Іліада

610 Вчасно це вгледівши, той ухилився від мідного списа,

Швидко вперед нахилившись, і ратище довге позаду

Вістрям у землю вп’ялось, і довго в повітрі хиталось

Древко, аж поки в нім зникла могутлива сила Арея.

Спис пролетів повз нього і з пружним тремтінням встромився

615 В землю, кинутий марно міцною Енея рукою.

Сповнений гніву Еней до противника голосно крикнув:

«Скоро б тебе, Меріоне, хоча й танцівник ти моторний,

Спис цей приборкав назавжди, аби лиш поцілив я в тебе!»

В відповідь так Меріон йому, списом славетний, промовив:

620 «Важко, Енею, тобі, хоча і який ти могутній,

Кожному силу згасити, хто вийде в бою проти тебе

Збройно змагатись. Така ж, як і інші, ти смертна людина.

От якби в груди твої поцілив я гострою міддю,

То, хоч який ти могутній і сил своїх певен, оддав би

625 Славу мені, а душу — Аїдові, славному кіньми».

Так він сказав; відповів йому син Менойта відважний:

«Доблесний ти, Меріоне, та нащо таке говорити?

Словом лайливим, мій друже, троян від мертвого тіла

Не відігнати. Раніше земля кого-небудь покриє.

630 Силою рук вирішається бій, мудрим словом — нарада.

Ніколи тут розмовляти багато, як битися треба!»

Мовив це й рушив у бій, з ним подався і муж богорівний.

Так наче гомін в міжгір’ях від праці мужів-лісорубів

Гулко лунає, і здалеку чути невмовчне відлуння, —

635 Гомін такий же лунав по землі по широкодорожній

Від грімотливої міді й щитів шкіряних, міцно кутих,

Що аж гули від ударів мечів і списів двоєгострих.

А Сарпедона божистого, навіть при всьому старанні,

Не упізнати було: так стрілами, кров’ю і пилом

640 Від голови аж до п’ят було його тіло укрите.

Вбитого так оточили бійці, як пори весняної

Мухи в оборі з гудінням глухим обліпляють дійниці,

Повні по вінця, коли молоко наливають у глеки, —

Вбитого так оточили бійці. І Зевс громовладний

645 Не одвертав своїх ясних очей од жорстокого бою.

Пильно дививсь на воюючих він, над убивством Патрокла

Глибоко в серці своїм розмишляв і думками вагався —

Чи хай одразу ж Патрокла на полі жорстокого бою

Над Сарпедоном богоподібним осяйливий Гектор

650 Гострою міддю приборкає й зніме з плечей його зброю,

Чи багатьом труди бойові хай Патрокл іще збільшить.

От що, розмисливши так, він визнав тоді за найкраще:

Щоб найвірніший товариш Ахілла, сина Пелея,

Військо троян на чолі із Гектором мідянозбройним

655 Знову до міста погнав, багатьом одібравши й дихання.

Гектору передусім він пройняв малодушністю серце.

Скочив на повіз і кинувсь тікать він, подавши троянам

Гасло до втечі, — пізнав терези-бо він Зевса священні.

Не залишились в бою і лікіяни мужні, тікати

660 Враз почали, владаря свого враженим в серце уздрівши

Серед громади убитих: багато-бо воїв круг нього

Тут полягло, як почав оцю зваду страшенну Кроніон.

Зразу ж ахеї з плечей Сарпедона стягнули блискучу

Мідяну зброю, — до кораблів однести глибодонних

665 Товаришам її дав Менойтів син нездоланний.

До Аполлона звернувся й сказав тоді Зевс хмаровладний:

«Винеси, Фебе мій любий, з-під стріл і списів Сарпедона,

Від почорнілої крові очисть його тіло й, віднісши

Аж до ріки, старанно обмий в течії струменистій,

670 Маззю натри амброзійною, в шати окутай нетлінні.

Потім узяти його вожаям доручи бистролетним,

Снові і Смерті, близнятам, нехай віднесуть його тіло

В рідні простори лікійські, до свого багатого люду, —

Там його друзі й брати поховають, насиплють могильний

675 Пагорб з надгробком, як це на пошану померлим належить».

Так він сказав. Аполлон не відмовив непослухом батьку,

Швидко з ідейських висот у січу спустився жахливу,

Виніс з-під стріл і списів Сарпедона божистого тіло

Аж до ріки, в течії струменистій обмивши старанно;

680 Маззю натер амброзійною, в шати окутав нетлінні.

Потім узяти його доручив вожаям бистролетним,

Снові і Смерті, близнятам, щоб ті віднесли його тіло

В рідні простори лікійські, до свого багатого люду.

Автомедонта із кіньми Патрокл тим часом гукнувши,

685 Гнати троян і лікіян почав у сліпому шаленстві.

О нерозумний! Стерігся б він так, як Пелід йому радив,

Був би загибелі злої уникнув і чорної смерті.

Дужча, проте, від людської є воля великого Зевса.

Він настрашить і хороброго й легко звитяги позбавить —

690 Навіть тоді, коли сам перед тим спонукав його битись.

Дух бойовий збудив він і зараз у грудях Патрокла.

Хто ж то був перший, Патрокле, і хто був останній, із кого

Зброю ти зняв, як на смерть і тебе прирекли вже богове?

Першим Адреста убив, тоді — Автоноя, Ехекла,

695 Потім — Періма, Мегада, Епістора ще й Меланіппа,

А після того — Еласа і Мулія разом з Пілартом,

Їх повбивав він. А інші про втечу лиш думали кожен.

Високобрамну Трою здолали б руками Патрокла

Взяти ахейські сини, — так бився він списом завзято, —

700 Коб не стояв тоді Феб-Аполлон на збудованій гарно

Вежі — на згубу йому, а троянам готуючи поміч,

Тричі-бо той поривався на виступ високого муру,

Тричі відтіль Аполлон відкидав запального Патрокла,

В щит сяйний щоразу нетлінною б’ючи рукою.

705 А як вчетверте він кинувся знову, на бога подібний,

Феб громовим йому голосом слово промовив крилате:

«Геть іди, паростку Зевсів! Тобі не судилось, Патрокле,

Списом своїм столицю відважних троян зруйнувати,

Ані самому Ахіллові, хоч він багато сильніший!»

710 Так він сказав. І Патрокл назад тоді трохи подався,

Тільки б уникнути гніву далекострільного Феба.

Гектор у Скейських воротах затримав баских своїх коней

Однокопитих, вагаючись: в вир повернутися битви,

Чи наказати військам за муром міським заховатись.

715 Поки роздумував він, перед ним Аполлон із’явився,

Постать прибравши могутнього, в повному розквіті мужа

Асія, — дядьком по матері був він впокірнику коней

Гектору, братом Гекубі і рідним Дімантові сином,

Що у Фрігійськім краю проживав, біля течій сангарських.

720 В постаті цій Аполлон, син Зевса, до нього промовив:

«Гекторе, що ж ухиливсь ти від битви? Так не годиться!

Будь я настільки сильніший, наскільки я слабший од тебе,

Ти ще скоріше у тузі страшній із війни утікав би.

Міцнокопитих мерщій на Патрокла жени своїх коней,

725 Може, здолаєш його, і дасть Аполлон тобі славу».

Мовив це бог і знов до змагання людського вернувся.

До Кебріона відважного крикнув осяйливий Гектор

Коней знов гнати у битву. А Феб-Аполлон між аргеїв,

Легко пройшовши в юрбі, в їх лавах страшне замішання

730 Викликав, Гектору з військом троянським готуючи славу.

Гектор же, інших данаїв ряди в стороні залишивши,

Міцнокопитих мерщій на Патрокла погнав своїх коней.

Сам же Патрокл тоді з колісниці зіскочив на землю

З ратищем в лівій руці, а в праву вхопив мармуровий

735 Камінь великий та гострий, що ледве в руці він утримав.

Довго не думавши, кинув його він щосили на мужа

Й не промахнувсь, але вцілив прямісінько каменем гострим

В лоб Кебріону, візничому Гектора, старця ж Пріама

Сину побічному, що в тій хвилині за віжки притримував коні.

740 Камінь обидві брови йому здер, проломивши притому

Й череп, і випали прямо на землю, у пил під ногами,

Очі його, а він сам полетів з колісниці міцної,

Наче у воду нирець, і дух його кості покинув.

З нього глузуючи, так ти промовив, Патрокле комонний:

745 «Леле! Ну й спритний же цей чоловік, як ловко ниряє!

От якби в морі, багатому рибою, так учинив він,

То багатьох би наситив, у хвилях находячи устриць,

Із корабля так стрибаючи в грізно розбурхане море,

Як з колісниці отут, на рівнині, у порох нирнув він.

750 Видно, і серед троянського люду нирці є майстерні!»

Мовлячи так, налетів він на труп Кебріона-героя,

Наче розлючений лев, що, вриваючись хижо в отару,

В груди приймає стрілу і від власної гине відваги.

На Кебріона, Патрокле, ти кинувся так же завзято.

755 Гектор до нього в ту ж мить з колісниці зіскочив на землю.

За Кебріона, як леви, тоді почали вони битись,

Наче за вбитого оленя десь на гірській верховині,

Голодом мучені, люто змагаючись поміж собою.

Так і за труп Кебріона два кличів воєнних причинці —

760 Славний Патрокл, Менойтіїв син, і осяйливий Гектор —

Прагли нещадною міддю пройнять один одному тіло.

Гектор за голову труп ухопив і тримав його міцно,

А Манойтід — за ногу тягнув, усі інші навколо

Лави троян і данаїв зіткнулися в січі страшенній.

765 Так же, як Нот полуденний, із східним зустрівшися Евром,

У крутоярих міжгір’ях дерева хитають високі —

Буки міцні, стрункі ясени і кизил тонкокорий, —

І одне одного з шумом шмагають своїм тонколистим

Віттям, і страшно тріщать, од вітру ламаючись часто, —

770 Так і трояни з ахеями бились одні проти одних

З буйним завзяттям, — ніхто з них про пагубну втечу й не думав.

Гострих багато списів повтикалося круг Кебріона,

Стріли крилаті з напругих тятив здіймалися часто,

Гостре каміння велике щитів потрощило багато

775 В битві круг нього. А він, на весь зріст велетенський простягшись,

В куряві хмарній лежав, про візничого вмілість забувши.

Доки ясне серед неба високого сонце стояло,

Доти з обох боків стріли літали і падали люди.

А як сонце сягнуло пори, що волів розпрягають,

780 Всупереч долі велінню троян подолали ахеї.

З гамору бою, з-під списів троян вони труп Кебріона

Винесли й мідяну зброю з плечей його всю познімали.

Кинувсь Патрокл на троян, їм згубне готуючи лихо.

Тричі він кидався в бій, Ареєві рвучкістю рівний,

785 З криком страшним, і тричі по дев’ять мужів убивав він.

А учетверте як кинувсь, на бога безсмертного схожий, —

Тут-бо, Патрокле, й тобі закінчення віку настало.

Вийшов до тебе назустріч у запалі бою жахливий

Феб-Аполлон. Та Патрокл не впізнав його в битві шаленій, —

790 Хмарою вкритий густою ішов проти нього безсмертний.

Ззаду він став, і в спину та плечі широкі міцною

Вдарив долонею, аж у очах йому світ закрутився.

Збив і шолом з голови йому Феб-Аполлон світлосяйний;

З брязком і гуркотом зразу скотився шолом діроокий

795 Коням під ноги, й на гребені грива його забруднилась

Кров’ю і пилом. Досі ніколи того не бувало,

Щоб конегривий шолом той у пилі курному бруднився,

Тільки прекрасне чоло богорівного мужа Ахілла

Він захищав. Тепер же віддав його Зевс покривати

800 Голову Гектору, хоч його гибель була недалеко.

Переломився відразу в руках його спис довготінний,

Дуже міцний і важкий, міднокутий; з плечей його дужих

Щит, що до п’ят досягав, упав із ремінням на землю.

Лати владар Аполлон розв’язав йому, Зевса нащадок.

805 Розум його помутився, могутні зомліли суглоби,

Заціпенілий стояв він. Загостреним списом іззаду

В спину його між плечима Евфорб, син Пантоя, ударив,

Воїн дарданський. З усіх ровесників він виділявся

Списом метким, проворністю ніг і мистецтвом комонним.

810 Двадцять мужів повалив він із коней, коли іще вперше