Іліада

Лати із нього знімали. З маху від ніжної шиї

Голову в гніві за смерть Амфімаха відсік син Ойлеїв

Й, мов кругляка, до троян через юрми густі перекинув.

205 Гектору прямо до ніг крізь пилюку вона покотилась.

Гнівом у серці своїм запалав Посейдон за онука,

За Амфімаха, що смертю поліг у січі жорстокій.

До кораблів він подався тоді і наметів ахейських

Дух піднімати в данаїв, троянам готуючи лихо.

210 Ідоменей по дорозі зустрівсь йому, списник славетний.

Йшов од товариша він, який перед тим незадовго

З бою вернувсь, у коліно поранений гострою міддю, —

Винесли друзі із битви його. Лікарям його здавши,

Він до намету пішов, вернутись бажаючи швидше

215 В бій. До нього звернувся тоді земледержець могутній,

Голос прибравши Тоанта, який Адремона був сином, —

Що в Калідоні високім владарив і в цілім Плевроні

Над етолійцями, й люди, як бога, його шанували:

«Ідоменею мій, крітян пораднику, де ж ті погрози

220 Ділись, що Трої синам колись так грозили ахеї?»

Ідоменей тоді, крітян владар, йому в відповідь мовив:

«О Тоанте, ніхто із ахеїв, наскільки я знаю,

В цьому не винен: усі-бо ми стійко уміємо битись,

Ні малодушним ніхто не охоплений ляком, ні з бою

225 Досі ніхто не тікав боягузливо. Мабуть, Кроніду

Вельмимогутньому так до вподоби припало — безславну

Згубу далеко від Аргоса людям наслати ахейським.

Але, Тоанте, і сам ти був досі душею завзятий,

Вмів підбадьорити й іншого ти, занепалого духом,

230 Не підступайся тепер, клич кожного мужа з собою».

В відповідь так Посейдон йому мовив, землі потрясатель:

«Ідоменею, хай муж той додому уже не поверне

З Трої, хай краще забавою стане собакам той воїн,

Що утікати б сьогодні із поля посмів бойового!

235 Ну-бо до зброї, й зі мною ходімо! Пора вже до бою

Нам поспішать! Хоч і двоє нас, будемо й ми чимсь корисні!

Навіть і кволії люди, з’єднавшися, здатні на доблесть,

Ми ж таки можемо вдвох і з сильнішими стати до бою».

Мовив це бог і знов до людської борні повернувся.

240 Ідоменей же подавсь до напнутого гарно намету,

Лати красиві на тіло надів і, вхопивши два списи,

Кинувсь з намету, подібний на блискавку ту, що Кроніон,

Взявши в долоню свою, з світлосяйного кинув Олімпу —

Людям знамення, — й сліпучим вона все освітлює сяйвом.

245 Так у героя, що біг, мідні лати на грудях блищали.

Неподалік од намету Молід Меріон йому стрівся,

Славний супутник його, — приходив він мідного списа

Взяти. До нього звернулася Ідоменеєва сила:

«Як це ти тут, Меріоне, товаришу мій прудконогий,

250 Нащо війну ти покинув і січі кривавої поле?

Чи не поранений ти, і стріли тебе зморює вістря?

Чи ти із вістю по мене прийшов? Та я й сам не збираюсь

Тут, у наметі, сидіти, а йду до кривавого бою».

В відповідь так Меріон до нього розсудливий мовив:

255 «Ідоменею мій, крітян пораднику мідянозбройних!

Йшов я гострого списа, якщо він лишивсь у наметі,

Взяти. Той, що був досі у мене, в бою поламав я,

В щит Деїфоба ударивши, високодумного мужа».

Ідоменей тоді, крітян владар, йому в відповідь мовив:

260 «Знайдеш списів, як схочеш, не тільки один, а двадцять,

Поряд в наметі стоять при стіні вони ясноблискучій,

В Трої з побитих я їх познімав, не вважаю-бо гідним,

Стоячи здалеку десь, із мужами ворожими битись.

Тим-то списів і горбатих щитів є у мене багато,

265 Панцирів, сяючих ясно, та ще й конегривих шоломів».

В відповідь так Меріон до нього розсудливий мовив:

«В мене самого в наметі, та ще й в кораблі моїм чорнім

Здобичі досить троянської, йти лиш по неї не близько.

Правду сказати, і я не забув ще про доблесть воєнну:

270 В перших-бо лавах на січу, де слави мужі набувають,

Й я виступаю, як тільки-но звада воєнна почнеться.

Може, кому невідомо з ахейських мужів міднозбройних,

Як я тримався в бою, а ти ж мене, думаю, знаєш».

Ідоменей тоді, крітян владар, йому в відповідь мовив:

275 «Знаю я доблесть твою! Навіщо про це й говорити?

Хай би нас, найсміливіших, біля кораблів тут послали

В засідку, в ній-бо найкраще мужів виявляється доблесть,

І боягуза і мужню людину тут легко пізнати.

Тож боязкий всечасно міняється весь на обличчі,

280 Всидіть спокійно йому не дає його дух полохливий,

То на одну він, а то на обидві ноги присідає,

В грудях його боязливих страшенно колотиться серце,

Смерті одної він жде й цокотить мимоволі зубами.

Мужній в обличчі не міниться, трепет його малодушний

285 Не обнімає, хоч би він у засідку вперше виходив,

Просить лише, щоб у січу жорстоку чимшвидше втрутитись.

Не зневажав би ніхто там ні рук, ані сили твоєї.

А як в бою ти стрілою чи списом поранений був би,

То не в потилицю втрапила б зброя тобі і не в спину,

290 Тільки у груди або у живіт ти удар той прийняв би,

Сміло йдучи уперед на розмову із ворогом збройну.

Годі, проте, гомоніть нам, як діти оті нерозумні,

Стоячи марно, щоб хтось нам ізгорда не став дорікати.

Але ходім до намету, міцного там вибереш списа».

295 Так він сказав. Меріон же, на бистрого схожий Арея,

Кинувся вмить до намету і взяв собі мідного списа.

Ідоменеєві вслід він побіг, пориваючись в битву.

Як людовбивця Арей, вирушає до грізного бою

Й разом і син його любий, безтрепетний Жах нездоланний,

300 Що й витривалий в боях войовник його серцем жахнеться.

Разом збройно летять із Фракії вони на ефірів

Чи на флегіян хоробрих, але не зважають на просьби

Двох цих сторін, і тільки одній вони славу дарують.

Ідоменей з Меріоном, керманичі крітського люду,

305 Кинулись так же у битву в блискучім озброєнні міднім.

Перший тоді Меріон таке йому слово промовив:

«Де б ти хотів, Девкаліде, із ворогом стати до бою?

Де ти, чи з правого вийдеш крила, чи з середини війська,

Чи, може, з лівого краю? Ніде-бо як тут, я вважаю,

310 Не потребують так помочі довговолосі ахеї».

Ідоменей тоді, крітян владар, йому в відповідь мовив:

«Інші в нас є, посередині наші човни захищати —

Двоє Еантів і Тевкр, найкращий в ахейському стані

З лука стрілець, відмінний також і в бою рукопашнім.

315 Можуть жадобу вони вдовольнити неситого в битвах

Гектора, сина Пріама, який він не є премогутній.

Буде нелегко йому, хоч би й як поривався він битись,

Щоб подолати відвагу і силу їх рук незборенних,

Нам підпалить кораблі, — хіба громовладний Кроніон

320 Кине палаючу сам головню в кораблі наші бистрі.

Та не уступить людині Еант Теламоній великий,

Як смертородна вона і годується зерном Деметри,

Й міддю її чи камінням можна великим убити.

Навіть Ахіллу, мужів переборцю, в бою рукопашнім

325 Він не уступить, дарма що у русі зрівнятись не може.

Станьмо ж обидва на лівім крилі, щоб побачити швидше,

Хто кому славу придбає, — чи ми кому-небудь, чи нам хтось».

Так він сказав. Меріон же, на бистрого схожий Арея,

Рушив із місця, й дійшли вони лав, про які говорив той.

330 Ідоменея уздрівши, на полум’я схожого міццю,

Разом з супутцем, в озброєнні міднім тонкої роботи,

З криком трояни на них усі кинулись натовпом цілим.

І заклубочився вир бойовий при кормах корабельних,

Мов буревій, що у посвисті буйних вітрів шаленіє

335 В спеку страшну, коли пилом глибоким покрито дороги

Й куряви хмари здіймаються вгору від вихорів стрічних, —

Так завихрилася й битва між воїв, що прагнули буйно

В січі вбивать один одного й гострою нищити міддю.

Поле-бо людоубивчого бою наїжилось лісом

340 Довгих списів, що проймають тіла. Засліпилися очі

Сяєвом мідних шоломів, яскравих щитів та блискучих

Панцирів, ясно начищених лат на могутливих плечах

Воїв, що в битву ішли. І лише загартований серцем

Не засмутився б, на їх поглядаючи труд, а радів би.

345 Кронові ж дужі сини, своє замишляючи кожен,

Вже готували героям мужам жахливі нещастя.

Зевс-бо троянам і Гектору волив послати звитягу,

Щоб прудконогого вславить Ахілла. Але не бажав він

Люд ахейський цілком погубить біля стін Іліона,

350 Тільки Фетіду хотів вшанувать з її сином хоробрим.

А Посейдон, між ахеїв проходячи, дух їм підносив,

Потай із сивого випливши моря. За них він журився,

Доланих військом троянським, і гнівався дуже на Зевса.

Хоч і обидва одного були вони племені й роду,

355 Перший, проте, між них Зевс народився і більше міг знати.

Саме тому Посейдон ухилявсь помагати одверто

Й потай, у постаті людській, підносив їм дух войовничий.

Линву війни й ворожнечі для всіх обопільно страшної,

Кожен із свого кінця зав’язавши, боги натягали,

360 Линву міцну і тривку, що розслабила многим коліна.

Саме тоді данайських загонів вожай напівсивий

Ідоменей на троян налетів і нагнав на них жаху.

Отріонея убив він, що, в Трою з Кабеса прибувши,

Слави воєнної щойно іще сподівався зажити.

365 Прагнув без викупу він найкращу Пріамову доньку,

Юну Кассандру, за себе узяти, за те обіцяв він

Річ немалу — од Трої ахейських синів одігнати.

Згодився старець Пріам, кивком голови обіцявши

Доньку за нього віддати, і той у цій бився надії.

370 Щойно він виступив гордо, як списом у нього блискучим

Ідоменей, замахнувшись, поцілив. Не стримала мідна

Броня удару, і спис посеред живота йому влучив.

Тяжко він гримнув об землю, а той, похваляючись, крикнув:

«Отріонею, тебе над усіх я вславлятиму смертних,

375 Якщо насправді все зробиш оте, що вчинить похвалявся

Ти Дарданіду Пріаму, — то ж він обіцяв тобі доньку.

Ми тобі теж обіцяли б таке і дотримали б слова —

Видати заміж за тебе найкращу Атрідову доньку,

З Аргоса взявши, і вас одружили б, якщо допоможеш

380 Нам Іліон зруйнувати, це густо заселене місто.

Йдімо ж зі мною мерщій, укладім при човнах мореплавних

Шлюбну угоду. В розмовах про викуп скупими не будем».

Мовивши так, за ногу його поволік з бойовища

Ідоменей. За вбитого месником виступив Асій,

385 Пішки йдучи перед кіньми, які йому прямо у спину

Важко хропли, візничим-товаришем ведені. Прагнув

Ідоменея убити, та той ухитривсь його списом

Під підборіддя ударить, і мідь пройняла йому горло.

Впав він на землю, як падає дуб, чи тополя срібляста,

390 Чи струнковерха сосна, що їх теслі у горах зрубають

Гострим своїм топором, готуючи брус корабельний.

Так перед кіньми і повозом він лежав, розпростертий,

Стогнучи тяжко і землю хапаючи, кров’ю залиту.

Та й у візничого розум, що мав він, цілком помутився:

395 Не здогадався-бо коней баских він назад повернути,

Рук щоб уникнуть ворожих. Тоді Антілох витривалий

В нього загостреним списом поцілив. Не стримала мідна

Броня, і спис посеред живота йому влучив.

Він захрипів і скотився із повоза, збитого міцно.

400 Нестора духом великого син Антілох його коней

Швидко погнав од троян до мідноголінних ахеїв.

А Деїфоб у той час, підійшовши до Ідоменея,

В смутку за Асія, списом у нього поцілив блискучим.

Вчасно помітивши це, ухилився од мідного списа

405 Ідоменей і укрився за щит, на всі боки округлий.