Іліада

Мати й що має загинуть товариш його найлюбіший.

Ті ж, над полеглим підносячи ратищ загострених безліч,

В сутичках безперестанних один проти одного бились.

Дехто в той час виголошував з мідянозбройних ахеїв:

415 «Друзі, не буде нам слави, якби ми відціль повернулись

До кораблів глибодонних. Нехай тут усіх нас поглине

Чорна земля! Для нас це краще було б набагато,

Ніж цього мужа, впокірникам коней троянам дозволить

В місто своє волокти і цим славу для себе здобути».

420 Дехто й з троян, душею могутніх, викрикував гучно:

«Друзі, якщо нам судьба біля цього загинути мужа

Разом отут, то й тоді хай із бою ніхто не тікає!»

Дехто вигукував так, і міцніла у кожного сила.

Так вони бились тоді, і підносився гуркіт залізний

425 Аж до небес мідяних крізь безплідні ефіру простори.

Коні ж баскі Еакіда жорстокого осторонь бою

Плакали, дивлячись, як їх візничий у пил подорожній

Впав од долоні потужної Гектора-мужозвитяжця.

Доблесний Автомедонт, могутнього син Діорея,

430 То батогом ляскотливим їм боки постьобував шпарко,

То умовляв лагідненько, то лайкою сипав крутою.

Коні ж не хтіли іти ні на простір ясний Геллеспонту

До кораблів глибодонних, ні в бій повертать до ахеїв,

А нерухомо стояли, неначе надгробок камінний,

435 Що на могилі померлого мужа чи жінки становлять, —

Так при чудовому повозі й коні стояли недвижно, —

Голови вниз похиливши. І з вій їх довгастих на землю

Капали сльози гарячі від жалю і смутку гіркого

За їх візничим полеглим. І гриви їх пишні обабіч

440 Ярем, з ошийників долі упавши, в пилюці бруднились.

Кінський побачивши плач, до них жалем пройнявся Кроніон

І, головою хитаючи, в серці своєму промовив:

«Бідні ви! Нащо Пелеєві ми віддали вас, вождеві,

Смертному мужеві, вас, не старіючих вічно, безсмертних!

445 Чи не на те, щоб з людьми ви бездольними горя зазнали?

Серед усього живого, що дихає й ходить по світі,

Годі шукати когось, хто б нещасніший був за людину.

Не доведеться на вас і на повозі вашім оздобнім

Гектору їздити, сину Пріама, — цього не дозволю.

450 Тож чи не досить, що зброю забрав і пишається нею?

Вам же я силою сповню коліна й серця, щоб із бою

Автомедонта могли врятувать і доставити цілим

До кораблів глибодонних. Дам славу й троянам — вбивати

Воїв, аж поки вони кораблів добропалубних дійдуть,

455 Сонце за обрій зайде, і пітьма настане священна».

Мовлячи так, надихнув він коням великої сили.

З грив своїх порох на землю струсивши, відразу помчали

З повозом швидко вони між троянських рядів і ахейських.

Автомедонт же, за другом сумуючи, бився завзято,

460 Кіньми притьма налітав, мов на гусячу зграю шуліка.

Легко, проте, уникав він напору троян сум’ятливих,

Легко вривався й назад у їх юрми густі і тіснив їх.

Гонячись за ворогами, не вбив з них, проте, він нікого.

Сам-бо один він не міг на священній своїй колісниці

465 Битися списом і разом швидкими орудувать кіньми.

Тільки увечері пізно побачив його там товариш

Алкімедонт, що був сином Лаерка і внуком Гемона.

Автомедонтові він, за повозом ставши, промовив:

«Автомедонте, хто із богів надихнув тобі в груди

470 Цю безрозсудну пораду, твій розум ясний відібравши?

Як це ти можеш один із троянами в лавах передніх

Битися? Твій-бо товариш поліг, Еакідову ж зброю

Гектор на плечі узяв і гордо пишається нею».

Автомедонт же сказав йому в відповідь, син Діорея:

475 «Алкімедонте, хто із інших ахеїв спроможний

Коней безсмертних, як ти, об’їжджати й орудувать ними,

Окрім Патрокла, порадника, рівного богові, поки

Він ще живий був? Та доля і смерть його нині спостигли.

Отже, візьми ти у мене батіг цей і разом блискучі

480 Віжки, а я з колісниці зійду й воюватиму піший».

Так він сказав. І, скочивши вмить в бойову колісницю,

Алкімедонт ухопив і батіг свій, і віжки блискучі,

Автомедонт же зійшов, їх побачив осяйливий Гектор

І до Енея, що близько стояв, звертаючись, мовив:

485 «Славний Енею, троян міднозбройних пораднику вірний!

Бачу я коней баских прудконогого внука Еака,

Знову з’явились вони у бою, лиш візничі нездатні.

Міг би тих коней я в них захопити, якщо своїм серцем

Ти побажаєш, — як разом на них нападем, не посміють

490 Вийти назустріч вони і до бою кривавого стати».

Так він сказав. Не перечив і син благородний Анхісів.

Рушили прямо обидва, прикривши рамена щитами

З шкіри сухої й твердої, оббитої міддю навколо.

З ними і Хромій тоді, і Арет, на безсмертного схожий,

495 Разом пішли. Плекали надію вони в своїм серці

Вбить тих обох і коней тоді захопить крутошиїх.

Дурні! Без крові не суджено їм повертатися з битви

З Автомедонтом. А він, помолившися батькові Зевсу,

Мужністю й силою серце наповнив своє спохмурніле.

500 Алкімедонтові, другові вірному, так він промовив:

«Алкімедонте, не став своїх коней далеко від мене,

Хай я за спиною чую їх дихання. Мабуть, не зменшить

Гектор, Пріамів нащадок, шаленого натиску, поки

В руки не візьме свої пишногривих Ахіллових коней,

505 Нас повбивавши обох, і аргейські хоробрі загони

Змусить тікать. Якщо в лавах передніх і сам не поляже».

Так він сказав і покликав Еантів обох з Менелаєм:

«Гей ви, Еанти, аргеїв вожді, і ти, Менелаю!

Мертвого труп доручіть кому іншому з воїв хоробрих.

510 Хай, обступивши його, захищають од вражих загонів,

Ви ж нас, живих, захистіть од днини загибелі злої.

Вийшли-бо вже проти нас на битву, що сльози приносить,

Гектор з Енеєм, вожді троянського війська хоробрі.

Тільки в безсмертних богів лежить іще це на колінах.

515 Списом ударю і я, а Зевс уже далі подбає!»

Мовивши так, розмахнувсь і, свого довготінного списа

Кинувши, втрапив Аретові в щит, на всі сторони рівний.

Списа не стримав той щит, пройняло його міддю навиліт,

В низ живота увійшов-бо він глибоко, пояс пробивши.

520 Так наче муж буйносилий, сокирою гострою ззаду

Вдаривши в карк поміж рогів крутих вола степового,

М’язи йому розсіче, й той, підскочивши, падає важко, —

Так же, підскочивши, навзнак упав і Арет тоді. Спис же,

Вістрям в утробі хитаючись, всі розслабив суглоби.

525 В Автомедонта ударив осяйливим ратищем Гектор.

Той же, завбачивши це, ухилився од мідного списа, —

Швидко нагнувся вперед, а ратище довге іззаду

В землю встромилось, і пружно в повітрі хиталося древко

Списа, аж поки могутній Арей відібрав його силу.

530 Бій на мечах уже мали вони врукопаш розпочати,

Та в войовничому запалі їх розлучили Еанти,

Що на товариша заклик сюди крізь юрбу поспішили.

І мимоволі жахнулись, і швидко назад подалися

Гектор з Енеєм і Хромій, на бога безсмертного схожий,

535 Тіло Аретове там залишивши лежати з пробитим

Серцем. Автомедонт же, Ареєві буйному рівний,

Зброю з Арета знімаючи, так з похвальбою промовив:

«От я хоч трохи полегшив свій дух од нестерпного смутку

За Менойтідом полеглим, хоч воїна слабшого вбив я».

540 Так він сказав і, скривавлену зброю собі в колісницю

Склавши, на неї вийшов і сам із ногами й руками,

Кров’ю залитими, наче той лев, що бика роздирає.

Знов над Патроклом жахлива тоді розпростерлася битва,

І многослізна, й жорстока. Ту зваду збудила Афіна,

545 З неба зійшовши на землю. Послав її Зевс громовладний

Дух бадьорити данаям: до них-бо він серцем схилився.

Мов пурпурову над смертними райдугу в небі високім

Зевс простирає, віщуючи людям війни небезпеку

Або зими незогрійної, що зупиняє людині

550 Працю всю на землі і засмучує овні отари, —

Так, в пурпурову закутавшись хмару, зійшла до ахеїв

Діва Афіна і в кожному дух піднесла войовничий.

Першому сину Атрея, стояв він до неї найближче,

Для підбадьорення мужньому мовить вона Менелаю,

555 Фенікса постать прибравши і голос до того ж дзвонистий:

«Сором великий на тебе впаде, і ганьба, Менелаю,

Буде навічна тепер, якщо вірного друга Ахілла

Тут, біля мурів троянських, терзатимуть пси бистроногі!

Отже, тримайся міцніше і воїв своїх підбадьорюй».

560 В відповідь так їй сказав Менелай, у бою гучномовний:

«Феніксе, батечку мій довгоденний! Якби ж то Афіна

Силу дала мені й зброї навалу од мене відбила!

Вийшов би радо тоді Патроклове я захищати

Тіло, — так тяжко сумна його смерть мені вразила серце.

565 Гектор же, полум’я сили жахливої повен, невтомно

Міддю все нищить навколо, бо Зевс йому славу дарує».

Так він сказав. Ясноока зраділа богиня Афіна,

Що між богів він до першої неї з благанням звернувся,

Й силу велику в плечі уклала йому і в коліна,

570 Груди ж наповнила й серце йому зухвалістю мухи —

Скільки не гонять її, вона повертається знову

Тіло кусати: кров-бо людини така їй приємна!

Вклала зухвалість таку вона в серце йому спохмурніле.

Став біля тіла Патрокла й блискуче він ратище кинув.

575 Жив у ту пору Подес між троянами, син Етіона.

Сміливий муж і багатий; над всіх шанував його Гектор

З-поміж троян, — товаришем учт йому був він і другом.

Мав він тікати, та в пояс його Менелай русокудрий

Раптом ударив і списом навиліт пройняв його мідним.

580 Тяжко той гримнув об землю. Й Атрід Менелай русокудрий

Тіло його від троян поволік до загонів ахейських.

Гектору дух піднімав Аполлон, підійшовши до нього

Й вигляд прибравши вождя Асіада Фенопа, що гостем

Гектора був найлюбішим, а сам проживав в Абідосі.

585 В постаті цій тоді мовив йому Аполлон дальносяжний:

«Гекторе, хто тебе досі з ахеїв здолав би злякати?

Нині ж тікаєш ти й від Менелая, який списоборцем

Завжди слабким був. Тепер він один у троян викрадає

Тіло Патрокла, вірного вбивши товариша твого,

590 Кращого з воїв, Подеса, що сином вважавсь Етіона».

Так він сказав, і чорною млою скорботи вповитий

Гектор пройшов наперед у міднім одінні блискучім.

Взяв тоді в руки егіду Кронід осяйну, торочками

Пишно оздоблену, й, хмарами Іди вершину вповивши,

595 Блиснув, і громом ударив, егідою тою потрясши,

І перемогу троянам послав та втечу ахеям.

Перший із бою тікати подавсь Пенелей-беотієць.

Прямо вперед пориваючись, був у плече він ізверху

Злегка поранений. Тільки до кості роздряпала тіло

600 Полідамантова зброя, хоч списа і зблизька він кинув.

Зблизька і Гектор у руку над кистю ударив Леїта,

Алектріонові сина, й той мусив облишити битву.

Кинувсь тікать, озираючись, він, вже не мавши надії

Втримати списа в руках і, як досі, з троянами битись.

605 Гектора, що за Леїтом погнався, тим часом настигши,

Ідоменей над соском по броні у груди ударив.

Та біля вістря зламалося ратище довге. Трояни

Голосно скрикнули. Гектор націливсь тоді в Девкаліда

Ідоменея, що вийшов на повіз. Та, схибивши трохи,

610 Вразив Койрана, що був Меріона супутцем-візничим,

Мужа, прибулого з ним із будовами славного Лікта.

Пішки спершу до Трої прийшов з кораблів крутобоких

Ідоменей і велику троянам віддав би звитягу,

Та незабаром Койран йому коней пригнав прудконогих.