Іліада

205 Мовив він так, і Патрокл послухався любого друга.

Сам же велику стільницю підсунув до вогнища ближче,

Жирні на ній порозкладував спини козла та ягниці

Й вепра гладкого хребет, що лиснів аж од сала масного.

Автомедонт їх тримав, розрубав же Ахілл богосвітлий,

210 Краяв на менші куски й на рожен їх насаджував густо,

А Менетід вже розпалював вогнище, муж богорівний.

А як вогонь догорів і полум’я стало згасати,

Жар разгорнув і, посипавши сіллю божистою м’ясо,

Зверху поклав, на камінних підпорах рожни закріпивши.

215 А як посмажилось м’ясо, Патрокл на столи його виклав,

Хліба набрав і почав по столах для гостей розставляти

В кошиках гарних, а м’ясо їм краяв Ахілл богосвітлий.

Сам після того він проти божистого сів Одіссея

При протилежній стіні, доручивши Патроклові другу

220 Жертву богам принести, й той у полум’я кинув починки.

Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Феніксу нишком Еант підморгнув. Одіссей богосвітлий

Бачив це, келих наповнив вином і озвавсь до Ахілла:

225 «Щастен будь, друже Ахілле! Частунку для нас не бракує

Ані в гостиннім шатрі Агамемнона, сина Атрея,

Ані у тебе сьогодні. Багато приємного серцю

Ми спожили. Та не учта весела нас нині обходить.

Бачачи горе велике, ми, паростку Зевсів, тривоги

230 Сповнені; сумнів бере нас — врятуємо все ж чи погубим

Ми добропалубні судна, як ти не виявиш сили.

Близько від нашого валу й човнів на нічліг обляглися

Високодумні трояни й союзників славних загони,

В стані своїм розпалили вогні й запевняють зухвало,

235 Що їх не стримати нам, нападуть на човни вони чорні.

Зевс же Кронід, даючи їм щасливі ознаки, праворуч

Сипле перуни. А Гектор, великою силою гордий,

Страшно лютує, — в надії на Зевса уже не зважає

Ні на богів, ні на смертних, шаленством охоплений диким.

240 Молиться тільки, щоб швидше засяла Еос богосвітла.

На кораблях він кінці кормові обрубать обіцяє

Та попалить їх нещадним вогнем, перед ними й ахеїв,

В димі й чаду очманілих, усіх до ноги перебити.

Страшно боюсь я в душі, щоб жахливих погроз цих богове

245 Та не здійснили, щоб нам не судилось під мурами Трої,

Так далеко загинуть від Аргоса, славного кіньми.

Стань же до дії, якщо у хвилину хоча б і останню

Ти врятувать від троянської люті хотів би ахеїв.

Потім же сам пожалкуєш. Та важко знайти якісь ліки

250 На заподіяне зло. Тож краще подумай завчасно,

Як від данаїв лихої загибелі день одвернути.

Любий! Тож батько Пелей, із Фтії тебе виряджавши

До Агамемнона, мовив таке тобі слово напутнє:

«Сину мій, Гера й Афіна, коли на те буде їх воля,

255 Сили дадуть тобі досить, ти ж серце своє гордовите

Стримуй у грудях, — краще, проте, доброзичливим бути.

Звад уникай лихотворних, і будуть, напевне, аргеї —

І молоді, і старі — ще більше тебе шанувати».

Так наставляв тебе старець. Та все ти забув. То хоч нині

260 Стримайся, гнів зупини свій гнітючий. Тобі Агамемнон

Дасть подарунки достойні, як гніватись ти перестанеш.

Отже, послухай, як хочеш, я можу тобі всі дарунки

Перелічить, що в наметі своїм обіцяв Агамемнон.

Сім триніг незадимлених, золота десять талантів,

265 Двадцять блискучих цеберок, дванадцять об’їжджених коней,

Що нагороди в змаганні у гонах не раз здобували.

Не злидарем би ходив безземельним, не мав би нестатку

В золоті цінному той, хто здобув би оті нагороди,

Що із змагань йому однокопиті приносили коні.

270 Дасть тобі сім він жінок, у роботі своїй бездоганних,

З Лесбосу, — ще коли Лесбос ти взяв, забудований гарно,

Він їх обрав: від усіх-бо жінок вони вищі красою.

Їх тобі дасть, з ними й ту, що її силоміць одібрав він, —

Доньку Брісея. До того ж він клятву складає велику —

275 Ложа її не торкавсь, не єднався із нею в коханні,

Як за звичаєм людським у мужчин із жінками буває.

Нині це все тобі буде передано. А як нарешті

Місто Пріама велике дадуть нам боги зруйнувати,

Сам підійди, коли будемо здобич ділить між ахеїв,

280 Золотом свій корабель і міддю тоді навантажиш

Та із троянських жінок собі вибереш двадцять найкращих,

Що поступались би вродою тількі Єлені аргейській.

А як повернемось в Аргос ахейський, родючу країну,

Зятем він рад тебе мати, — ти був би нарівні з Орестом,

285 Сином коханим його, що зростає в великім достатку.

Три в нього доньки росте у пишно збудованім домі:

Хрісофеміда, а ще Лаодіка та Іфіанасса, —

Ту з них, що люба тобі, ти зможеш без викупу взяти

В дім до Пелея. А він у придане за нею багато

290 Дасть подарунків, яких ще ніхто не давав за дочкою.

Густо заселених міст аж сім він тобі подарує —

Гіру у зелені трав запашних, Кардамілу, Енопу,

Фери священні, Антею й низинні її пасовиська,

Милу для ока Епею і Педас багатий садами,

295 Всі недалеко від моря, і Пілос піщаний там близько.

Люд там живе, на рогату худобу й на вівці багатий,

Щедрими будуть дарами тебе шанувати, як бога,

Будуть під берло твоє багатющу приносить данину.

От скільки дасть він тобі, коли гніватись ти перестанеш.

300 А як Атрід вже занадто для серця твого ненависний, —

Сам і дарунки його, — до інших май жаль всеахеїв,

Що знемагають у стані своїм і тебе, яко бога,

Всі пошанують, і славу здобудеш у них ти велику.

Гектора ти подолаєш сьогодні — сам він до тебе

305 В лютому кинеться шалі, бо рівним собі вже нікого

Не визнає із данаїв, сюди з кораблями прибулих».

Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:

«О Лаертід богорівний, удатний на все Одіссею!

Я на слова твої прямо й одверто повинен сказати,

310 Як я вважаю тепер і як воно має все бути,

Щоб, обсівши мене звідусіль, не гули ви так гулко.

Бо ненависний для мене, немовби Аїдова брама,

Той, хто на думці ховає одно, а інше говорить.

Отже, скажу тобі те, що мені видається найкращим.

315 Ані Атрід Агамемнон умовить мене не здолає,

Ані хто інший з данаїв. Нема в вас ніякої дяки,

Хоч безустанно й невтомно змагаєшся ти з ворогами.

Б’єшся в бою чи його уникаєш — одна нагорода,

Шана однакова — чи боягуз ти, чи воїн завзятий,

320 Так же умре й бездіяльний, і той, що робить багато.

Жодної з того користі, що стільки я перетерпів,

Душу свою наражаючи, й з ворогом бився завзято.

Як пташенятам своїм неопереним пташка приносить

Їжу, яку тільки знайде, самій же сутужно буває, —

325 Так же й мені багато ночей не доспать довелося,

Днів пережити кривавих у битвах і січах завзятих

Проти ворожих мужів, що власних дружин боронили.

Пливши човнами, двадцять я міст подолав велелюдних,

Пішки узяв одинадцять в троянській землі буйноскибій.

330 В кожному з них багато скарбів здобував я коштовних

І, перевізши сюди, Агамемнону, сину Атрея,

Їх віддавав. А він, при човнах залишаючись ззаду,

Брав і, трохи роздавши, присвоював більшу частину.

Що ж призначив владарям і старійшинам знатним, те мають

335 Цілим усе. Лиш у мене, єдиного з-поміж ахеїв,

Милу жону одібрав. Хай спить собі з нею й солодку

Має утіху. Але задля чого воюють аргеї

Проти троян? Навіщо зібрав і привів сюди військо

Син Атреїв? Чи не за Єлену прекрасноволосу?

340 Чи серед смертних людей кохають жінок своїх тільки

Діти Атрея? Тож кожен розсудливий муж і порядний

Дбає про жінку свою і кохає її так же само,

Як покохав я душею оту, хоч придбав її списом.

Нині ж, мене обманувши і вирвавши з рук нагороду,

345 Хай не береться мене переконувать — я його знаю!

Хай, Одіссею, з тобою та з іншими він владарями

Думає, як від човнів безпощадний вогонь одвернути.

Але ж і сам він, проте, багато зробив і без мене.

Вал збудував оборонний і викопав рів біля нього

350 Довгий, широкий і гострим його укріпив частоколом.

Але ж і так не здолає він Гектора-мужоубивці

Стримати силу. Та поки і я воював між ахеїв,

Гектор не важивсь у битву далеко від муру встрявати,

Тільки доходив до Скейської брами й високого дуба.

355 Раз він чигав там на мене й ледь нападу мого уникнув.

Нині ж не хочу я з Гектором більш воювать богосвітлим!

Завтра я Зевсові й іншим безсмертним палитиму жертви.

Та, кораблі навантаживши, їх поспускаю на море.

Отже, як хочеш, потрібно тобі, то побачити можеш,

360 Як Геллеспонтом, на рибу багатим, удосвіта рано

Рушать мої кораблі з веслярами на тесаних лавах.

Як плавбу нам щасливу дарує землі потрясатель,

До буйноскибої Фтії на третій вже день я прибуду.

Там я великі багатства покинув, сюди вирушавши,

365 Та й відсіля — і золота ще, і червоної міді,

І підперезаних гарно жінок, і досить заліза

Я привезу, що на жереб узяв. Лише нагороду,

Сам її давши, із глумом від мене забрав Агамемнон,

Син Атреїв. Перекажіть же йому привселюдно

370 Те, що сказав я, щоб так же обурились інші ахеї,

Як із данаїв схотів би іще він когось ошукати,

Вічним безстидством повитий. Та в вічі мені подивитись

Він не посмів би, хоч досить нахабства собачого в нього!

Спільного з ним ні в пораді, ні в ділі не хочу я мати.

375 Передо мною він вже завинив, ошукавши, та вдруге

Не ошукає словами! Вже досить! Нехай же спокійно

Йде собі геть! Позбавив ума його Зевс велемудрий.

Дар його я зневажаю, ціную, як ту волосину.

Хай би у десять і двадцять разів давав мені більше,

380 Аніж він має тепер чи буде колись іще мати,

Навіть все те, що зібрав Орхомен чи єгипетські Фіви,

Де по оселях у кожного повно скарбів незліченних,

Фіви стобрамні, і з кожної брами по двісті хоробрих

Воїв на конях баских виїжджає в своїх колісницях,

385 Навіть як стільки б давав, скільки в світі піску є та пилу,

Не зворушив би, проте, мого серця нічим Агамемнон,

Доки ганьби не окупить, що болем гризе мені душу.

Заміж дочки не візьму Агамемнона, сина Атрея,

Хоч золотій Афродіті була б вона рівна красою,

390 Хоч би в роботах вона ясноокій рівнялась Афіні,

Заміж її не візьму! Хай іншого знайде з ахеїв,

Хто його гідний, від мене ж державною владою вищий.

Тож мене урятують боги, й я додому вернуся,

Сам тоді батько Пелей вже знайде для мене дружину.

395 Юних в Елладі і Фтії багато-бо є ахеянок,

Дочок славетних батьків, які про міста свої дбають, —

Ту з них, що буде мені наймиліша, візьму за дружину.

Там я душею відважною сам за одруження мріяв,

Щоб у законному шлюбі улюблену мати дружину

400 І утішатись багатством — старого Пелея надбанням.

Та ніщо не дорожче мені за життя, — ні багатства,

Що їх, як кажуть, надбав Іліон, це залюднене місто,

В мирні колишні часи, перед нападом воїв ахейських,

Ані скарби, що стрілець заховав за камінним порогом,

405 Феб-Аполлон срібнолукий, у хмарі на скелі Піфійській.

Можна здобути усе — і корів, і овечок отари,

Можна й триніжники куті, і коней придбать злотогривих.

Тільки людської душі не вернути, її не придбати,

Не упіймати, якщо відлетить крізь зубів огорожу.

410 Мати казала мені, срібнонога богиня Фетіда,