Іліада

Пісня восьма. Перервана битва

В шатах шафранних Еос над всією простерлась землею.

Раду безсмертних богів зібрав тоді Зевс громовладний

На найстрімкішім шпилі многоверхого в хмарах Олімпу.

Сам він почав говорити, і слухали мовчки богове:

5 «Зважте на слово моє, безсмертні боги і богині!

Хочу сказати вам те, що в грудях велить мені дух мій.

Хай же ніхто із богів — чоловіча то стать чи жіноча —

Слову моєму не сміє перечить і щиро скориться

Волі моїй, щоб міг я скоріше цю справу скінчити.

10 А як побачу, що хтось із богів, одійшовши окремо,

Допомагати від себе троянам узявсь чи данаям,

Битий він буде ганебно й повернутий знов до Олімпу,

Або схоплю я його і в темрявий Тартар закину,

В далеч оту, де найглибша лежить під землею безодня,

15 Брама до неї провадить залізна із мідним порогом,

В глиб до Аїду настільки ж, як небо ясне над землею.

Знатиме там, наскільки від інших богів я сильніший.

Хочете, може, самі ви, богове, упевнитись в тому, —

Звісьте ланцюг золотий із самого неба на землю

20 Та ухопіться разом за нього, боги і богині,

Але стягнути із неба на землю причинця усього,

Зевса верховного, вам не удасться, хоч як не трудіться!

А побажав би я сам потягнути ланцюг той до себе,

То й саму землю я навіть із морем тоді притягнув би.

25 Потім ланцюг той навколо самої вершини Олімпу

Я обмотаю, і всесвіт на ньому повисне в повітрі.

От я наскільки за всіх — за людей і безсмертних — сильніший».

Мовив він так, і слухали мовчки вони нерухомо,

Подиву повні: велика-бо сила була в його слові.

30 Врешті озвалась тоді ясноока богиня Афіна:

«Батьку Кроніоне, над усіма владарями найвищий!

Добре ми знаємо те, що сила твоя нездоланна,

Тільки ж проймає нас жаль до данайських бійців списоборних,

Як від жорстокої долі загинути їм доведеться.

35 Та як наказуєш ти, від битви ми стриматись мусим.

Ми лиш хотіли б аргеям пораду корисну подати,

Щоб не загинути їм від твого нещадимого гніву».

Відповідаючи, мовив їй з усміхом Зевс хмаровладний:

«Трітогенеє, дитя моє любе, не бійся! Хоч часом

40 І не ласкаво я мовлю, до тебе я завжди прихильний».

Мовивши це, в колісницю запріг свою міцнокопитих

Коней баских, ще й гриви на них золоті розвівались;

В золото сам одягнув своє тіло, батіг взяв у руки,

Золотом гарно оздоблений, став на свою колісницю

45 Й коней стьобнув. Гривані учвал залюбки полетіли,

Високо знявшися поміж землею і зоряним небом.

Іди діставшись багатоджерельної, матері звірів,

В Гаргар прибув він, де гай його був і жертовник пахучий.

Там своїх коней спинив отець і людей, і безсмертних,

50 Випряг із повоза швидко й густим оповив їх туманом.

Сам же, своєю гордий величністю, сів на вершині

Й місто троян споглядав та човни мореплавні ахеїв.

Учту в наметах своїх тоді довговолосі ахеї

Саме кінчали і зброю уже почали одягати.

55 З другого боку, й трояни також готувались до бою,

Хоч їх і менше було, але, необхідністю гнані,

Оборонити дітей і дружин вони рвались завзято.

Брами усі розчинились, і військо назовні сипнуло

Піше й комонне. І всюди луною довкруг гуркотіло.

60 Щойно на місці однім наступаючі раті зійшлися,

Разом зіткнулися шкіри щитів, і списи, і зусилля

Мідянозбройних мужів. Один об один ударялись

Круглоопуклі щити, аж луною навкруг гуркотіло.

Все тут змішалось — і крики звитяжні, і стогони людські

65 Тих, що губили і гинули, й кров’ю земля підпливала.

З самого ранку, аж поки священного дня прибувало,

Стріли й списи обопільно летіли, і падали люди.

А як дійшло до середини неба високого сонце,

Батько безсмертних богів, терези золоті натягнувши,

70 Кинув на шальки два жереби довгопечальної смерті —

Для конеборних троян і для мідянозбройних ахеїв.

І посередині взяв. І схилився день долі ахеїв —

Жереб ахеїв землі многоплідної зразу ж торкнувся

Краєм, а жереб троян до широкого неба піднявся.

75 Громом ударивши з Іди високої, Зевс блискавицю

Кинув страшенну на військо ахеїв; побачивши жах цей,

Аж остовпіли усі, і острах блідий огорнув їх.

Ідоменей тут лишитись не смів, ні владар Агамемнон,

Ані обидва Еанти, Ареєві слуги відважні.

80 Нестор лише староденний зостався, опора ахеїв,

Хоч і не з волі своєї: коня його ранив Єлени

Пишноволосої муж молодий, Александр богосвітлий,

В тім’я ввігнавши стрілу, туди, де на черепі кінськім,

Грива рости починає — це найнебезпечніше місце.

85 З болю став кінь на диби: стріла увійшла йому в мозок.

Інших сполохав він коней, під мідним звиваючись вістрям.

Збрую хотів обрубати старий у коня, замахнувшись

Гострим мечем, коли Гектора коні баскії зненацька

Вбігли в саме сум’яття із їхнім візничим одважним

90 Гектором. Був би одразу старий і дихання позбувся,

Та тої ж миті помітив це Діомед гучномовний,

Страшно тоді закричав він, щоб духу піддать Одіссею:

«О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!

Що ж ти, як той боягуз, із юрбою показуєш спину?

95 Як би при втечі в потилицю хто не встромив тобі списа!

Краще спинись, захистімо старого від цього шаленця!»

Мовив він так, та терпливий не вчув Одіссей богосвітлий,

До крутобоких чимдуж поспішав кораблів він ахейських.

Син же Тідея погнався й один аж у лави передні,

100 Лиш перед повозом він зупинивсь Нелеїда старого

Й, прямо звернувшись до нього, слово промовив крилате:

«Старче, занадто тебе бійці молоді утісняють!

Сила ослабла твоя, безпорадна пригнічує старість,

Кволий у тебе візничий, і коні твої вже охляли.

105 Стань же мерщій в колісницю до мене й побачиш, які-то

Тросові коні, як швидко уміють вони по рівнині

Мчати туди і сюди — у погоні і втечі так само.

Я їх в Енея забрав, особливо при втечі надійних.

Слуги твоїх хай доглянуть, моїх же удвох ми скеруєм

110 Проти троян, упокірників коней, щоб Гектор побачив,

Як і в мене в долонях тоді шаленітиме спис мій».

Мовив він так. Не перечив і Нестор, їздець староденний.

Зразу ж взяли його коней візничі тоді доглядати —

Дужий Стенел і з ним разом ще Еврімедонт заповзятий.

115 Ті ж обидва на повіз до сина Тідея ступили.

Нестор до рук своїх віжки упевнено взяв червонясті,

Коней стьобнув, і вони біля Гектора враз опинились.

Прямо на них він летів. Діомед в нього списом поцілив,

Схибив, проте, й замість нього в візничого втрапив супутця,

120 Еніопея, сина відважного духом Фівея, —

Віжки тримаючи, ранений був під соском він у груди

І з колісниці упав. Назад подались прудконогі

Коні, від нього ж і сила в ту мить, і душа відлетіли.

Жаль за візничим страшний огорнув тоді Гектору серце.

125 Але й, сумуючи тяжко, лишив він супутця лежати

Мертвим та іншого став шукати візничого, й коні

Ждали недовго керманича смілого. Зразу знайшов він

Архептолема, сміливого сина Іфіта. Той вийшов

Із батогом на повіз — бистрими правити кіньми.

130 Сталося б лихо страшне, загибель прийшла б неминуча.

Загнані до Іліона були б, наче вівці, трояни,

Тільки зразу помітив це батько людей та безсмертних:

Громом ударивши, кинув він з неба ясну блискавицю —

Впала на землю вона перед кіньми у сина Тідея.

135 Полум’я грізне знялося від сірки, що буйно палала.

Переполохані збилися під колісницею коні.

В Нестора спохвату випали віжки із рук червонясті,

Сам він жахнувся душею і так Діомедові крикнув:

«Однокопитих, Тідіде, мерщій завертай своїх коней!

140 Чи не збагнув ти, що Зевс не тобі посилає звитягу?

Іншого-бо окриває сьогодні Кроніон своєю

Славою, — згодом, можливо, і нам він її, коли схоче,

Дасть. Та Кронідових рішень ніхто із людей не відверне,

Хоч би й який був могутній, бо Зевс набагато сильніший».

145 Відповідаючи, мовив йому Діомед гучномовний:

«Те, що ти, старче, говориш, і слушне цілком, і доречне,

Та невимовна печаль мені серце і душу проймає!

Гектор колись, похваляючись перед троянами, скаже:

«До кораблів своїх з ляку од мене утік син Тідея!»

150 Скаже з хвальбою, й тоді — хай земля мене швидше поглине».

В відповідь мовив тоді йому Нестор, їздець староденний:

«Що це ти, сину Тідея відважного, що ти говориш!

Хоч би й назвав десь Гектор безсилим тебе боягузом,

Віри йому не йняли б ні трояни, ні дарданіони,

155 Ані могутніх душею жінки щитоносців троянських,

Що їх квітучих мужів ти у порох поверг так багато!»

Мовив це, й однокопитих назад завернув своїх коней

У бойове сум’яття. Йому вслід і трояни, і Гектор

З криком шаленим і гомоном сипали стогнучі стріли.

160 Голосно Гектор великий гукнув йому шоломосяйний:

«Сину Тідеїв, пошану в данаїв ти мав бистрокінних —

Місцем почесним, і м’ясом найкращим, і келихом повним.

Шани тобі вже не буде, бо став ти до жінки подібний.

Геть, полохлива ти бабо! Не дам я тобі ні на мури

165 Вдертись троянські, ні наших жінок повести за собою

До кораблів своїх, — смерть наведу я на тебе раніше».

Мовив він так, і став у душі син Тідея вагатись:

Може, спинить йому коней і силою бій розпочати?

Тричі на це він наважувавсь серцем своїм і душею,

170 Тричі з ідейських вершин гримів тоді Зевс велемудрий,

Знак даючи, що троянам він шальку звитяги схиляє.

Гектор тим часом троян закликав своїм голосом дужим:

«Трої сини, і лікійці, й дарданські бійці рукопашні!

Будьте мужами, о друзі, відвагу згадайте завзяту!

175 Знаю, до мене прихильний Кроніон мені обіцяє

І перемогу, і славу велику, й данаям — загибель!

Друзі, навіщо вони навколо човнів збудували

Мури слабкі та нікчемні, — не стримать їм нашої сили!

Легко-бо наші коні прокопаний рів перескочать.

180 А як до їх кораблів наблизимось ми крутобоких,

То пам’ятайте тоді про вогонь, що все нищить навколо.

Полум’ям я попалю кораблі й повбиваю аргеїв,

Що метушитися будуть в диму кораблів обгорілих».

Так говорив він тоді і, до коней звернувшись, промовив:

185 «Ксанте, Подаргу, Етоне і Лампе мій богосвітлий!

Нині, о коні, віддячте мені за те піклування,

Що Андромаха, дочка Етіона, могутнього серцем,

Вам виявляла, всипаючи першим солодку пшеницю,

І підливала вина, коли прагло вам серце напою,

190 Перш ніж мені, хоч вважаюсь я молодим її мужем.

Ну-бо, жвавіше вперед, мої коні! Може, здобудем

Несторів щит, що слава про нього до неба сягає,

Нібито він золотий — і сам, і до нього руків’я,

Може, й з плечей Діомеда, впокірника коней, ми знімем

195 Панцир, оздоблений гарно, самим-бо Гефестом він кутий.

Як заберемо це ми, то ночі цієї ж ахеї,

Певен я, всі побіжать до своїх кораблів бистрохідних».

Мовив він так з похвальбою. З досади володарка Гера

Кинулась в кріслі своїм, аж великий Олімп захитався.

200 До Посейдона вона, до великого бога звернулась:

«Леле! Землі потрясателю широковладний, чи в тебе

Жалю у серці нема до данаїв, що гинуть так гірко?

Радо приймав ти дари, що вони у Геліку і в Еги

Стільки привозили їх, — поможи їм здобути звитягу!