Іліада

Пісня одинадцята, Подвиги агамемнона

З ложа Тіфона ясного підвівшись, Еос розоперста

Вийшла, щоб ранішнє світло нести і безсмертним, і смертним.

Зевс же послав до ахейських човнів бистрохідних Еріду

Неподоланну, що воєн знамено рукою тримала.

5 Стала вона на чорний, місткий корабель Одіссеїв,

Що посередині був, що скрізь її голос доходив —

І до наметів Еанта, славетного Теламоніда,

І до Ахілла, з обох-бо країв з кораблями ставними

Стали вони, на свою покладаючись мужність і силу.

10 На корабель ступивши, гукнула богиня потужно

Й страшно, і кожному в серце ахеєві буйну вдихнула

Силу і хіть воювати, з ворогом битись невтомно.

З тої ж хвилини війна їм милішою стала здаватись,

Ніж до вітчизни повернення на кораблях крутобоких.

15 Гучно й Атрід закричав, закликаючи в битву аргеїв

Підперезатись, і сам у мідь одягнувся блискучу.

Спершу собі на гомілки наклав наголінники мідні,

Дуже красиві, срібними пряжками їх застебнувши.

Потім і панцир на груди свої надягнув міцнокутий,

20 Що від Кініра колись одержав як гість, у дарунок;

Бо аж на Кіпр до вух його чутка дійшла, що ахеї

На кораблях своїх мають пливти до далекої Трої.

Тим-то він панцир той дав, щоб зробить владареві приємність.

Десять на панцирі пасів було з чорно-синьої сталі,

25 З золота пасів дванадцять та двадцять іще олов’яних.

Змій чорно-синіх по троє обабіч тих лат аж до шиї

Вгору тягнулось, мов дуги веселки, що в хмарі Кроніон

Сам укріпляє як смертним людям знамення небесне.

Через плече перевісив він меч, що виблискував рясно

30 Цвяшками з золота; піхва, в яку був захований меч той,

Срібна уся, на золоченім пасі з рамена звисала.

Взяв і яскраво оздоблений щит свій, що тіло вкриває,

Дуже красивий, на нім було десять кругів мідносяйних,

А поміж ними ще двадцять опуклин було олов’яних,

35 Білих, одна ж посередині ще й з чорно-синьої сталі.

Зверху вінчала той щит голова страшноока Горгони

З поглядом лютим, Жах біля неї та Острах стояли.

Ремінь посріблений був над щитом, а на ньому звивався

Тілом тугим чорно-синій дракон, і з єдиної шиї

40 Три голови в різні боки грозливо дивились у нього.

Він двогребневий шолом натягнув з чотирма шишаками

Й кінською гривою, — страшно зверху вона коливалась.

В руки узяв він два списи міцні, пооббивані міддю,

Гострокінчасті, а мідь їх далеко до самого неба

45 Сяяла. Лунко тоді загреміли Афіна і Гера

Шану тому, хто у золотом славній владарив Мікені.

Кожен з вождів візничому дав розпорядження строге

Коней в належнім порядку притримати всіх біля рову,

І при озброєнні повнім самі уперед подалися

50 Пішки. Й гомін невчасний зчинився іще до світанку.

Рову вони досягли, візничих своїх обігнавши,

Кінні ж неспішно ішли трохи ззаду. Лихе замішання

Зняв поміж ними Кронід, з ефірних висот їм криваві

Краплі зронивши роси: голів-бо відважних багато

55 До глибочіні Аїду збирався послати Кроніон.

З другого боку й загони троян на узвишші рівнини

Лави єднали круг дужого Гектора, Полідаманта,

Коло Енея — в народі, як бога, його шанували, —

Трьох Антенора синів — Поліба і з ним Агенора

60 І наймолодшого з них Акаманта, подібного богу.

Гектор попереду всіх із щитом ходив рівноокруглим,

Наче зловісна зоря, то з-за хмар прозирне на хвилину

Й сяє яскраво, то знову за темну сховається хмару, —

Так же і Гектор: то він у передніх з’являється лавах,

65 То аж у задніх накази дає. Увесь-бо він міддю

Сяяв, мов блискавка батька, егідодержавного Зевса.

Наче женці, що з кінців протилежних назустріч рядами

Жнуть ячмінь чи пшеницю на ниві багатого мужа,

Й смугою густо за ними в снопи лягає колосся, —

70 Сходились так одні з одними лави троян і ахеїв

В битві шаленій, ніхто з них про пагубну втечу й не думав.

Голови рівно завзяті в тій січі змагались, неначе

Хижі вовки, вони кидались. Бачачи це, велетужна

Рада була лиш Еріда, що участь у битві тій брала.

75 Інші ж боги не втручались у неї й сиділи спокійно

Кожен в домівці своїй, — стояли збудовані гарно

Їхні оселі на схилах скелястих ущелин Олімпу.

На чорнохмарного всі водночас нарікали Кроніда,

Що побажав бойову дарувати він славу троянам.

80 Це не тривожило батька богів. Від інших далеко,

Славі радіючи власній, він в гордій сидів самотині,

Поглядом Трою обнявши й човни крутобокі ахеїв,

Мідь, що яскраво виблискує, й тих, які гублять і гинуть.

Доки світало на сході і день розвиднявся священний,

85 Доти з обох боків сипались стріли і падали люди.

В час же, як в гірному виярку стане обід готувати

Муж-лісоруб, як уже він, дерева рубавши високі,

Руки наситив свої, і дух обняла йому втома,

Серце ж його умліває бажанням солодкої їжі, —

90 В час той відвагою повні данаї прорвали фаланги,

Товаришів закликаючи лунко. Вперед Агамемнон

Кинувся перший і вбив Біенора, керманича люду,

Зразу ж, а потім поклав і Ойлея, погонича коней.

З коней зіскочивши, сміливо вийшов цей проти Атріда.

95 Але, як кинувсь вперед, Агамемнон загостреним списом

В лоб йому вдарив, — не стримав шолом його з міді важкої —

Спис проломив і шолом, і чоло, і всередині мозок

З кров’ю змішав, і приборкав Ойлеєві напад завзятий.

Кинув обох їх на місці володар мужів Агамемнон,

100 Голими грудьми світили вони, бо зняв із них зброю.

Потім так само він з Іса озброєння зняв і з Антіфа,

З двох Пріамідів — побічного й шлюбного сина, — обидва

Разом були в колісниці, бо кіньми в ній правив нешлюбний,

Поряд же — славний Антіф був. Колись на галявинах Іди,

105 Де вони пасли овець, зв’язавши лозиновим пруттям,

Їх захопив був Ахілл, але, викуп узявши, звільнив їх.

Нині ж їх широковладний державець Атрід Агамемнон

Першого списом у груди якраз під сосочком уразив,

Другого в ухо ударив мечем і з повоза скинув.

110 Швидко з обох познімав бойове їх озброєння гарне,

Їх упізнавши, біля кораблів-бо швидких ще раніше

Бачив тоді він, як з Іди привів їх Ахілл прудконогий,

Так, наче лев, що, забравшись у лігво до лані меткої,

Легко малих її діток хапає, й міцними зубами

115 Трощить їм кості, й життя нерозквітлого їх позбавляє.

Мати ж їх, хоч би й була недалеко, нічим вже не може

Допомогти їм, сама-бо, жахливим охоплена дрожем,

Мчить стрімголов крізь дубові гаї та гущавини лісу,

Змилена потом уся, від страшного тікаючи звіра.

120 Так же і двом цим ніхто із троян врятуватись од смерті

Не допоміг: самі-бо вони від аргеїв тікали.

Потім Пісандр від руки його впав, Гіпполох войовничий —

Мужнього серцем сини Антімаха; колись він, багато

Золота від Александра узявши — дарунок блискучий! —

125 Проти повернення був Єлени вождю Менелаю.

Отже, синів його двох захопив владар Агамемнон

Разом, в одній колісниці, де вдвох вони правили кіньми.

З трепетних рук їх одразу блискучі випали віжки,

Коні убік понесли. Як лев той, Атрід до них раптом

130 Кинувсь. Навколішки впавши, благали вони з колісниці:

«Не убивай нас, Атріде! Достойний ти матимеш викуп.

Скарбу багато лежить у домівці вождя Антімаха —

Золота, й міді, й заліза, що так його важко кувати,

З радістю батько наш викуп за нас тобі дасть незліченний,

135 Тільки б почув, що живі на човнах ми лишились ахейських».

Так, умиваючись слізьми, обоє державця благали

Словом солодким. Та в відповідь слово гірке вони чули:

«Ви — Антімаха сини, відважного серцем, що радив

Зборам троян всенародним одразу ж убить Менелая,

140 Із Одіссеєм божистим з посольством прибулого в Трою,

Й не допускати йому повернутись назад до ахеїв, —

Отже, за батькову підлість ганебну й поплатитесь нині!»

Мовив він так і Пісандра на землю зіпхнув з колісниці,

Списом ударивши в груди, і той перекинувся навзнак.

145 З коней стрибнув Гіпполох, але й на землі його вбив він,

Руки одсікши мечем і голову з пліч одрубавши.

Труп же штовхнув, як колоду, і той у юрбу покотився.

Їх залишивши, туди, де найбільше тіснились фаланги,

Кинувсь, а інші за ним в наголінниках мідних ахеї.

150 Спішених піші губили, і ті мимоволі тікали,

Кінних — комонні, аж курява в небо здіймалась клубами

Скрізь по рівнині — кінські дзвінкі її ноги здіймали, —

Мідь невблаганно разила. Могутній владар Агамемнон

Бив ворогів безнастанно і кликав з собою аргеїв.

155 Так, наче вітром роздмухане полум’я згубне обніме

Раптом незайманий ліс і шугає повсюди, й з корінням

Вирвані виром вогненним падають густо дерева, —

Так і в троян, що тікали від рук безпощадних Атріда,

Голови падали густо. З могутніми шиями коні

160 З гуркотом повози мчали порожні між лавами воїв,

Прагнучи вправних візничих. А ті по рівнині лежали

В поросі, хижим шулікам миліші, ніж любим дружинам.

Гектора вивів із куряви Зевс, і од стріл безугавних,

І од убивства мужів, сум’яття бойового й від крові.

165 Гнався завзято Атрід і кликав з собою данаїв.

Повз надгроб’я прадавнього Іла, нащадка Дардана,

Повз смоковниць ряди по рівнині тікали трояни,

Прямо до міста. З криком жахливим за ними невпинно

Гнався Атрід і руки їх кров’ю багрив незборенні.

170 Але, до Скейської брами й до дуба добігши, трояни

Раптом спинились, на тих дожидаючи, що відставали.

Ці ж по рівнині широкій тікали, неначе корови,

Що нападе на них лев ненаситний у темряві ночі,

Всіх розжене, а одну з них ненатла спостигне загибель;

175 Спершу їй шию гризе, учепившись міцними зубами

В карк її, потім п’є кров і нутрощі їй пожирає.

Гнав так відсталих бійців син Атрея, владар Агамемнон,

І убивав, наздогнавши. Безладно тікали трояни.

Навзнак і ниць під рукою могутнього сина Атрея

180 Падали часто, — списом він так лютував округ себе.

А коли мав уже він на місто й на мури високі

Рушити, смертних людей і усіх небожителів батько

Сів на вершині стрімкій на джерела багатої Іди,

З неба зійшовши. В руках полум’яні тримав блискавиці.

185 Золотокрилій Іріді звелів він з такою йти вістю:

«Мчи, вітронога Ірідо, і Гектору скажеш це слово.

Доки він бачить, як вождь Агамемнон, керманич народів,

В перших шаліє рядах і ворожі винищує лави,

Доти хай в бій не вступає, лиш інших спонукує воїв,

190 В битвах завзятих із ворогом дужим нещадно змагатись.

А як стрілою чи списом він гострим уражений буде

Й до колісниці метнеться, я Гектору дам премогуття

Ворога бити, аж поки човнів добропалубних дійде

В час, коли сонце вже зайде і пітьма настане священна».

195 Мовив він так, і в путь подалась вітронога Іріда

Й до Іліона священного з гір полетіла ідейських.

Сина Пріама, божистого Гектора, там вона стріла,

Він в міцнокутій стояв колісниці, запряженій кіньми.

Тут зупинившись, мовить йому вітронога Іріда:

200 «Гекторе, сину Пріамів, розважністю Зевсові рівний!

Батько наш Зевс до тебе послав мене ось що сказати:

Доки ти бачиш, як вождь Агамемнон, керманич народів,