Іліада

Пісня п’ятнадцята. Відступ від кораблів

Як, утікаючи з поля, трояни рів з частоколом

Вже перейшли й багатьох приборкали руки данайські,

При колісницях затримались трохи, бліді з переляку,

Й далі тікати готові. Тим часом і Зевс пробудився

5 На верховинах ідейських біля злотошатної Гери,

Швидко на ноги він став і побачив троян і ахеїв,

Як ті безладно тікали, а ці — ледь встигали за ними

Гнатись, і серед аргеїв уздрів владаря Посейдона;

Гектора далі побачив, що в полі лежав, а навколо

10 Друзі сиділи; тяжко він дихав грудьми й непритомний

Кров’ю блював, — ударив його не найслабший з ахеїв.

Жалем пройнявся до Гектора батько людей і безсмертних,

Страшно глянув спідлоба і так він до Гери промовив:

«Все це твоя, невиправна Геро, зловредна підступність!

15 Гектор божистий уже не боєць, і збентежене військо!

Але не знаю, плоди оцієї підступності злої

Ти чи не перша збереш, як громами тебе посмугую.

Не пам’ятаєш ти, як з височіні повисла? На ноги

Я два ковадла тобі почепив, нерозривні на руки

20 Пута наклав золоті, і ти поміж хмар у ефірі

Звисла. Обурились дуже боги на великім Олімпі,

Та підступить і звільнити тебе не могли. Бо хапав я

Кожного й геть від порога жбурляв; і на землю він падав

Ледве живий. Але й цим у душі безугавного смутку

25 За богосвітлим Гераклом усе ж таки я не полегшив.

Ти-бо, замисливши лихо, велику із вітром Бореєм

Бурю навіяла й гнала його по безплідному морю,

Поки загнала на Кос його, густо населений острів.

Все ж врятував я його, хоч і лиха зазнав він чимало,

30 І повернутись поміг йому в Аргос, на коні багатий.

Це я нагадую знов, щоб підступи ти припинила

Та щоб упевнилась, чи помогло тобі любощів ложе,

Що від богів віддаля ти на нього мене спокусила!»

Мовив він так. Велеока жахнулась володарка Гера

35 Й, тут же до нього озвавшись, промовила слово крилате:

«Будьте ви свідками, земле і небо широке над нами,

І під землею Стіксові води, — це клятва страшенна,

Більшої клятви уже й між богів не буває блаженних,

І головою твоєю клянуся священною, й нашим

40 Ложем законним, а марно ж я ним присягатись не буду!

То ж не з веління мого Посейдон, землі потрясатель,

Шкодить троянам та Гектору й поміч дає для ахеїв:

Власний-бо дух спонукає його і до цього призводить;

В скруті їх між кораблями він жалем пройнявсь до ахеїв.

45 Я ж йому тільки одне порадити мала б сьогодні —

Там лиш ходити, куди, темнохмарний, ти сам нас провадиш».

Мовила так. Усміхнувсь тоді батько людей і безсмертних

І до дружини у відповідь слово промовив крилате:

«От коли б завжди тепер, велеока володарко Геро,

50 Згодна думками зі мною була ти на зборах безсмертних,

То навіть сам Посейдон, хоч він іншого дуже бажає,

Скоро бажання змінив би до мислі твоєї й моєї.

Але як чесно й правдиво ти нині зі мною говориш,

То поспіши до родини богів і скажи, хай Іріда

55 І Аполлон славнолукий прибудуть на Іду негайно.

З вістю Іріда хай мчить аж до лав міднозбройних ахеїв

І владарю Посейдонові хай мій наказ перекаже, —

Участь в бою припинить і негайно додому вернутись.

Феб-Аполлон же хай Гектора знову на бій підбадьорить,

60 Знов йому сил надихне й допоможе забути про болі,

Що зазнає тепер його серце, й поверне ахеїв

Знову до їх кораблів, полохливу здійнявши утечу.

Кинуться бігти вони до човнів многовеслих Ахілла,

Сина Пелея, а той замість себе поставить Патрокла,

65 Друга свого. Під мурами Трої осяйливий Гектор

Списом Патрокла уб’є й багатьох іще воїв погубить

І серед них богосвітлого сина мого Сарпедона.

Гектора вб’є за це в розпалі гніву Ахілл богосвітлий.

Але тоді лише від кораблів я влаштую суцільний

70 Відступ троянського війська, коли опанують ахеї

Трої високу твердиню, послухавши ради Афіни.

Гніву, проте, не вгамую свого і нікому з безсмертних

Допомагати данаям також не дозволю раніше,

Ніж Пелеїдове сповнено буде бажання, що сам я

75 Пообіцяв йому, схвально кивнувши на те головою

Дня ще того, як Фетіда мені обнімала коліна,

Просячи шани вділити Ахіллові-городоборцю».

Мовив він так, і білораменна послухалась Гера,

Та й із ідейських висот на великий Олімп подалася.

80 Так наче лине уява в людини, що світу багато

Бачивши, землі розумною думкою всі уявляє —

«Там би я й там побував!» — і багато що іншого мріє, —

Із бистроплинню такою ж полинула владарка Гера.

Швидко добігла Олімпу високого й в Зевсовім домі

85 Зібраних разом застала безсмертних, їй взустріч богове

Скочили з місць і, чаші піднявши, її привітали.

Інших минувши, проте, в гарнолицьої діви Феміди

Чашу взяла вона, та-бо назустріч їй кинулась перша

І, до богині озвавшись, промовила слово крилате:

90 «Геро, чого ти прийшла? Ти наче налякана дуже!

А чи не Кроносів син налякав тебе так, чоловік твій?»

Відповідаючи, білораменна їй мовила Гера:

«Ти не розпитуй, Фемідо, про це. Сама-бо ти знаєш,

Серце у нього яке — і суворе, і високодумне.

95 Учту почни із богами, однаково кожному рівну,

Й серед безсмертних тоді ти почуєш, яке безголів’я

Зевс нам готує. Ніхто із безсмертних і смертного люду,

Думаю я, не радітиме з цього у серці своєму,

Хоч би й який він сьогодні не був на цій учті веселий».

100 Мовила так і сіла на місце володарка Гера.

Всі тут обурились, в Зевсовім домі, боги. Усміхалась

Гера губами, чоло ж над чорними в неї бровами

Не прояснилось, і мовила так, закипаючи гнівом:

«От ми дурні, нарікаємо так безрозсудно на Зевса!

105 Марно до нього підходим, його намагаючись словом

Стримать чи силою. Він же байдуже сидить собі одаль,

Нас і не бачить, себе над всіма він богами вважає

Вищим могуттю своєю і владою беззаперечно.

Тим-то й терпіть усе лихо, яке він кому посилає.

110 От уже й нині, здається, нещастя Арея спостигло —

То ж Аскалаф, його син, із смертних усіх найлюбіший,

В битві поліг, — велетенський Арей величавсь його батьком».

Мовила так, і Арей, по міцних своїх стегнах руками

Ляснувши, аж розридався уголос і в розпачі скрикнув:

115 «Не прогнівіться на мене, Олімпу осельники вічні,

Як до ахейських човнів поспішу я за сина помститись,

Хоч би й судилось мені, побитому Зевсовим громом,

В поросі, змішанім з кров’ю, між трупів на полі валятись!»

Мовивши так, наказує Жахові й Остраху коні

120 Він запрягати, а сам одягає озброєння світле.

Мабуть, з новою, ще більшою злобою й гнівом страшнішим,

Ніж перед тим, був би вибухнув Зевс на богів олімпійських,

Але Паллада Афіна, злякавшись за долю безсмертних,

Кинулась враз до порога із крісла, в якому сиділа,

125 Миттю зірвала шолом з голови, а з плечей у Арея

Щит його й, вирвавши з рук, поставила мідного списа

Набік і з словом звернулася до роз’ярілого бога:

«Ти збожеволів, пропав ти, шалений! Чи є іще в тебе

Вуха, щоб слухати? Наче ти й розум, і сором утратив!

130 Наче не чув ти, що білораменна казала нам Гера,

Від олімпійського Зевса недавно сюди повернувшись?

Чи захотілось, самому багато ще лиха зазнавши,

Знов на Олімп силоміць повернутися в смутку гіркому,

Ще й на інших безсмертних тяжкого накликати лиха?

135 Зевс-бо відразу ж ахеїв покине й троян веледумних

І на Олімп поспішить, щоб на нас свою лютість зігнати,

І похапає підряд, чи винний хто є, чи невинний!

Тим-то облиш, тобі раджу, свій гнів за убитого сина!

Скільки від сина твого і міццю, й руками не гірших

140 Вже полягло, а ще скільки поляже! Адже неможливо

Всі покоління, людський увесь рід врятувати від смерті!»

Мовивши, в крісло садовить вона роз’ярілого бога.

Гера ж покликала вийти із дому в той час Аполлона

Й разом Іріду, вісницю бистру богів олімпійських,

145 І, до обох їх звертаючись, мовила слово крилате:

«Зевс наказав вам обом якнайшвидше з’явитись на Іду.

Отже, з’явившись туди й перед Зевсовим ставши обличчям,

Все учиніть, що накаже він вам і чого зажадає».

Мовила так і, назад повернувшись, володарка Гера

150 Сіла у крісло. Ті ж двоє, схопившись, у путь подалися.

Іди діставшись багатоджерельної, матері звірів,

Широколунного Зевса знайшли, що сидів на вершині

Гаргару, — хмара його запашна, мов вінок, огортала.

Разом удвох підійшли й перед Зевсом вони хмаровладним

155 Стали. А він, побачивши їх, не розгнівався серцем:

Скорий-бо послух явили вони його любій дружині,

І до Іріди він першої слово промовив крилате:

«Швидше біжи, прудконога Ірідо, звістити наказ мій

До владаря Посейдона, — вістунко, не будь неправдива!

160 Скажеш йому, щоб негайно війну він і січу облишив

І повертався на збори богів або в море священне.

А не послухає слова мого і не зважить на нього —

Розумом хай тоді сам і духом своїм поміркує,

Чи пощастить йому, хоч і який він міцний, проти мене

165 Встояти. Й силою я-бо, здається, за нього міцніший,

І за народженням перший. Невже не вагається серцем

Він і зі мною рівнятись, кого усі інші страшаться?»

Мовив він так, і в путь подалась вітронога Іріда

Й до Іліона священного з гір полетіла ідейських.

170 Наче той град льодянистий або снігова хуртовина

Сипле завійно в диханні ефірянороднім Борея,

Із бистроплинню такою ж помчала проворна Іріда

До земледержця й промовила так, перед ним зупинившись:

«З вістю до тебе, землі потрясатель наш темнокудрий,

175 Я прилетіла сюди від егідодержавного Зевса.

Він наказав, щоб негайно війну ти і січу облишив

Та повернувся на збори богів або в море священне.

А не послухаєш слова його і не зважиш на нього,

То він погрожує сам появитися тут і з тобою

180 В битву вступить. Та руки його дужої він тобі радить

Все ж уникати, бо й силою він за тебе міцніший,

І за народженням перший. Невже не вагаєшся серцем

Навіть із тим ти рівнятись, кого усі інші страшаться?»

Гнівно у відповідь мовив їй славний землі потрясатель:

185 «Горе! Хоч і могутній, та надто зухвало він мовить!

Навіть мене, рівногідного, силою стримати хоче!

Троє братів є, що нас породила від Кроноса Рея:

Зевс і я, а третій — Аїд, над підземними владар.

Все ми на трьох поділили, і кожен дістав свою частку

190 Жеребкуванням. Дісталось навіки мені в володіння

Сивеє море, Аїдові — мороку темна оселя,

Зевсові ж небо в ефірі і хмарах дісталось широке.

Спільні для нас земля і високий Олімп залишились.

Тим-то не житиму я по Зевсовій волі. Спокійно,

195 Хоч і могутній, своєю третиною хай володіє.

Силою ж рук не злякає мене він, немов боягуза.

Краще своїми суворими хай научає словами

Власних синів і дочок своїх, що від нього родились,

Слів-бо його хоч-не-хоч, а вони таки слухать повинні!»

200 Відповідаючи, мовила так вітронога Іріда:

«Отже, таку ось, землі потрясателю наш темнокудрий,

Відповідь Зевсові маю нести непривітну й сувору?

Може, ти зміниш її? Поступливі сильнії духом.

Знаєш ти й сам, що Ерінії завжди обстоюють старших».

205 В відповідь знов Посейдон тоді мовив, землі потрясатель: