Іліада

Пісня чотирнадцята. Ошукання Зевса

Нестор в той час випивав у наметі й почув оті крики, —

От він Асклепія синові слово промовив крилате:

«Глянь, Махаоне божистий, подумай-но, чим це скінчиться!

Крики бійців молодих голоснішають під кораблями.

5 Але сиди у наметі й іскристим вином утішайся,

Поки гарячу купіль пишнокоса тобі Гекамеда-

Діва нагріє і плями від тіла одмиє криваві.

Я ж піднімуся на пагорб окинути поглядом битву».

Мовивши так, він, окутий майстерно блискучою міддю,

10 Щит бойовий Фрасімеда, свого конеборного сина,

Взяв у наметі. А той тоді з батьківським вийшов на битву.

Списа міцного ще взяв з наконечником з гострої міді.

Вийшов з намету і раптом — діло побачив негідне, —

Як в замішанні тікають бійці, а за ними женуться

15 Високодумні трояни, вали зруйнувавши ахейські.

Наче широке, глухими рябіючи брижами, море,

В передчутті гомінкого бурхливих вітрів вихрування,

Ще ні туди ні сюди не спрямовує хвилі своєї,

Поки примчить вирішальний од Зевса могутнього вітер, —

20 Так і старець поважний у серці своєму вагався

Поміж двох рішень — податись до лав бистрокінних данаїв

Чи до Атріда піти Агамемнона, пастиря люду.

Поміркувавши отак, він визнав, проте, за найкраще

Йти до Атріда. Бійці ж одні з одних, убитих у січі,

25 Зброю знімали. І дзвінко навколо їх тіл брязкотіла

Мідь під ударами дужих мечів і списів двоєгострих.

Нестору троє державців зустрілося, паростків Зевса,

Від кораблів вони йшли, поранені гострою міддю.

Втрьох — Тідеїд, Одіссей і з ними Атрід Агамемнон.

30 Від бойовища далеко вздовж берега сивого моря

Їх кораблі розміщались. Лиш рядом переднім на сушу

Витягли їх, і перед кормами їх вал збудували.

Хоч і широке було узбережжя, але умістити

Всіх кораблів не могло і тісно доводилось людям.

35 Тож кораблі піднімались уступами з моря й затоки,

Берег увесь заповняли між мисів піщаних обабіч.

Глянуть хотілось вождям на битву й гучне замішання, —

Втрьох вони йшли, на списи опираючись, серцем у грудях

Тяжко засмучені. От по дорозі старий їм зустрівся

40 Нестор, і серце у грудях сполохав вождям він ахейським.

Мовив, озвавшись до нього, володар мужів Агамемнон:

«Несторе, сину Нелея, великая славо ахеїв!

Нащо прийшов ти сюди, покинувши бій мужозгубний?

Вельми боюсь я, щоб слова могутній не виконав Гектор,

45 Перед зібранням троян із погрозою твердо сказавши,

Що в Іліон від човнів цих повернеться він не раніше,

Аніж попалить вогнем кораблі й нас усіх повбиває.

Так він тоді говорив, і це ось збувається нині.

Горе! Невже й усі інші красивоголінні ахеї,

50 Наче Ахілл той, ненависті сповнені в серці до мене

І при кормах кораблів не бажають із ворогом битись».

В відповідь Нестор до нього промовив, їздець староденний:

«Справді, усе, очевидно, збувається нині, і навіть

Зевс громовладний не міг би тепер анічого змінити.

55 Вже-бо зруйновано вал, що досі його ми вважали

Захистом для кораблів і для себе самих нездоланним.

Та вороги біля наших швидких кораблів безустанно

Б’ються весь час. Не впізнати уже, хоч би й як ти вдивлявся,

Звідки біжать і куди охоплені страхом ахеї,

60 Так без розбору їх б’ють, і крики аж неба сягають.

Отже, подумаймо справді, чим можна залагодить справу,

Як допоможе тут розум. Та в битву назад повертатись

Я б вам не радив: пораненим годі уже воювати».

Знову промовив до нього володар мужів Агамемнон:

65 «Несторе, раз вороги уже перед кормами воюють,

Не помогли ані рів, ані вал, побудований міцно,

Хоч, потрудившись над ними, надіялись мати данаї

Захист і для кораблів, і для себе самих нездоланний, —

То всемогутньому Зевсові так до вподоби — безславну

70 Згубу далеко від Аргоса людям наслати ахейським.

Знав-бо я те, що колись захищав він охоче данаїв,

Знаю тепер, що троян, неначе богів всеблаженних,

Він відзначає, а нам і силу зв’язав він, і руки.

Але давайте-но краще вчинімо оте, що скажу я:

75 Ті кораблі, що над краєм морського стоять узбережжя,

Зараз стягнімо, на хвилі божистого моря спустімо

Й позакріпляймо на котвах надійних, ще поки священна

Ніч не настала і поки свій напад іще відкладають

Трої сини. А тоді й кораблі ми спустимо інші.

80 Зовсім не сором біди уникати хоч би й серед ночі.

Втечею краще уникнуть біди, ніж загибелі ждати».

Глянув спідлоба і мовив тоді Одіссей велемудрий:

«Що за слова в тебе йдуть крізь зубів огорожу, Атріде?

Краще, нещасний, над військом тобі боягузів нікчемних

85 Бути вождем, ніж над нами, що в труднощах воєн жорстоких

Змалку й до самої старості Зевс нам великий призначив

Поневірятися, поки усі до останнього згинем.

Отже, ти широковуличну хочеш покинути Трою,

Знявши облогу, що стільки для неї ми лиха зазнали?

90 Краще мовчи, щоб інший не чув із ахеїв хто-небудь

Слова, яке із уст не злетіло б у жодного мужа,

Що у думках до ладу свою вміє обдумати мову,

Вождь берловладний, якому стільки скоряється війська,

Скільки аргейського люду під владою маєш своєю.

95 До глибини я обурений тим, що отут говорив ти.

В час колотнечі-бо ти загадуєш нам бойової

В море стягнуть кораблі добропалубні, щоб іще більше

Втіхи було для троян, які вже і так нас долають,

Нам же була б тоді певна загибель. Ніхто-бо з ахеїв

100 В битві не встоїть, якщо кораблі ми постягуєм в море,

Тил свій обернуть вони і запал до бою утратять.

Тільки пошкодить твоя нам порада, керманичу люду!»

Відповідаючи, мовив володар мужів Агамемнон:

«О Одіссею, як глибоко серце моє ти жорстоким

105 Вразив докором! Нікого не силував я із ахеїв

В море стягать кораблі добропалубні проти їх волі.

Хай нам пораду інший хто-небудь подасть розумнішу —

Чи молодий, чи старий, — послухаю кожного радо».

З-поміж присутніх озвався тоді Діомед гучномовний:

110 «Близько той муж, недалеко шукать, якщо схочете тільки

Слухать мене і не будете в гніві за те ви на мене,

Що за народженням я поміж вами всіма наймолодший.

Гордий я тим, що від славного батька і я народився, —

Ним був Тідей, що у Фівах земля його вкрила могильна.

115 Троє синів бездоганних на світ народилось в Портея, —

Їхні домівки в Плевроні були й Калідоні скелястім, —

Агрій, Мелан і третій комонник Ойней, що був батьком

Батька мого і доблестю серед братів визначався.

Там і лишивсь він, а батько по довгих блуканнях оселю

120 В Аргосі мав, бо Зевс захотів так та інші богове.

Доньку Адреста він мав за дружину і жив з нею в домі,

Повнім усяких набутків, до того ж було в нього досить

Нив хлібородних, багато садів плодоносних навколо,

Також багато скотини. Він рівних не мав між ахеїв

125 І в списоборстві. Ви чули, напевно, й самі, що це правда.

Знаючи, отже, що не боягуз я й не низького роду,

Слушного слова мого не зневажте, яке вам скажу я.

Йдімо ж у бій, хоч і рани ждуть нас, адже це необхідно.

Але самі ми там осторонь січі триматися будем,

130 Одаль од стріл, щоб рани на рану з нас хто не одержав.

Лиш спонукать, заохочувать маємо інших, що досі,

Серцю покірні лякливому, обіч стоять і не б’ються».

Мовив він так, і, послухавши, всі на ту раду пристали.

Рушили в бій, і повів їх володар мужів Агамемнон.

135 Та не сліпим був споглядачем славний землі потрясатель,

Постать мужа старого прибравши, назустріч пішов їм,

Взяв Агамемнона, сина Атрея, за правую руку

Й, прямо до нього звертаючись, слово промовив крилате:

«Сину Атреїв! Мабуть, радіє в Ахіллових грудях

140 Серце злостиве, маючи вбивство і втечу ахеїв

Перед очима, нема-бо нітрохи у нім розуміння.

Хай пропаде він, хай бог поразить його лихом усяким!

Гніву ж на тебе, проте, не тримають богове блаженні, —

Скоро троянського війська вожді і порадники знімуть

145 Куряву скрізь по рівнині розлогій, і сам ти побачиш,

Як побіжать вони в місто від ваших човнів і наметів!»

Мовивши це, помчав він із криком гучним по долині.

Так наче дев’ять чи десять одразу кликнуло тисяч

Дужих мужів на війні, починаючи зваду Арея, —

150 Голос такий громовий із грудей земледержець могутній

Видав тоді і кожному в серце ахеєві буйну

Силу вдихнув воювати й невтомно із ворогом битись.

Золотошатна очима своїми поглянула Гера

Із верховин олімпійських і здалеку зразу впізнала

155 Рідного брата і дівера, як поспішав він у битву,

Що прославляє людей, і радість влилась їй у душу.

Зевса побачила теж, що сидів на самому вершечку

Іди багатоджерельної, й злість охопила їй душу.

Стала тоді міркувать велеока владичиця Гера,

160 Як обманути їй розум егідодержавного Зевса.

От яке рішення визнала врешті вона за найкраще:

Вийти до Зевса на Іду, самій якнайкраще прибравшись,

Чи не запалиться він на ложі кохання жагою

До її тіла, вона ж насолодним окриє й живлющим

165 Сном і повіки його, і розважності повну свідомість.

До спочивальні ввійшла, що Гефест, її любий нащадок,

Побудував, до одвірків двері міцні приладнавши

Із потаємним замком, щоб бог інший не міг одімкнути.

Гера ввійшла, за собою ясні зачиняючи двері.

170 Взявши амброзії, спершу із тіла знадливого нею

Змила весь порох брудний, запашною олією потім,

Амброзіальною, шкіру прегарну собі намастила, —

Лиш ворухнути ці пахощі в Зевсовім міднопорогім

Домі, й до неба, й землі розливаються їх аромати.

175 Ними вона намастилась, волосся собі розчесала

І в амброзійні тоді заплела його коси блискучі,

Що з голови їй безсмертної пишно донизу спадали.

Шати тоді амброзійні вона одягла, що Афіна

Виткала їй і узором красивим оздобила рясно.

180 Пряжками їх золотими на грудях вона пристебнула,

Підперезалася поясом з сотнею китиць барвистих,

В вуха проколоті вділа сережки, по троє перлинок

В кожній, мов ягідки спілі, й принадністю вся засвітилась.

Ще й покривало накинула зверху з богинь найясніша —

185 Гарне, тонке, новоткане, й біліло воно, наче сонце,

Пару красивих сандалій до ніг підв’язала блискучих.

А як прикрасами цими своє приоздобила тіло,

Вийшла із спальні вона й, Афродіту до себе гукнувши,

Осторонь інших богів до неї промовила стиха:

190 «Чи ти послухаєш, доню кохана, про що попрошу я,

Чи не відмовиш мені, за те прогнівившись на мене,

Що захищаю данаїв, а ти помагаєш троянам?»

Відповідаючи, мовила Зевса дочка Афродіта:

«Геро, достойна богине, великого Кроноса донька,

195 Що ти бажаєш, скажи? Тож серце здійснить закликає,

Якщо здійснити я можу, якщо взагалі це здійсненне».

В серці ховаючи підступ, їй мовить володарка Гера:

«Дай мені силу кохання й принадність жагучу, що нею

Ти і безсмертних богів, і смертних людей підкоряєш!

200 До рубежів того краю, що живить усіх, я прямую, —

Предка богів навістить Океана і матір Тетію,

Що у домівці своїй і зростили мене, й згодували,

Взявши від Реї тоді ще, як Кроноса Зевс громовладний

Скинув із неба під землю й під вічно бурхливеє море.