Іліада

Пісня третя. Клятви. Огляд війська з мурів. Двобій Александра і Менелая

От як скінчили вожді загони свої шикувати,

Ринули з криком і гуком трояни вперед, наче птиці, —

З криком таким журавлині ключі у високому небі

В вирій тікають від злої зими і дощів безнастанних,

5 До Океану-ріки із криком таким відлітають,

Смерть і загибель мужам несучи, низькорослим пігмеям, —

Напад на них вони лютий вчиняють у млі світанковій.

Мовчки, незламною дишучи силою, вийшли ахеї,

Кожен готовий в душі один одному поміч подати.

10 Як над гірськими вершинами Нот розливає тумани,

Для пастухів — немилі, для злодія ж — кращі від ночі, —

Видно не далі в тій млі, ніж падає кинутий камінь, —

Так під ногами у воїв, що йшли, підіймалися хмари

Куряви, швидко-бо всі по рівнині вони виступали.

15 А як, одні проти одних прямуючи, близько зійшлися,

Вийшов з троянського війська вперед Александр боговидий,

Вбраний у барсову шкуру і з луком кривим за плечима,

Й гострим мечем. У руках тримав два списи мідногострі

І, потрясаючи ними, усіх викликав він аргеїв

20 Найхоробріших — поміряти сили в страшному двобої.

Щойно побачив його Менелай, Ареєві любий,

Як перед військом великими кроками той виступає,

Радість відчув, мов лев зголоднілий, що здобич натрапив,

Дику на скелях козу чи рогатого оленя раптом

25 Вгледівши. Жадібно здобич зубами він рве, хоч навколо

Вже його пси прудконогі та юні ловці оточили.

Радість так само відчув Менелай, з боговидим Парісом

Близько зустрівшись: за кривду жадав він йому відплатити.

В повнім озброєнні він з колісниці на землю зіскочив.

30 Щойно побачив ізблизька його Александр боговидий

Перед рядами, серце у грудях йому затремтіло,

В шереги воїв своїх одступив він, тікаючи смерті;

Наче в ущелинах гір подорожній, дракона зустрівши,

Враз усім тілом тремтить, і вбік відскакує швидко,

35 І утікає чим дужче, і лиця йому полотніють, —

В страхові так затремтів перед сином Атрея й сховався

В лави стрункі гордовитих троян Александр боговидий.

Бачив те Гектор і став словами ганьби докоряти:

«Горе-Паріс, женолюбе, хоробрий лиш з вигляду звабник!

40 Краще б ти зовсім на світ не родивсь чи безшлюбний загинув!

Як би хотів я того, та й для тебе це краще, ніж нині

Перед всіма такого безчестя й неслави зазнати!

Чуєш, як з тебе регочуться довговолосі ахеї,

Що первоборцем хоробрим вважали тебе, на твій красний

45 Дивлячись вигляд, у тебе ж ні сили в душі, ні відваги!

Й як ти насмілився, бувши таким, в кораблях мореплавних,

Товаришів назбиравши надійних, пливти через море,

До чужоземців пройти і зухвало із дальнього краю

Викрасти жінку прекрасну, невістку мужів списоборних,

50 Батькові твому на горе, і місту, й народові всьому,

Та ворогам лиш на радість, для себе ж самого — на сором!

Чом же Ареєві любого ти не пождав Менелая?

Знав би, в якого ти мужа дружину відняв пишноцвітну!

Не помогли б ні кіфара тобі, ні дари Афродіти,

55 Кучері й врода, якби ти у куряві мертвий валявся.

Та боязкі ті трояни занадто, а то вже давно б ти

Був у каміннім хітоні за лихо, яке заподіяв».

Відповідаючи, мовив йому Александр боговидий:

«Гекторе, лаєш мене недарма, справедливо ти лаєш.

60 Завжди-бо серце твоє непохитне, немовби сокира,

Що в деревину впинається й розмах посилює в теслі,

Як корабельного бруса майстерно і вправно він теше.

Так же і в грудях у тебе тверде й безтрепетне серце.

Тільки дарів чарівних золотої не гань Афродіти.

65 Славних дарів божественних не гоже-бо людям зрікатись —

Тільки боги їх дають, сам ніхто їх одержать не може.

А як бажаєш тепер, щоб бій розпочав я й змагався,

Хай посідають на землю трояни усі і ахеї,

Вийду тоді я вперед з Менелаєм, Ареєві любим,

70 Битися з ним за Єлену й скарби, що взяв я із нею.

Хто переможе й себе у двобої проявить сильнішим,

Жінку з скарбами її хай веде за собою додому.

Ви ж, договір про дружбу засвідчивши в клятвах священних,

В широкоскибій Трої живіть, а ті вернуться в Аргос,

75 Кіньми багатий, в Ахею, жінками вродливими славну».

Так він сказав. Слова його з радістю вислухав Гектор,

Вийшов вперед із лав він троянських і лави їх стримав —

Спис ухопив посередині, й стали вони нерухомо.

Довговолосі ж, із гнутих націлившись луків, ахеї

80 Стріли метать почали і кидати в нього камінням.

Голосно крикнув тоді володар мужів Агамемнон:

«Стійте, аргеї, заждіть, не стріляйте, синове ахеїв!

Слово нам хоче промовити Гектор шоломосяйний».

Так він сказав, і враз зупинили свій запал трояни

85 Й мовчки стояли. До ратей обох тоді Гектор промовив:

«Слухайте, Трої сини й в наголінниках мідних ахеї,

Що говорив Александр, від якого вся звада між нами.

Він закликає троян, а з ними так само й ахеїв

Пишну з плечей своїх зброю на землю зложить многоплідну,

90 Сам же він вийде вперед з Менелаєм, Ареєві любим,

Битися з ним за Єлену й скарби, що взяв він із нею.

Хто переможе й себе у двобої проявить сильнішим,

Жінку з скарбами її хай веде за собою додому.

Ми ж договір про дружбу засвідчимо в клятвах священних».

95 Так він сказав. Всі навколо стояли в мовчанні глибокім.

Врешті озвався із словом до них Менелай гучномовний:

«Слухайте ж ви і мене. Найтяжчим-бо пройняте болем

Серце моє. І сам-бо я мислю — вже час розійтися

Мирно аргеям з троянами. Досить вже лиха зазнали

100 Через цю зваду мою і призвідця її Александра.

Той з нас обох, кому долею суджена смерть і загибель,

Хай умирає. Інші ж із миром усі розійдіться.

Та приведіть сюди чорне ягня і білу ягницю —

Сонцю й Землі. Для Зевса ми інше іще приведемо.

105 Силу Пріамову теж приведіть, щоб клятви завірив

Сам він, бо високодумні синове його й віроломні, —

Зевсових клятв щоб ніхто не посмів би зухвало порушить.

Наче той вітер, витають молодших людей міркування.

Стане ж до справи старіший, то пильно вперед і назад він

110 Гляне, — так, щоби вийшло обом сторонам якнайкраще».

Так він промовив. І радість троян охопила й ахеїв:

Блисла надія тоді, що війна осоружна скінчиться.

Скочили всі з колісниць, поставили коней рядами,

Зброю із себе зняли й на землю одні проти одних

115 Склали близенько — два війська лиш смужка мала розділяла.

Гектор окличників двох до міста послав невідкладно

Пару ягнят привести і Пріама старого покликать.

А одночасно й Талтібія вирядив вождь Агамемнон

До кораблів крутобоких негайно іти і пригнати

120 Звідти ягня, і не смів Агамемнона він не послухать.

Звістку білораменній Єлені Іріда приносить,

Вигляд зовиці прибравши, дружини Антеноріда, —

Син-бо Антенора, Гелікаон-володар, за дружину

Мав Лаодіку, на вроду з Пріамових дочок найкращу.

125 В домі застали Єлену — та ткала великий, подвійний

Плащ пурпуровий, на нім бойові гаптувала змагання

Поміж троян конеборних і міднохітонних ахеїв,

Що від Ареєвих рук перетерпіли стільки за неї.

Близько спинившись, їй мовила так прудконога Іріда:

130 «Вийди-но, люба красуне, поглянь, яке діється диво

Поміж троян конеборних і міднохітонних ахеїв!

Вів на рівнину одних проти одних Арей многослізний

Воїв отих, войовничого сповнених, згубного шалу,

Й от вони мовчки стоять, війна поміж них припинилась,

135 Сперлись усі на щити, списи повтикали у землю.

Тільки один Александр з Менелаєм, Ареєві любим,

Вдвох на великих списах змагатися будуть за тебе.

Хто переможе, тому ти дружиною любою станеш».

Мовивши це, богиня солодке бажання збудила

140 В неї до першого мужа, і міста, й батьків її милих.

Швидко вона, срібно-біле напнувши тонке покривало,

Вийшла з світлиці своєї, рясні проливаючи сльози,

І не сама: з нею разом зійшли дві служниці додолу,

Етра, Піттеєва донька, й Клімена услід велеока.

145 От незабаром вони до Скейської брами добігли,

В вежі над брамою там з Пріамом, Пантоєм, Тіметом,

Лампом, і Клітієм, та Гікетаоном, віттю Арея,

Ще й Укалегон удвох із Антенором, мудрі обидва, —

Люду старійшини всі над брамою в вежі сиділи,

150 Надто старі, щоб іти воювати, але — красномовці,

Вславлені скрізь, неначе цикади, що в лісі зеленім,

Сидячи в вітті дерев, виспівують солодкозвучно.

Так і троянські вожді на вежі сиділи високій.

Щойно уздріли Єлену вони, що доходила вежі,

155 Стиха між себе крилаті слова почали промовляти:

«Ані троян неможливо, ні мідноголінних ахеїв

Ганить, що злигоднів безмір за жінку таку вони терплять.

Страшно обличчям своїм на богинь вона схожа безсмертних.

Та хоч яка вона є, кораблем хай додому вертає,

160 Тільки б надалі нещасть не лишала ні нам, ні потомкам».

Так говорили, Пріам же до себе Єлену покликав:

«Люба дитино, підходь-но сюди і сідай біля мене.

Першого мужа побачиш, і родичів близьких, і друзів.

Передо мною не винна ти, винні лиш вічні богове, —

165 То лиш вони повели на війну многослізну ахеїв.

Ти ж назови мені тут ім’я того велетня мужа,

Що за ахеянин то, високий такий і могутній?

Є між ахеями зростом і постаттю й вищі за нього,

Але такого прекрасного й гідного виглядом мужа

170 Очі мої ще не бачили. Тож на державця він схожий».

В відповідь мовить Єлена йому, між жінок богосвітла:

«Свекоре любий, я страх і пошану до тебе вчуваю.

Краще б лиха мене смерть обняла того дня, коли з сином

Я від’їжджала твоїм, світлицю лишаючи шлюбну,

175 Донечку милу, й родину мою, і улюблених подруг.

Але не сталося так, отим-то й слізьми умліваю.

Зараз тобі відповім, що хочеш ти знати й питаєш.

Перед тобою — широковладний Атрід Агамемнон,

Славний державець, до того іще й списоборець могутній.

180 Дівер він був мені, сучці безстидній! Якби ж то ним був він!»

Так говорила, і старець, із нього дивуючись, мовив:

«Благословенний богами Атріде, від роду щасливий!

Скільки у владі твоїй синів пробував ахейських!

Був я в Фрігії колись, виноградними лозами славній,

185 Бачив я там бистрокінних фрігіян загони численні,

Військо Отрея й полки богорівного бачив Мігдона.

Вздовж узбережжя Сангарія їхній стояв тоді табір.

Був же тоді поміж ними і я як їхній союзник

В день той, коли амазонки з’явилися мужоподібні.

190 Стільки їх все ж не було, скільки тут бистрооких ахеїв».

Другим тоді Одіссея уздрівши, спитав її старець:

«Люба дитино, тепер і про цього скажи мені — хто він?

Хоч головою він нижчий таки, ніж Атрід Агамемнон,

А як поглянути — ширший від нього грудьми і плечима.

195 Зброю свою бойову на землю він склав многоплідну,

Сам же, немов той овен, він шереги війська обходить.

Справді-бо він таки на барана густорунного схожий,

Що крізь отару проходить численних овець срібнововних».

В відповідь мовить йому народжена Зевсом Єлена:

200 «Муж цей — Лаерта старого то син, Одіссей велемудрий.

Він між народом Ітаки, скелястого острова, виріс,

В хитрощах знається всяких і тямить в порадах розумних».