Іліада

Пісня сьома. Поєдинок Гектора з Еантом, похорон полеглих

Мовивши так, від брами подався осяйливий Гектор,

Поруч ішов його брат Александр, обоє душею

Прагнули швидше почать воювати і з ворогом битись.

Так же, як бог мореплавцям тоді посилає жаданий

5 Вітер попутний, коли сосновими веслами бити

Хвилю вони потомились і м’язи їх мліть починали, —

Перед троянами так з’явились обидва жадані.

Від Александра поліг там Менестій, народжений в Арні,

Ареїтоїв потомок, якого озброєний києм

10 З Філомедусою мав велеокою Арни володар.

Гектор же списом загостреним втрапив у карк Ейонея

Під міднокутим обіддям шолома, й той зразу ослаб весь.

Главк, Гіпполоха нащадок, лікійських мужів поводатар,

Списа у плечі всадив Іфіноєві в січі жорстокій,

15 Дексія сину, в ту мить, як на свій мав скочити повіз, —

З повоза тут же упав він на землю і зразу ослаб весь.

Щойно побачила їх ясноока богиня Афіна,

Як вони нищать аргеїв нещадно у січі жорстокій,

Кинулась зразу з вершин олімпійських вона і помчала

20 До Іліона священного. Це Аполлон із Пергама

Бачачи, вийшов назустріч, — бажав він троянам звитяги.

Стрілись обоє вони біля дуба, і перший до неї

Мовив тоді владар Аполлон, син могутнього Зевса:

«Нащо це, так поспішаючи, доню великого Зевса,

25 Ти із Олімпу зійшла? Що великий твій дух схвилювало?

Може, бажаєш на користь данаїв мінливу звитягу

Перехилить? До троян же, що гинуть, нема в тебе жалю!

Ради послухай моєї — це краще було б набагато.

Тож припинім на сьогодні змагання воєнні між ними

30 Й січу шалену. Згодом нехай собі б’ються, аж поки

Вщент Іліон рознесуть, якщо вже так вашому серцю

Бажано, вічні богині, в руїнах це бачити місто».

Відповідаючи, мовила так ясноока Афіна:

«Так, дальносяжче, хай буде! З думкою саме такою

35 Я із Олімпу й сама прибула до троян і ахеїв.

Та скажи, як ти хочеш війну поміж них припинити?»

Мовив тоді владар Аполлон, син могутнього Зевса:

«В Гектора, коней впокірника, смілість велику збудімо, —

Викличе, може, когось із данайських героїв хоробрих

40 Вийти один на один і в бою позмагатись завзятім.

Діткнуті цим за живе в наголінниках мідних ахеї

Виставлять мужа самі, щоб із Гектором бився божистим».

Мовив він так, і погодилась з ним ясноока Афіна.

Син же Пріамів коханий Гелен відчув своїм серцем

45 Волю богів, до якої по спільній прийшли вони згоді.

От підійшов він до Гектора й мовив таке йому слово:

«Гекторе, сину Пріамів, до Зевса розумом схожий!

Ради послухай моєї — тобі ж я доводжуся братом.

Хай посідають на землю з троянами разом ахеї,

50 Ти ж тоді найхоробрішого поміж ахеями виклич

Вийти один на один і в бою позмагатись завзятім.

Ще-бо не суджено вмерти тобі й досягнути кончини, —

Голос такий від богів, що живуть споконвіку, почув я».

Мовив він так, і з великою радістю вчув його Гектор,

55 Вийшов між військ посередині й стримав фаланги троянські,

Спис посередині вткнувши, і всі посідали навколо.

Стримав тоді й Агамемнон красивоголінних ахеїв.

А ясноока Афіна і сам Аполлон срібнолукий,

Яструбів постать прибравши, удвох на високому сіли

60 Дубі всевладного батька, егідодержавного Зевса,

І милувались на воїв. Ті посідали рядами,

Міддю шоломів, списів і щитів наїжачившись густо.

Як від Зефіра, що раптом війнув, набігаючи брижі

Моря вкривають гладінь, аж море усе почорніє, —

65 Брижами так під рядами троян і ахеїв рівнина

Вся хвилювала. Став Гектор між лавами їх і промовив:

«Слухайте, Трої сини і красивоголінні ахеї!

Те вам скажу, до чого у грудях мій дух спонукає.

Клятви здійснить не дозволив нам високовладний Кроніон,

70 Але, замисливши лихо, призначив нам битись, аж доки

Або захищене баштами візьмете наше ви місто,

Або самі тут поляжете всі при човнах мореплавних.

Наймужніші-бо тут серед вас із мужів всеахейських.

В кого із них є у серці бажання зі мною змагатись,

75 Вийде нехай наперед — з богосвітлим Гектором битись.

Так говорю я, і Зевс хай буде між нами за свідка.

В разі противник здолає мене довголезою міддю,

Зброю хай зніме мою й віднесе до човнів крутобоких,

Тіло ж додому віддасть, щоб трояни і жони троянські

80 Мали можливість вогнем померлого труп спопелити.

В разі ж його подолаю, і дасть Аполлон мені славу,

Зброю із нього зніму й віднесу до священної Трої

Й там її в храмі меткого стрільця Аполлона повішу,

Тіло ж віддам однести до міцних добропалубних суден,

85 Щоб віддали його спаленню довговолосі ахеї

Й пагорб могильний насипали над Геллеспонтом просторим.

Скаже хто-небудь колись у людських поколіннях наступних,

На кораблі многовеслому в морі йдучи винно-темнім:

«Воїна, вмерлого в давню годину, ось пагорб могильний,

90 Мужнього в битві його пересилив осяйливий Гектор».

Скажуть отак коли-небудь, і слава моя не загине».

Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо —

Сором було відмовлятись, прийняти ж той виклик боялись.

Врешті підвівсь Менелай і обурено став говорити,

95 З гнівним докором, аж серце тяжко у нього стогнало:

«Горе мені! О хвальки! Ахеянки-бо ви, не ахеї!

Ну ж і ганьба вас укриє тепер із страшних найстрашніша,

Якщо з данаїв ніхто не вийде із Гектором битись!

В землю, сидячи тут, у випар води оберніться!

100 Серця нема в вас у грудях, і випаде вам лиш неслава!

Сам проти нього я виступлю збройно. А жереб звитяги

Високо в небі безсмертні боги в своїй волі тримають».

Мовивши так, обладунки прегарні він став одягати.

Тут би й життя тобі край, Менелаю, від рук нездоланних

105 Гектора, бо набагато могутніший був він за тебе, —

Стримали все ж тебе, кинувшись разом, державці ахейські.

Сам Агамемнон, Атреїв паросток широковладний,

Брата правицю схопив і, на ймення назвавши, промовив:

«Ти знавіснів, Менелаю, годованцю Зевсів! Не личить

110 Коїть дурниці тобі. Хоч і важко, а втриматись треба.

З мужем сильнішим од тебе не зважуйся зопалу битись,

З Гектором, сином Пріама, його-бо страхаються й інші,

Навіть Ахілл з ним вступати у бій, що веде нас до слави,

Йшов не без трепету, хоч набагато за тебе сильніший.

115 Отже, іди і спокійно сідай до свого товариства.

Іншого вишлють когось із Гектором битись ахеї.

Хоч і безстрашний він сам і бою запеклого спраглий,

Певен я, з радістю він коліна розправить, як вийде

Цілий із жаху війни, із цієї жахливої битви».

120 Цими словами умовив брата герой, була слушна

Мова його, й той послухав охоче. Із пліч Менелая

Товариші його з радістю тут же зняли усю зброю.

Нестор підвівся тоді з-між аргеїв і так до них мовив:

«Горе нам! Смуток великий на землю спадає ахейську.

125 Тяжко тепер заридає Пелей, сивочолий комонник,

Мудрий порадник і славний промовець серед мірмідонян!

Радісно так він мене у своєму розпитував домі

Та про аргеїв питав, про рід їх увесь і потомків.

А як почув би, що інші тремтять перед Гектором нині,

130 Руки свої до безсмертних він, певно, підніс би з благанням

Дух його з тіла послати мерщій до оселі Аїда!

Був би я, Зевсе, наш батьку, й Афіно, і ти, Аполлоне,

Юний, як в дні, коли битись при водах швидких Келадонту

З лавами воїв пілоських аркадські зійшлись списоборці

135 Фейських твердинь недалеко, де хвилі Ярдану струмують!

Еревталіон аркадян очолював, муж богорівний,

Ареїтоя вождя він на плечах носив обладунок,

Ареїтой же божистий прозвання носив києзбройця, —

Так його звали й мужі, і жінки, підперезані пишно:

140 Він-бо не з луком, не з списом довженним ходив воювати, —

Києм залізним ворожі подолував легко фаланги.

Та Лікург його вбив, не силою лиш, а лукавством,

Десь у проході вузькім, де згуби не міг одвернути

Києм залізним, — Лікург його списом своїм вже навиліт

145 Встиг проколоти, і той навзнаки повалився на землю.

Зняв обладунки звитяжець, даровані мідним Ареєм.

Довго він сам їх носив, ідучи в колотнечу Арея,

А як постарів Лікург у покоях своїх владаревих,

Еревталіону, другові любому, дав їх носити.

150 Наймужніших на бій він у зброї цій став викликати.

Всі трепетали, боялись, ніхто не насмілювавсь вийти.

Але підбив мене дух мій незламний до бою вступити

З воєм зухвалим, хоч віком я був поміж них наймолодший.

Вийшов я битися з ним, і дала мені славу Афіна —

155 Впав від моєї руки ставніший, могутніший воїн

І розпростертий лежав, на всі боки розкинувшись важко.

Був би я знов молодий, і мав би я силу колишню,

Стрів би в бою тоді Гектор противника шоломосяйний!

Скільки не є тут між вами хоробрих мужів всеахейських,

160 Та немає охочих назустріч до Гектора вийти».

Старець їм так докоряв, і дев’ять мужів підвелося.

Вийшов між ними найперший володар мужів Агамемнон,

Вслід Діомед за ним вийшов могутній, нащадок Тідея,

Слідом за ними Еанти, шаленої сповнені сили,

165 Ідоменей вслід за ними та Ідоменеїв товариш

Встав, Меріон, Еніалію-мужоубивцеві рівний,

Слідом за ним Евріпіл, осяйливий син Евемона,

Син Андремонів Тоант, а за ним Одіссей богосвітлий —

З Гектором битись вони богосвітлим усі зажадали.

170 Знову звернувся до них тоді Нестор, їздець староденний:

«Кидайте жереб по черзі тепер — кому припаде він,

Той допоможе нехай красивоголінним ахеям.

Він допоможе також і самому собі, якщо вийде

Цілий із жаху війни, із цієї жахливої битви».

175 Так він сказав, і кожен з них, свій жеребок позначивши,

Кинув його у шолом Агамемнона, сина Атрея.

Вої ж тоді, до богів здіймаючи руки, молились.

Так не один говорив, поглядаючи в небо широке:

«Зевсе, наш батьку! Еантові хай чи сину Тідея

180 Випаде, чи пишнозлотних Мікен владареві самому!»

Так говорили вони, а Нестор, їздець староденний,

Взяв жеребки й потрусив у шоломі, й, як всі того прагли,

Випав Еантові жереб. Окличник проніс його колом,

Справа йдучи по зібранню, й показував славним ахеям.

185 Але ніхто за свого не признав його, кожен зрікався.

Врешті до того дійшов він, по зборах проходячи колом,

Чий був значок на отім жеребку, — д’ осяйного Еанта.

Руку простяг він до нього, наблизившись, дав йому жереб.

Глянувши, той упізнав жеребок свій і з радісним серцем

190 Кинув під ноги на землю його і, озвавшись, промовив:

«Друзі, це мій жеребок, і сам я всім серцем радію,

Гектора-бо подолать богосвітлого я сподіваюсь.

Ви ж, поки я свою бойову надягатиму зброю,

До владаря помоліться, могутнього Зевса Кроніда,

195 Тільки безмовно, про себе, щоб вас не почули трояни.

Можна і вголос, проте, бо чого б це ми мали боятись!

Хто б не хотів мене силою змусить чи вмінням лукавим,

Не приневолить, однак, відступить, — не таким недолугим

На Саламіні-бо я, сподіваюсь, родився і виріс!»

200 Мовив він так, і вони помолились до Зевса Кроніда.

Так не один говорив, поглядаючи в небо широке:

«Зевсе, наш батьку, що з Іди владариш, великий, преславний,

Дай перемогу Еантові й слави окрий його сяйвом!