Іліада

Хмарою голову, пломінь навкруг осяйний запаливши.

Так же, як з дальнього острова самого неба сягає

Марево димне над містом, що рать обложила ворожа;

Б’ються вони цілий день в Ареєвій битві жорстокій,

210 Місто своє захищаючи; й ледве закотиться сонце,

Вогнища палять усюди, і вгору до самого неба

Світло здіймається їхнє, щоб бачили й дальні сусіди

Й на кораблях прибули рятувать од загибелі злої, —

Так і в Ахілла з чола його сяєво неба сягало.

215 Вийшов за мур він і став біля рову, та з військом ахеїв

Він не змішався, шануючи матері мудре веління.

Стоячи там, він гукнув, а здаля і Паллада Афіна

Крикнула, й враз сум’яття охопило троян невимовне.

Так же, як дзвінко лунають іздалеку звуки суремні

220 З вражих загонів, що в наступ нещадний рушають на місто,

Так же дзвонисто лунав і голос гучний Еакіда.

Мідний почувши іздалеку голос гучний Еакіда,

Дух у троян занепав. Повернули назад пишногриві

Коні свої колісниці, біду відчуваючи духом.

225 Жах і візничих обняв, як уздріли вогонь неугасний,

Що над чолом у великого духом сина Пелея

Страшно палав, — його ясноока світила Афіна.

Тричі над ровом страшенно Ахілл закричав богосвітлий,

Тричі лякались трояни й союзники з ними славетні.

230 Кращих дванадцять тоді троянських загинуло воїв

Від колісниць і списів своїх гострих. Тим часом ахеї,

З радістю із бойовища Патроклове витягти тіло,

Вклали на мари. Із слізьми юрбою його оточили

Товариші. Між ними ішов і Ахілл прудконогий,

235 Сльози гарячі ллючи над пробитим гострою міддю

Вірним товаришем, що на ношах лежав бездиханний.

Сам-бо недавно його з колісницею й кіньми послав він

В битву, але не діждав, щоб той повернувся додому.

Сонце невтомне тоді велеока примусила Гера

240 До океанських течій спуститися проти бажання.

Сонце зайшло, й відпочили тоді богосвітлі ахеї

Від колотнечі війни й всім страшного однаково бою.

З другого боку, й трояни, облишивши битву жорстоку,

Із бойових колісниць баских своїх випрягли коней

245 І на пораду зійшлись перед тим, як про їжу подумать.

Стоячи, радили раду вони, і ніхто не наваживсь

Сісти. Обняв їх острах, тому що Ахілл прудконогий,

Довго зловісних боїв ухилявшись, ізнову з’явився.

Полідамант, Пантоїв розсудливий син, із них перший

250 Став говорити: вперед і назад-бо дививсь він єдиний.

Гектора був він товариш, в одну вони ніч народились.

Мовою цей визначався, а той — своїм списом могутнім.

Намірів сповнений добрих, до них він звернувся й промовив:

«Добре зміркуйте усе, мої друзі! А я б вам порадив

255 Зараз до міста вернутись, не ждать на світань богосвітлу

При кораблях на рівнині, — від мурів своїх ми далеко.

Доки у зваді той муж з Агамемноном був богосвітлим,

Доти нам легше було змагатися проти ахеїв,

З радістю й сам ночував я при кораблях бистрохідних,

260 Мавши надію ті кораблі захопить крутобокі.

Нині ж я страшно боюсь прудконогого сина Пелея.

Високодумності сповнений, він не захоче лишатись

Тут на рівнині оцій, де досі трояни й ахеї

Нарівно поміж собою ділили завзяття Арея.

265 Буде за нашу він Трою й за наших жінок воювати.

В місто вертаймось. Послухайте ради. Бо так воно й буде.

Нині спинила в бою прудконогого сина Пелея

Ніч божественна. Якщо ж він і завтра в озброєнні вийде

Й нас на рівнині застане, тоді не один цього мужа

270 Знатиме. З радістю вернеться той до священної Трої,

Хто врятується втечею, та багатьох розтерзають

Пси і шуліки. Бодай би ніколи цього нам не чути!

А як моїх би послухали слів, хоч і з смутком на серці,

Сили свої ми на площі вночі підкріпили б, а місту

275 Захистом будуть і мури, і вежі, й на дужих затворах

Брами широкі, обтесані гладко і стулені щільно.

Завтра з світанком, озброєння всі бойове одягнувши,

Станьмо на вежах міських. Тим гірше тому, хто захоче,

Од кораблів одійшовши, під мурами з нами змагатись!

280 До кораблів він повернеться знов, хоч би й змучив даремно

Коней своїх крутошиїх, під муром їх марно ганявши.

В місто ж проникнути з боєм йому вже не вистачить духу

І зруйнувать його. Пси-бо раніш розірвуть його бистрі!»

Глянув спідлоба й сказав тоді Гектор шоломосяйний:

285 «Полідаманте! Не до душі мені те, що ти мовив.

Радиш ти нам повернутись до міста і там зачинитись.

А чи не досить тіснились за мурами ми кам’яними?

Смертні люди раніше Пріамове місто священне

Всі називали багатим на золото й міддю багатим,

290 Нині ж коштовні скарби із наших домів позникали.

Дуже багато в Фрігію та ще в Меонію прекрасну

Продано їх з того дня, як розгнівався Зевс премогутній.

Нині ж, коли мені Кроноса син гнучкомудрого слави

Дав при човнах тут зажити й до моря притиснуть ахеїв,

295 Не подавай таких рад, нерозумний, при всьому народі!

Жоден з троян не пристане на те: я цього не дозволю!

Краще зробіть так, як я вам кажу. Послухайте ради.

Зараз вечерять сідайте, на групи розбившись рядами,

Та не забудьте про варту, й хай кожен уважно пильнує.

300 Хто ж із троян про власні достатки тривожиться надто,

Хай все збере і людям віддасть на загальний ужиток.

Краще хай матимуть наші із цього користь, ніж ахеї.

Завтра з світанком, озброєння всі бойове одягнувши,

При кораблях глибодонних почнемо роботу Арея.

305 Як біля них і справді з’явився Ахілл богосвітлий,

Тим йому гірш доведеться, як він того хоче. А сам я

Не побіжу від злошумної битви, а навстріч до нього

Вийду, і хто зна, чи він переможе, чи я переможу.

Рівний для всіх Енніалій, — і згубників також він губить».

310 Мовив так Гектор, і схвально на те загукали трояни.

От нерозумні! Забрала в них розум Паллада Афіна.

Гектора раду підтримали всі, хоч була й недоладна,

Полідаманта ж ніхто, хоч і слушна була його рада.

Сіли вечерять всім військом трояни. Тим часом ахеї

315 Плакали й тяжко стогнали цілісіньку ніч над Патроклом.

В тузі почав Пелеїд над товариша тілом ридати,

Руки мужоубивчі йому поклавши на груди,

Тяжко стогнав він, подібно до того, як лев пишногривий,

Що із гущавини лісу його левенят звіролови

320 Викрали, тужить, запізно до лігва свого повернувшись,

Нишпорить скрізь між ущелин, людського шукаючи сліду,

Щоб наздогнать крадія, і грізною повниться люттю.

Стогнучи тяжко, Ахілл до своїх говорив мірмідонян:

«Горе нам! Марне-бо слово тієї я виронив днини,

325 Як утішати героя Менойта узявсь в його домі.

Я говорив, до Опунта повернеться син його славний

По здобутті Іліона, із здобичі частю своєю.

Але не всі виконує Зевс людські побажання.

Тут же обом обагрити судилось нам кров’ю своєю

330 Ту ж таки землю троянську, бо й я не вернусь у вітчизну,

В домі своїм не зустріне мене ні Пелей сивочолий,

Ні моя мати Фетіда, а тут же земля мене вкриє.

Нині ж, Патрокле, якщо пізніш тебе піду я під землю,

Не поховаю тебе я раніше, ніж голову й зброю

335 Гектора, гордого смертю твоєю, сюди не доставлю.

Дванадцятьом перед вогнищем голови я постинаю

Трої славетним синам, за твоє відомщаючи вбивство,

Ти ж тим часом полежиш при кораблях крутобоких.

Будуть навкруг повногруді троянські жінки і дарданські

340 Днями й ночами, ридаючи, сльози гіркі проливати, —

Силою ми здобули їх та вістрям списів міднокутих,

Як здобували багаті міста, залюднені густо».

Мовивши так, наказав своїм воям Ахілл богосвітлий

Мідний великий триніг на вогонь поставить, щоб швидше

345 Тіло Патрокла від бруду і плям кривавих омити.

Ті ж троєногий над вогнищем ставлять казан для купання,

Повен наливши води, і хмизу в огонь підкладають.

Полум’я враз охопило казан, нагріваючи воду.

Як закипіла вода над мідним триногом блискучим,

350 Тіло омили вони і оливою намастили.

Дев’ятилітнім бальзамом криваві намазали рани,

Потім на мари поклали, у легку тканину вгорнули

Від голови аж до ніг і саваном білим покрили.

Протягом цілої ночі тоді з прудконогим Ахіллом

355 Плакали, стогнучи, всі над Патроклом сини мірмідонян.

Зевс же до Гери, сестри і дружини своєї, промовив:

«От досягла ти свого, велеока володарко Геро!

В бій прудконогого ти навернула Ахілла! Здається,

Ніби сама породила ти довговолосих ахеїв».

360 Мовить у відповідь так велеока володарка Гера:

«О, ти жахливий, Кроніде! Яке-бо ти слово промовив!

Часом і смертному щось замислить на іншого можна,

Хоч він і вмерти повинен, і задумів наших не знає.

Як же то я, що найвищою серед богинь величаюсь,

365 Двічі шановна — з народження свого і тим, що твоєю

Звуся дружиною, — ти ж і безсмертних під владою маєш, —

Як я могла б, на троян гнівлячись, їм не коїти лиха?»

Так між собою тоді про все це вони розмовляли.

В дім до Гефеста тим часом Фетіда ввійшла срібнонога,

370 Зоряносвітлий, нетлінний, з домів небожителів кращий,

В мідну оселю, що сам для себе поставив кульгавий.

Біля ковальського міха, спітнілий увесь, метушився

Він, поспішаючи двадцять триніжників мідних скінчити,

Щоб біля стін поставить в спорядженій добре кімнаті.

375 Ще й золоте коліщатко до кожної ніжки пристроїв,

Щоб на зібрання безсмертних самі вони легко в’їжджали

І поверталися потім у дім, що очі вбирає.

Майже готові були вони, тільки лишалось гарненькі

Вушка пристроїть, — готуючи їх, він вбивав у них цвяшки.

380 Тої пори, як трудивсь він над цим, все продумавши тонко,

Ув опоряджений дім Фетіда ввійшла срібнонога.

Вийшла назустріч до неї в блискучій намітці Харіта,

Гарна собою, — їй мужем був славний митець незрівнянний.

Взявши за руку й назвавши ім’я, вона так їй сказала:

385 «З чим, довгошатна Фетідо, прийшла ти до нашого дому,

Бажана гостя шановна? Не часто у нас ти бувала.

Далі заходь, щоб могла гостинно тебе я прийняти».

Мовлячи так, у дім повела у богинях пресвітлу

Й посадовила її у срібноцвяховане крісло,

390 Гарно оздоблене, ще й подала їй під ноги підставку.

Потім Гефеста вона, славетного майстра, гукнула:

«Йди-но, Гефесте, сюди! Тебе бачити хоче Фетіда».

Відповідаючи, мовив їй славний митець на всі руки:

«Справді прийшла до нас гідна пошани богиня могутня,

395 Що врятувала мене із біди, коли з неба упав я, —

Скинула мати мене безсоромна, втаїти хотівши

Те, що кульгавий я. Лиха тоді я багато зазнав би,

Коб не Фетіда безсмертна до лона мене пригорнула

Та Еврінома, дочка Океану, що світ обпливає.

400 Дев’ять я років кував їм усякі прикраси коштовні —

Пряжки, зап’ястя та застібки гнуті, сережки й намиста,

Сидячи в гроті глибокім. Навкруг Океан обпливає

Світ весь у пінних нуртуючих хвилях. Не знав там про мене

Жоден з богів невмирущих і жоден із смертного люду,

405 Лиш Еврінома з Фетідою, ті, що мене врятували.

Нині прийшла вона в дім наш, і я пишнокосій Фетіді

Маю свій борг за життя урятоване гідно сплатити.

Отже, постав перед нею тепер частування гостинне,

Я ж тим часом і міх відкладу свій, і всяке начиння».