і вчула Паллада Афіна, —

Легкість дала і рукам, і ногам, і цілому тілу.

Вже добігали вони, і близько була нагорода,

Раптом Еант послизнувсь, — перешкоду вчинила Афіна! —

775 Він на лайно наступив, що ревучі бики залишили,

В пам’ять Патрокла Ахіллом зарізані, бистрим на ноги.

В ніздрі Еанту і в рот лайно натовклося бичаче.

Отже, кратеру незламний здобув Одіссей богосвітлий,

Першим прибігши, бика ж одержав Еант світлосяйний.

780 Встав він, руками за роги бика ухопив польового,

Виплюнув з рота лайно і так до аргеїв промовив:

«Горе! Та сама, мабуть, мені сплутала ноги богиня,

Що Одіссея, як мати, давно береже й доглядає!»

Мовив він так, і на вигляд його всі навкруг засміялись.

785 А Антілох, здобувши останню лише нагороду

І усміхаючись, слово таке до аргеїв промовив:

«Знаєте, друзі, й самі ви те, що вам зараз скажу я.

Старших роками людей і понині шанують безсмертні.

Не набагато Еант, але трохи старіший за мене,

790 Цей же — із давнього роду, з давніше народжених смертних.

Тож Одіссей ще, як кажуть, бадьорий старий, і ахеям,

Крім лиш Ахілла, у швидкості з ним змагатися важко».

Мовив він так в похвалу прудконогому сину Пелея.

Відповідаючи, так Ахілл йому тут же промовив:

795 «Без нагороди хвала не лишиться твоя, Антілоху,

Щирого золота нині ж додам я тобі півталанта».

Мовлячи так, дав дарунок йому, — й той прийняв його радо.

Виніс тоді син Пелеїв Ахілл довготінного списа

І перед зборами поряд поклав із щитом і шоломом —

800 Всю Сарпедонову зброю, зняту із нього Патроклом.

Став між аргеїв тоді і слово таке до них мовив:

«Найкмітливіших мужів викликаємо двох — всеоружно,

З гострою міддю в руках, що тіло навиліт проймає,

Вийти і перед всіма у збройне вступити змагання.

805 Хто супротивнику перший прекрасного тіла торкнеться,

Списом крізь лати пройме і чорної крові наточить, —

Срібноцвяхований дам я тому цей чудовий фракійський

Меч в нагороду, що зняв я в бою його з Астеропея.

А Сарпедонову зброю поділять нехай між собою.

810 Щедрою учтою потім в наметах обох почастуєм».

Мовив він так, і підвівся великий Еант Теламоній,

Зразу ж підвівся за ним Діомед, син Тідеїв могутній.

А як між воїв своїх озброївся осторонь кожен,

То на середину вийшли обидва, готові до бою,

815 Зиркнувши грізно очима, і жахом окрились ахеї.

Так один з одним вони, наступаючи, близько зійшлися.

Кидались тричі у бій, і тричі списами стикались.