Іліада

Зроблений був він з волової шкіри й блискучої міді,

Зшитий майстерно, з двома руків’ями, щоб добре тримати.

Весь він зігнувсь під щитом і уник міднокутого списа.

Щит загудів лише глухо, зачеплений з самого краю

410 Списом. Але недарма із важкої руки полетів він,

Вп’явсь Гіппасідові він Гіпсенору, людей вожаєві,

Під передсердя, в печінку і зразу розслабив коліна.

Вельми пишаючись цим, Деїфоб тоді голосно крикнув:

«Не без відомсти тут Асій лежить. Тепер, підійшовши

415 Аж до Аїда, могутнього стража підземної брами,

Буде, гадаю, радіти він: дав-бо йому я супутця».

Так похвалявся, і прикро од слів його стало аргеям,

Та в Антілоха відважного серце найбільш схвилював він.

Хоч і в скорботі, той не покинув убитого друга,

420 Але підбіг і щитом прикрив холодіюче тіло.

І, під померлим зігнувшися, двоє близьких його друзів,

Ехіїв син Мекістей і Аластор із ним богосвітлий,

До кораблів крутобоких несли його, стогнучи тужно.

Ідоменей же на силі не здав і весь час поривався

425 Або когось із троян похмурою ніччю покрити,

Або упасти самому, відбивши біду від ахеїв.

Так був подоланий ним Есіета, паросток Зевса,

Любий син Алкатой, що Анхісові зятем доводивсь, —

Гіпподамею-бо, старшу дочку його, взяв за дружину,

430 В домі ж ізмалку всім серцем любив її батько й поважна

Мати. Красою-бо, розумом світлим, умінням в роботі

З-поміж ровесниць вона вирізнялась. Тому й за дружину

Взяв її найславетніший муж на всю Трою простору.

Ідоменея рукою його Посейдон обезсилив,

435 Очі затьмивши ясні і скувавши світлясті суглоби.

Ні ухилитися вбік він не встиг, ні назад утікати,

А як той стовп непорушний чи дерево високоверхе,

Гордо стояв, і прямо у груди його своїм списом

Ідоменей влучив, пробивши на них світлосяйний

440 Мідний хітон, що від згуби не раз рятував його тіло.

Глухо тепер забряжчав він, загостреним пройнятий списом.

Тяжко той гримнув об землю із списом, що вп’явся у серце,

Ще трепетало воно, а з ним разом тремтіло і древко

Списа. Та врешті могутній Арей його сили позбавив.

445 Вельми пишаючись, Ідоменей тоді голосно крикнув:

«Що ж, Деїфобе, чи можна за гідну відомсту вважати,

Трьох за одного поклавши? А ним же ти так похвалявся!

Спробуй, нещасний, і сам і вийди назустріч до мене, —

Знатимеш добре, який я прийшов до вас, Зевсів нащадок.

450 Першим Міноса-бо Зевс породив, володаря Кріту.

Сина Мінос породив — бездоганного Девкаліона,

Девкаліон же мене, владаря над численним народом

В Кріті просторім. Тепер же сюди я приплив з кораблями

Лихо тобі принести, твому батькові й іншим троянам».

455 Так він сказав. Деїфоб між двох гадок тоді завагався, —

Чи відступити й когось із троян собі, духом великих,

Взяти товаришем, чи до двобою одному хоч стати.

Поміркувавши отак, він визнав тоді за найкраще

Кликнуть Енея на поміч. Іззаду стояв той в останніх

460 Лавах. Давно на Пріама він богосвітлого гнівавсь,

Доблесний серед мужів, у Пріама не мав він поваги.

Близько він став біля нього і слово промовив крилате:

«Славний Енею, троянський пораднику, слід захистити

Зятя, коли хоч би трохи тебе його лихо турбує.

465 Отже, ходім захистім Алкатоя. Давно колись, ставши

Зятем тобі, ще хлоп’ятком виховував він тебе в домі.

Ідоменей, уславлений списом, ізняв з нього зброю».

Мовивши так, зворушив він Енеєві серце у грудях.

Ідоменеєві вийшов назустріч він, прагнучи бою.

470 Ідоменей же його не злякався, як пещений хлопчик,

А дожидав, наче вепр той, що, сили власної певен,

Жде на ватагу шумливу численних мужів-звіроловів

В місці пустинному, в горах, щетиною їжачи спину.

Полум’ям блискають очі, погрозливо ляскають гострі

475 Ікла, — готов одігнать він собак і мужів-звіроловів.

Так непорушно чекав на відважного в битвах Енея

Ідоменей-списоборець і друзів гукав, Аскалафа

Та Афарея шукаючи оком, а з ним Деїпіра,

Ще й Меріона гукнув з Антілохом, закличників бою.

480 Їх підбиваючи в січу, він слово їм мовив крилате:

«Друзі, на поміч, сюди! Я один боюся страшенно, —

Це прудконогий Еней нападає на мене шалено!

Вельми могутній, бо вміє мужів у бою убивати,

Юністю ще він цвіте, а сила у ній величезна.

485 Будь ми однолітки — так же, як з ним ми відвагою рівні,

Скоро мені він, чи я йому славу приніс би велику».

Так він сказав, і овіяні в серці однаковим духом,

Лавою стали вони, над плечима щити нахиливши.

Товаришів своїх теж почав і Еней закликати,

490 Дивлячись, де Деїфоб, де Паріс, Агенор богосвітлий —

Воєначальники війська троянського. Слідом за ними

Рушили вої, як вслід баранові з лугів поспішають

До водопою овечки, й чабан цілим серцем радіє, —

Так і Енеєві радістю повнилось серце у грудях,

495 Бачачи, скільки народу на бій вслід за ним вирушає.

Круг Алкатоя списами великими бій врукопашну

Розпочали вони, й мідь на могутливих грудях героїв

Страшно бряжчала, бійці ж в сум’ятті один з одним шалено

Бились. З них два бойовим перевершили інших завзяттям —

500 Ідоменей та Еней, подібні в бою до Арея,

Прагли нещадною міддю пройнять один одному тіло.

В Ідоменея Еней тоді перший метнув свого списа.

Вчасно це вгледівши, встиг той від мідного списа умкнути,

Вістря ж загострене, з розмаху вбік пролетівши, у землю

505 Вткнулося, кинуте марно міцною Енея рукою.

Ідоменей Еномая в живіт посередині вдарив,

Панцир опуклий пробивши, й в утробу пройшла йому мідна

Зброя, і впав той у порох, руками хапаючи землю.

Ідоменей же з убитого враз довготінного списа

510 Вихопив, та із плечей його гарно оздоблені лати

Зняти не встиг: навколо-бо стріли його обсипали.

Вже не було у ногах його давньої пружності руху —

Бігти за списом або щоб ворожої зброї уникнуть.

Міг ще, на місці він стоячи, пагуби день одганяти.

515 З бою ж тікать — не могли уже швидко нести його ноги.

Ратищем світлим у нього метнув Деїфоб, коли звільна

Став відступать той, бо завжди ненависть він мав проти нього.

Схибив і він, проте ратищем тим Аскалаф був убитий,

Син Еніалія, — наскрізь плече простромив той могутній

520 Спис, і упав він у порох, руками хапаючи землю.

Ще не дізнавсь гучномовний могутній Арей про загибель

Сина, що смертю недавно поліг серед січі страшної, —

Волею Зевса затриманий, в хмарах сидів золотавих

Він на високім Олімпі, де й інші тим часом сиділи

525 Вічні богове, не сміючи в січу страшенну вмішатись.

Круг Алкатоя уже розпочавсь тоді бій рукопашний.

От Деїфоб з голови Аскалафа зірвав світлосяйний,

Мідний шолом. Меріон же, подібний в бою на Арея,

Списом йому, налетівши, пройняв передрам’я, й на землю

530 З брязкотом з рук його випав шолом з заборолом дірчастим.

А Меріон, налетівши, як яструб, удруге, відразу ж

Вихопив із передрам’я бійцевого спис той могутній

І відступив до загону свого. Політ тоді, рідний

Брат Деїфоба, за стан обнявши його обережно,

535 Вивів із згубного бою туди, де на нього чекали

Коні баскі, оподаль війни і жорстокої січі,

Разом з візничим його при оздобній його колісниці.

Прямо до міста його повезли, і від бою страшного

Тяжко стогнав він, а з рани свіжої кров струмувала.

540 Так же билися й інші, і гамір зчинився невгасний.

На Афарея Еней тоді кинувсь, Калетора сина,

Й ратищем гострим пройняв йому горло, як той обернувся.

Голову набік схилив він, і щит із шоломом на землю

Раптом упали, і смерть душогубна його огорнула.

545 А Антілох, спостерігши, що задом Тоон повернувся,

Скочив і, списом ударивши в спину, розсік йому жилу,

Що, по хребту пробігаючи, карка самого сягає.

Враз розсік він її, і навзнак упав той на землю,

В порох, обидві руки до своїх простягаючи друзів.

550 Скочив тоді Антілох і знімати з плечей його зброю

Став озираючись. Раптом його оточивши, трояни

В щит його били широкий, барвистий, але не здолали

Ніжного тіла в бійця Антілоха нещадною міддю

Навіть дряпнуть. Посейдон-бо, землі потрясатель, над любим

555 Несторідом чував і від стріл боронив його гострих.

Від ворогів не тримався далеко, але поміж ними

Він обертавсь, і не був його спис непорушним, всечасно

Ним потрясав він, лише у думках намічаючи власних,

Чи віддаля ним метнути, чи краще ударити зблизька.

560 Поки він так міркував, його серед юрми помітив

Асіїв син Адамант і в щит його гострою міддю,

Близько підбігши, ударив. Та ратища вістря знесилив

Сам Посейдон темнокудрий, бійцеві життя захистивши.

Наче жердина обсмалена, списа того половина

565 В щит Антілоха вп’ялась, а друга упала на землю.

Швидко од друзів одбіг Адамант, уникаючи смерті.

Та Меріон наздогнав його й списом в те місце між пупом

І соромітними ранив частинами, де для бездольних

Смертних Арей себе найболячіше дає відчувати.

570 Списом туди він ударив. Подавшись за ратищем слідом,

Кидався він, наче бик, що, у горах його наздогнавши,

Путами в’яжуть мерщій пастухи і силою гонять.

Пройнятий списом, так кидавсь і він, але тільки недовго,

Поки герой Меріон, підійшовши, не вихопив раптом

575 Списа із тіла його, і тьма йому очі окрила.

В час той Гелен Деїпіра ударив у скроню фракійським

Довгим мечем і шолом з голови його збив конегривий.

Впав той на землю шолом, забряжчавши, і хтось із ахеїв

Перехопив його враз, як у воїв між ніг він котився.

580 А Деїпірові ніч безпросвітна вже очі окрила.

Та гучномовного жаль охопив Менелая Атріда.

З криком погрозливим вийшов він проти Гелена-героя,

Списом махаючи гострим. А той натягнув свого лука.

Щойно зійшлися вони, й цей загостреним ратищем кинув

585 Прямо на ворога, той же у нього — із лука стрілою.

Спершу попав Пріамід Менелаєві в груди стрілою,

В панцир опуклий, та зразу ж гіркеє відскочило вістря,

Як на просторім току від віял стрибають широких

Темно-смагляві боби чи горох, коли їх молотник

590 З розмахом кидає дужим під вітру шумливе дихання, —

Так від броні Менелая, повитого славою мужа,

Брязнувши тільки, далеко гіркеє відскочило вістря.

А гучномовного гострений спис Менелая Атріда

Руку Гелена пробив, що тримав у ній точений лук свій,

595 І прип’яло її міцно до лука тим мідяним списом.

Швидко до друзів одбіг тоді він, уникаючи смерті,

Звісивши руку, й за нею тягнув ясенового списа.

Великодушний тоді Агенор із руки його вирвав

І обв’язав йому пращею руку, з овечої шерсті

600 Звитою, — мав її завжди супутник керманича люду.

Стрівши Пісандр Менелая, вповитого славою мужа,

Прямо на нього пішов, — лиха йому доля судила

Впасти в страшному бою від твоєї руки, Менелаю.

А як зійшлись вони близько, один проти одного йшовши,

605 Схибив Атрід, своїм гострим убік десь поціливши списом;

В час той Пісандр Менелая, вповитого славою мужа,

Вдарив у щит, але міді, проте, не спромігся пробити:

Щит її стримав широкий, і ратище трісло під самим

Вістрям. А серцем уже він радів — сподівавсь перемоги.