Іліада

Пісня двадцять четверта. Викуп Гекторового тіла

Ігри скінчились, і всі порозходились люди ахейські

По кораблях своїх бистрих, бажаючи швидше вечері

Й сну зажити солодкого. Тільки Ахілл свого друга

Згадував любого й плакав, і сон, що усіх підкоряє,

5 Не подолав його, все він на ложі своєму метався

Й журно спогадував силу могутню і мужність Патрокла,

Скільки удвох пережить довелось їм і лиха зазнати

В битвах тяжких з ворогами і в хвилях бурхливого моря.

Все це спогадував він, рясні проливаючи сльози,

10 Лежачи то на боку, то навзнак, то ницьма раптово

Перевертаючись. То він, з постелі своєї схопившись,

Берегом моря блукав у нестямі. Отам і світання

Скоро застало його, осяваючи й море, і землю.

Швидко тоді в колісницю баских він запріг своїх коней

15 І, прив’язавши іззаду до повоза Гектора тіло,

Тричі його по землі волочив круг могили Патрокла,

Потім ішов спочивать до намету, а труп залишався

В поросі ниць розпростертим. Та з жалю до славного мужа

Феб-Аполлон захищав його тіло від всяких пошкоджень

20 Навіть по смерті. Егідою вкрив він йому золотою

Постать усю, щоб, волочачи тіло, його не калічить.

Так-то над Гектором він богосвітлим у гніві глумився.

З жалем богове на це дивилися вічноблаженні

Й тіло те викрасти світлого дуже просили дозорця.

25 Всім було рішення це до вподоби, крім Гери-владарки,

Крім Посейдона і крім ясноокої діви Афіни.

Як і раніше, ненависний був Іліон їм священний,

Старець Пріам і троянський народ за вину Александра:

Він образив богинь, що до нього прийшли в загороду,

30 Кращою визнавши ту, яка згубну дала йому втіху.

А як світання зоря на дванадцятий день заясніла,

Феб-Аполлон, до безсмертних звертаючись, так до них мовив:

«Немилосердні, жорстокі боги! Чи не вам на пошану

Спалював Гектор стегна биків і козлів бездоганних?

35 Нині ж не хочете й мертвого тіла його врятувати,

Бачить його не даєте дружині, матері й сину,

Батьку Пріамові й людям, які б на вогні попалили

Тіло його і належною шаною прах вшанували.

Волите завжди зловмисному ви помагати Ахіллу,

40 Мужеві, що справедливості в серці і щирого в грудях

Розуму в нього немає. Він схожий на дикого лева,

Що лиш на поклик могутньої сили й зухвалого духу

Напади чинить на людські стада, щоб поживу здобути.

Так же утратив Ахілл милосердя та навіть і сором

45 (Той, що і користі людям, і шкоди приносить багато).

Часом буває, що серцю близького втрачає людина —

Любого сина свого чи єдиноутробного брата,

Все ж, наридавшись удосталь, втамовує врешті скорботу:

Серцем-бо надто терплячим Мойри людей наділили.

50 Цей же, з грудей богосвітлого Гектора подих віднявши,

Кіньми навколо могили волочить убитого тіло

Друга свого, та ні слави, ні користі тим не здобуде,

Гнівний лиш осуд людський, хоч себе він і доблестю вславив.

В несамовитій злобі оскверняє він прах безчуттєвий».

55 В відповідь гнівно Гера промовила білораменна:

«Може, так і було б, як ти слушно сказав, Срібнолукий,

В разі б Ахілла однаково й Гектора ви шанували.

Гектор-бо смертний, з жіночих грудей молоком годувався;

Син же богині — Ахілл, сама я Фетіду зростила,

60 І згодувала, і заміж її віддала за Пелея,

Мужа, якого серцем безсмертні боги полюбили.

Всі ви, богове, були на весіллі, і сам ти на учті

Був із формінгою, друже негідних, як завжди, підступний!»

Відповідаючи, мовив до неї Зевс хмаровладний:

65 «Геро, на вічних богів ти розсердилась зовсім даремно.

Шана обом не однакова буде. Але ж бо і Гектор

Був серед смертних синів Іліона богам найлюбіший,

Теж і мені, — пам’ятав увесь час про дари, мені любі,

І не лишавсь мій ніколи вівтар без жертовної учти,

70 Без узливань і без диму, що ними шанують нас люди.

Про викрадання не думаймо, — Гектора мужнього тіло

Взяти не випаде потайки нам від Ахілла, якого

Мати і днями й ночами пильнує його невідлучно.

Хай-но з богів хто-небудь покличе до мене Фетіду, —

75 Дам їй пораду розумну, щоб серце Ахілла схилила

Взяти дари від Пріама і Гектора тіло віддати».

Мовив він так, і з верховин знялась вихронога Іріда

І посередині прямо між Самом та Імбром скелястим

В чорнії кинулась хвилі, аж моря глибінь застогнала.

80 Миттю в безодню поринула, наче грузило свинцеве,

Що, до розложистих рогів вола польового припнуте,

Тягне донизу гачок на загибель зажерливим рибам.

Там, у глибокій печері, застала Фетіду. Навколо

Німфи її оточили морські. Рясні проливала

85 Сльози над долею сина вона бездоганного: мав-бо

В Трої родючій загинути він од вітчизни далеко.

Близько прийшовши, промовила так бистронога Іріда:

«Встань-бо, Фетідо! Зевс тебе кличе незмінно премудрий!»

В відповідь мовила їй сріблонога богиня Фетіда:

90 «Що мені має безсмертних владар наказати? Соромлюсь

З горем моїм невимовним на зборах богів я з’явитись.

Все ж, я іду, — не марне те слово, яке він промовить».

Мовивши так, одягла покривало в богинях пресвітла

Чорно-сталеве, — одіння темнішого вже й не буває, —

95 І подалася у путь. Бистронога як вітер Іріда

Йшла попереду, й морська розступалася хлань перед ними.

Вийшли на берег вони і в небо високе майнули.

Широколунного Зевса побачили там серед кола

Зібраних разом блаженних богів, одвічно живущих.

100 Встала Афіна, й при Зевсу-батькові сіла Фетіда.

Гера, богиню вітаючи, тут золотий подала їй

Келих з іскристим питвом, і, випивши, та повернула.

Батько богів і людей до неї почав говорити:

«От на Олімп ти прийшла, хоч зажурена дуже, Фетідо!

105 Смуток у тебе в душі невимовний, — і сам я це знаю.

Та скажу тобі щиро, навіщо тебе я покликав.

Дев’ять вже днів між безсмертних триває страшна суперечка,

Гектором вбитим спричинена й городоборцем Ахіллом.

Тіло те викрасти світлого всі вони просять дозорця.

110 Я ж бо славу і тут Ахіллові хочу віддати,

Щоб і надалі твою любов зберегти і повагу.

В військо іди й свому синові волю мою перекажеш:

Гнівні на нього, скажи, всі боги, і найбільше з безсмертних

Сам я розгніваний тим, що, шаліючи серцем, тримає

115 Гектора він, не пускаючи від кораблів крутобоких.

Якщо боїться мене, хай Гектора тіло поверне.

Сам до Пріама, великого серцем, Іріду пошлю я —

Викуп за сина нехай до човнів принесе він ахейських,

Хай подарунки Ахіллові дасть, щоб його вдовольнити».

120 Мовив він так. Не противилась тут сріблонога Фетіда,

Кинулась швидко на землю вона із висот олімпійських

І у синівський намет увійшла. Там у тузі скорботній

Сина застала свого. А навкруг клопотались ретельно

Товариші його любі, готуючи спішно сніданок,

125 І барана густорунного різали вже у наметі.

Мати поважна сиділа біля свого рідного сина,

Гладила ніжно рукою й, озвавшись, йому говорила:

«Люба дитино! Навіщо й досі в журбі та печалі

Краєш ти серце собі, забуваючи навіть про їжу

130 Й ложе своє? Чи не краще б тобі із жоною в любовних

Ласках з’єднатись? Недовго-бо в мене ти житимеш, зовсім

Близько стоїть уже смерть і доля твоя нездоланна.

Слухай же швидше мене, я до тебе із вістю од Зевса.

Гнівні на тебе, він мовить, боги, а найбільше з безсмертних

135 Сам він розгніваний тим, що, шаліючи серцем, тримаєш

Гектора ти, не пускаючи від кораблів крутобоких.

Отже, віддай його тіло, прийнявши за мертвого викуп».

Відповідаючи, мовив до неї Ахілл прудконогий:

«Хай так і буде! Хто з викупом прийде, той мертвого візьме,

140 Раз уже сам Олімпієць рішуче того вимагає».

Стоячи під кораблями ахейськими, мати із сином

Довго крилатими так одне з одним мінялись словами.

Зевс же тим часом Іріду послав до священної Трої:

«Швидше, Ірідо, лети! Поспіши від осель олімпійських

145 До Іліона, великому духом Пріамові скажеш —

Викуп за сина нехай до човнів принесе він ахейських,

Хай подарунки Ахіллові дасть, щоб його вдовольнили.

Тільки один хай іде, щоб ніхто із троян не ішов з ним!

Хай лиш окличника візьме з собою, старішого віком,

150 Правити мулами в повозі міцноколіснім і в Трою

Тіло мерця привезти, що Ахілл його вбив богосвітлий.

Смерті нехай не боїться і страхом душі не тривожить.

Провідником у путі йому світлий ітиме дозорець —

Він проведе його скрізь і виведе аж до Ахілла.

155 А допровадить його до намету Ахілла, то смерті

Той не завдасть йому, й іншим Пріама убить не дозволить.

Бо не безумний Ахілл, не безсовісний, не безрозсудний, —

Зглянеться він і того, хто ревно благав, пожаліє».

Мовив він так. Іріда, як вихор, із вістю помчала,

160 В дім до Пріама ввійшла вона й плач там застала й ридання.

Діти сиділи в журбі серед двору круг батька старого,

Слізьми свою окропляючи одіж, а батько між ними,

В плащ свій закутавшись щільно, лежав, і густо покрита

Дужа потилиця й вся була голова у старого

165 Пилом, що, в бруді валяючись, сам назбирав він на себе;

Плакали й доньки його із невістками разом у домі

І поминали хоробрих бійців багатьох, що, руками

Дужих аргеїв повбивані, душі свої загубили.

Перед Пріамом спинившись, провісниця Зевсова стиха

170 Заговорила, і раптом обняв йому трепет коліна.

«Серцем дерзай, Дарданіде Пріаме, нічого не бійся!

Я не з лихою вістю приходжу до тебе сьогодні:

Добру пораду несу я, — великого вісниця Зевса.

Він і здаля тобою піклується й серцем жаліє.

175 Каже Кронід богосвітлого Гектора викупить тіло,

Давши Ахіллові гойні дари, щоб його вдовольнити.

Йди лиш один, щоб ніхто із троян не ішов за тобою.

Візьмеш окличника тільки з собою, старішого віком,

Править хай мулами в повозі міцноколіснім і в Трою

180 Тіло мерця привезе, що Ахілл його вбив богосвітлий.

Смерті не треба боятись і страхом тривожити душу,

Провідником у путі тобі світлий ітиме дозорець —

Він проведе тебе скрізь і виведе аж до Ахілла.

А допровадить тебе до намету Ахілла, то смерті

185 Той не завдасть тобі й іншим убити тебе не дозволить:

Бо не безумний Ахілл, не безсовісний, не безрозсудний, —

Зглянеться він і того, хто ревно благав, пожаліє».

Мовивши так, відлетіла відціль бистронога Іріда.

Він же синам своїм мулів звелів запрягати у повіз

190 Міцноколісний, ще й кузова зверху над ним приладнати.

Сам же униз, у комору, зійшов із високим склепінням,

З кедра пахучого зроблену й скарбу всілякого повну.

Тут він Гекубу покликав, дружину свою, і промовив:

«Люба! Приходила вісниця Зевсова щойно з Олімпу,

195 Викуп за сина велить до човнів принести він ахейських

Та подарунки Ахіллові дать, щоб його вдовольнити.

Та по правді скажи мені, як тобі все це здається?

Страшно-бо й сила моя, і дух мій мене поривають

Йти до човнів, де стоять своїм станом широким ахеї».

200 Мовив він так, а дружина, вмиваючись слізьми, сказала:

«Горенько! Де-бо твій розум, що ним ти славен був досі

Серед чужинців і люду того, над яким владарюєш?

Як же наблизитись до кораблів ти наваживсь ахейських