Іліада

Пісня вісімнадцята. Приготування зброї

Так, мов пожар пломеніючий, битва між ними палала,

А Антілох прудконогий із вістю прийшов до Ахілла.

Той у зажурі сидів поблизу кораблів круторогих,

Передчуваючи серцем своїм те, що вже відбулося.

5 Тяжко зітхнувши, він мовив своєму відважному серцю:

«Горе! Чого це ізнов сюди довговолосі ахеї

До кораблів полохливо біжать з бойової рівнини?

Чи не здійсняють боги наді мною нещастя, що серцем

Мати моя провістила колись і мені розказала,

10 Як за життя мого ще, руками троянськими вбитий,

Із мірмідонян найкращий позбудеться променів сонця?

Чи не загинув-бо справді Менойтів син нездоланний?

О бідолашний! А я ж то наказував, пломінь відбивши,

До кораблів повертатись і з Гектором сили не мірять».

15 Поки в думках він таких хвилював собі розум і серце,

Син славетного Нестора близько до нього підходить,

Сльози гіркі проливаючи, й вість йому скорбну приносить.

«Горе, Пелея відважного сину! Від мене почуєш

Вістку сумну, що бодай би ніколи вона не справдилась!

20 Смертю загинув Патрокл, і січа триває над голим

Тілом, озброєння ж Гектор ізняв з нього шоломосяйний».

Мовив, і чорною хмарою вкрила скорбота Ахілла.

Взявши в обидві руки закоптілого попелу жмені,

Голову ним він посипав, прекрасне чоло сплямувавши.

25 Чорна зола на ньому хітон запашний забруднила,

Сам же в пилу він простертий лежав на увесь велетенський

Зріст, і терзав собі кучері, та виривав їх руками.

Бранки служебні, що їх полонили Ахілл із Патроклом,

Серцем засмучені, з лементом повибігали з наметів

30 І, оточивши Ахілла відважного, били руками

В груди себе, аж суглоби у кожної з них умлівали.

З другого боку журивсь Антілох, проливаючи сльози.

Руки тримав він Ахілла, що тяжко стогнав у скорботі,

В страху, щоб гострим залізом той горла собі не порізав.

35 Страшно ридав син Пелея, аж мати Фетіда почула,

Сидячи в темній морській глибині в свого батька старого,

Й заголосила. Навкруг нереїди її оточили,

Юні богині, що в хвилях глибокого моря домують.

Главка була серед них, Талея, також Кімодока,

40 Тоя, Спейо, та Несая, та ще велеока Галія,

Та Кімотоя, Актея, й за ними іще Лімнорея,

Та Амфітоя, Іайра, також і Меліта, й Агава,

Та Дінамена, й Дото, і Прото, і за ними Феруса,

Калліанейра, також Дексамена, та ще Амфінома,

45 З ними — Доріда, Панопа й славетна також Галатея,

Калліанасса, також Немертея та ще Апсевдея.

Там і Клімена була, й Іанейра, також Іанасса,

Майра, та ще Орейтія, й Аматія пишноволоса,

Й інші богині, що в хвилях глибокого моря домують.

50 Ними срібляста печера наповнилась. Всі нереїди

Били у груди себе, й почала голосити Фетіда:

«Слухайте, сестри мої, нереїди, щоб, чувши, напевно

Знали, якою журбою тепер моє пройняте серце:

Горе нещасній мені, на недолю-бо я породила

55 Сина свого бездоганного, поміж героїв могутніх

Найвидатнішого. Виріс він, наче той пагонець юний,

Я-бо плекала його, як рослину в саду на осонні,

До Іліона послала його на човнах крутобоких

Битись з троянами. Та вже не стріну його я ніколи,

60 І не повернеться вже він ніколи до рідного дому.

Поки на світі живе він і сяєво сонячне бачить,

Знатиме горе, й на поміч до нього прийти я не в силі.

Все ж я піду, хоч побачу я любого сина й почую,

Що за біда із ним сталась, хоча він од битви й далеко».

65 Мовила так і печеру покинула. Слідом за нею

Йшли нереїди в сльозах. Перед ними дробились шумливо

Хвилі морські. Коли ж до родючої Трої дістались,

На узбережжя вийшли по черзі туди, де стояли

Вряд кораблі мірмідонські навколо Ахілла швидкого.

70 Тяжко стогнав він, коли над ним мати спинилась поважна.

Синову голову з зойком болючим вона охопила

І крізь ридання із словом до нього звернулась крилатим:

«Сину, чого це ти плачеш? Яка в твоїм серці скорбота?

Все розкажи, не приховуй. Тож виконав Зевс ті благання,

75 Що ти із ними до нього, здіймаючи руки, звертався.

Вже до самих до човнів відтиснуто воїв ахейських,

І відчувають без тебе ганьбу вони й скруту велику».

Тяжко зітхнувши, так відповів їй Ахілл прудконогий:

«Матінко мила! Правда, що це здійснив олімпієць,

80 Тільки яка з того радість, коли мій загинув товариш,

Любий Патрокл! Його цінував я над все товариство,

Так же, як голову власну. І втратив його я. А Гектор

Вбив його й зняв озброєння з нього величне, прекрасне,

Подиву гідне, — богів подарунок Пелеєві славний

85 В день, як до смертного мужа тебе посилали на ложе.

Краще б лишилася ти між безсмертними німфами моря

Жити, нехай би Пелей собі смертну обрав за дружину!

Нині ж і ти в своїм серці безмежного горя зазнаєш,

Якщо загине твій син, і не стрінеш його ти ніколи,

90 І не повернеться вже він додому. Мені ж не дозволить

Дух мій спокійним лишатись і жити з людьми, поки Гектор

Перший від списа мого не впаде і, позбувшись дихання,

За обладунок Патрокла не сплатить пені дорогої!»

В відповідь мовить йому, проливаючи сльози, Фетіда:

95 «Недовговічний же, сину, і ти, якщо це ти говориш!

Зразу ж по Гекторі прийде й по тебе призначена доля».

В смутку тяжкому так відповів їй Ахілл прудконогий:

«Зразу б я вмерти готов, коли не встеріг я од згуби

Свого товариша, й він далеко від рідного краю

100 Смертю поліг, допомоги від мене чекаючи марно.

Вже не вернутись мені до любого рідного краю,

Ні для Патрокла просвітком не став-бо я, ані для інших

Товаришів, що стільки їх Гектор побив богосвітлий.

При кораблях тут сиджу — землі тягарем безкорисним,

105 Той, з ким ніхто з міднозбройних ахеїв зрівнятись не зможе

В битві, хоч, правда, в пораді бувають і кращі від мене.

Хай же загине навік між богів і людей ворожнеча

Й гнів, що й розумних не раз до лихої призводить нестями.

Меду солодший стікає спочатку він в груди людини,

110 Потім гіркішим щораз розростається димом ядучим.

Так і мене прогнівив володар мужів Агамемнон.

Але облишмо вже те, що пройшло, хоч болить іще дуже;

Під неминучістю серце у грудях своїх приневольмо.

Нині ж за голову любого друга я йду відомстити

115 Гектору-вбивці. Готовий і смерть я прийнять, коли схоче

Зевс та інші богове мені її раптом послати.

Смерті уникнуть, однак, не змогла навіть сила Геракла,

Що найлюбіший з усіх був Кронідові Зевсу-владиці.

Доля й його подолала і гнів невблаганної Гери.

120 Так же і я, якщо доля й на мене така дожидає,

Мертвий поляжу. Та нині я славу здобуду велику.

Тож багатьох повногрудих троянських жінок і дарданських

Сльози із ніжних облич обома витирати руками

Я незабаром примушу і в смутку тяжкому стогнати, —

125 Знатимуть, що недарма спочивав я від бою так довго!

Ти ж, хоч і любиш, не втримуй од битви мене, — не скорюсь я!»

Відповідаючи, мовила так срібнонога Фетіда:

«Все говорив ти, мій сину, цілком справедливо. Не сором

Товаришів захищати у скруті від гибелі злої.

130 Тільки ж в руках у троян із плечей твоїх пишне, блискуче

Мідне озброєння. Сам уже Гектор шоломосяйний

Гордо на плечі його одягнув. Хоч не довго, вважаю,

Ним величатися буде: близька-бо його вже загибель.

Ти ж не спіши в колотнечу Ареєву кидатись, поки

135 Власними сам не побачиш очима мене біля себе.

Завтра із першим сонячним променем я повернуся

І принесу тобі зброю ясну від Гефеста-владики».

Мовивши це, відійшла від свого вона любого сина

І до сестер, що у морі, з такими звернулась словами:

140 «Йдіть і пориньте тепер у лоно широкого моря.

В отчу вернувшись оселю, морського провідайте старця,

Щоб розказать йому все. Я ж піду на вершину Олімпу

І попрошу Гефеста, славетного майстра, скувати

З міді блискучої сину моєму озброєння славне».

145 Мовила так, і поринули в хвилю морську нереїди,

А срібнонога Фетіда тоді на вершину Олімпу

Вийшла, щоб любому синові зброю славетну здобути.

Швидко богиню несли на Олімп її ноги. Ахеї ж

З криком жахливим тікали від Гектора-мужозвитяжця

150 І досягли Геллеспонту й своїх кораблів глибодонних.

Не пощастило, проте, в наголінниках мідних ахеям

Вбитого взяти Патрокла з-під стріл, що був другом Ахілла,

Знову-бо тіло його настигли і люди, і коні

З Гектором, сином Пріама, що схожий на полум’я бурне.

155 Тричі за ноги хапав його Гектор шоломосяйний,

Щоб волокти його в місто, і кликав троян на підмогу,

Тричі обидва Еанти, охоплені запалом бурним,

Гектора геть відганяли. Та, певний власної сили,

То в бойову колотнечу він кидавсь, то, враз зупинившись,

160 Криком своїх підбадьорював. А відступати й не думав.

Як зголоднілого лева рудого від тіла худоби,

Вбитої в полі, ніяк пастухи відігнати не можуть,

Так не могли обидва Еанти, у зброю закуті,

Гектора, сина Пріама, одкинуть од тіла Патрокла.

165 Так би його й поволік, невимовною славою вкрившись,

Та вітронога Іріда з Олімпу до сина Пелея

Потай од Зевса та інших безсмертних примчала із вістю,

Щоб готував свою зброю. Сама її Гера послала.

Стала вона біля нього й промовила слово крилате:

170 «Встань, Пелеїде, мерщій, між воїв усіх найстрашніший,

І заступись за Патрокла. Жахливий бій через нього

Перед човнами палає. Бійці один одного гублять —

Вої ахейські стоять, захищаючи вбитого тіло,

Вої ж троян — за вітрами овіяний мур Іліона

175 Прагнуть його затягнуть, а найбільше — осяйливий Гектор

Рветься до того, — Патроклову голову хоче на палю

Він настромити, від ніжної шиї її відрубавши.

Отже, не гайся, вставай! Посоромся лиш думки, що може

Тіло Патроклове втіхою стати для псів іліонських!

180 Вічна ганьба тебе жде, якщо тіло спотворено буде!»

В відповідь мовив тоді богосвітлий Ахілл прудконогий:

«Хто із безсмертних, Ірідо-богине, послав тебе з вістю?»

Відповідаючи, мовить йому вітронога Іріда:

«Гера послала мене сюди, Зевсова гідна дружина.

185 Цього не знає ні високовладний Кронід, ані інший

Хтось із богів, що домують на вкритому снігом Олімпі».

В відповідь знову до неї промовив Ахілл прудконогий:

«Як я на битву піду? У троян-бо мій весь обладунок.

Матінка люба звеліла мені не рушати на битву,

190 Поки не прийде сама і очима її не побачу.

Гарне озброєння має вона принести від Гефеста.

Тут же не знаю, який обладунок я б міг одягнути,

Тільки один хіба щит Еанта, Теламоніда.

Але, гадаю, він сам, змагаючись в лавах передніх,

195 Списом січе ворогів, захищаючи тіло Патрокла».

Відповідаючи, мовить йому вітронога Іріда:

«Знаємо добре і ми, що в троян обладунок твій славний.

Але ж і так, підійшовши до рову, ти їм покажися, —

Може, їх острах огорне, і шал войовничий припинять

200 Вої троянські, — хай трохи спочинуть синове ахеїв

Від сум’яття бойового, — недовгий в бою відпочинок».

З цими словами геть одійшла бистронога Іріда.

Встав тоді Зевсові любий Ахілл. Афіна ж на дужі

Плечі поклала егіду, оздоблену всю торочками.

205 Оповила у богинях пресвітла йому золотою