Іліада

Пісня дванадцята. Бій біля валу

Так під наметом високим Менойтів син веледужий

Рану тяжку Евріпілові гоїв. Аргеї й трояни

Лавами бились тим часом. Та вже не могли для данаїв

Захистом бути ні рів, ані вал, що його спорудили

5 Вздовж кораблів вони власних, широким навкруг окопавши

Ровом, — не склали вони багаті богам гекатомби,

Щоб кораблі бистрохідні і здобич із ними численну

Охороняли в безпеці. Були ті укріплення проти

Волі безсмертних збудовані, — час їм недовгий стояти.

10 Поки ще Гектор живий був, Ахілл же охоплений гнівом,

І незруйнованим ще залишалось Пріамове місто —

Доти великі ахейські вали ще мали стояти.

А як загинуло в січі багато троян щонайкращих

І між аргеїв одні полягли, а інші лишились,

15 І на десятому році зруйновано місто Пріама,

І в кораблях відпливли до своєї вітчизни аргеї, —

Поміж собою схвалили тоді Посейдон з Аполлоном

Вал зруйнувать, спрямувавши на нього всю силу потоків,

Що із ідейських вершин у море спадають глибоке —

20 Ресу і Родію з ним, також Гептапору й Каресу,

Греніка й далі Есепа, і води Скамандру священні,

І Сімоенту, де стільки щитів шкіряних і шоломів

В порох упало і стільки мужів — півбогів премогутніх.

Гирла потоків тих Феб-Аполлон позливав воєдино

25 Й всю течію дев’ять днів гнав на вал той. А Зевс безустанно

Дощ посилав, щоб у хвилю морську чимскоріш його змити.

Сам же землі потрясатель, свій в руки тризубець узявши,

З хвилями йшов, вириваючи ними всі валу основи,

Що, трудячись, із колод і каміння заклали ахеї.

30 Все він зрівняв із землею до вод Геллеспонту бурхливих,

Самий же берег великий він знову пісками засипав,

Вал зруйнувавши цілком, і знов повернув усі ріки

В річища, де яснохвилі їх води й раніш струмували.

Тож на майбутнє поклали таки Посейдон з Аполлоном

35 Так учинити. А зараз круг стін, побудованих міцно,

Битва кипіла шумлива, в розбиваних вежах тріщало

Брусся могутнє. Приборкані пугою Зевса аргеї,

Під кораблями глибокими збившися, ледве тримались,

Повні страху перед Гектором дужим, носителем жаху.

40 Він же так само в бою шаленів, до вихру подібний.

Наче той лев або вепр, оточений псами й ловцями,

Грізно стрибає навкруг, могутністю гордий своєю,

Ті ж оточили стіною його, свої лави зімкнувши,

Стали навпроти і мечуть на нього із рук безустанно

45 Гострі списи. Але не страшиться, боязні не знає

Серце відважне, він навіть безстрашністю сам себе губить.

Сміло стрибає навкруг, ловців іспитуючи мужність, —

Де б він не кинувсь, ловецькі ряди перед ним відступають.

Так же і Гектор по юрмах троян пробігав і благав їх,

50 Рів перейти спонукаючи. Та не посміли зробити

Й коні цього прудконогі, лиш тяжко хропли, біля краю

Рову того упираючись, — надто широкий, страшив їх

Виглядом він, — здавалося, їм його ні переїхать,

Ні проскочити. Кручами-бо обривався стрімкими

55 Рів той обабіч, до того ж густий частокіл понад ними

Гостро стирчав — його збудували синове ахеїв

Високо й міцно, щоб захистом був їм од воїв ворожих.

Через той рів провести бистрохідну свою колісницю

Кінь би не міг, а піхота пройти його все ж поривалась.

60 Полідамант підійшов до хороброго Гектора й мовив:

«Гекторе й інші троянські й союзні вожді й полководці!

Це божевілля — крізь рів отой коней нам гнать прудконогих!

Страшно-бо важко його перейти, ще й загострене кілля

З нього стирчить, а за ним іще й вал збудували ахеї.

65 Ні перейти неможливо той рів, ані битися в ньому

Кінно. Він надто вузький, і, боюсь, полягли б там всі вої.

В разі, ахеям замисливши лихо, їх знищити хоче

Зевс громовладний і поміч троянському війську подати, —

Дуже того я б хотів, щоб негайно це все відбулося, —

70 Хай же далеко від Аргоса згинуть безславно ахеї!

А як повернуть на нас вони, й відсіч дадуть, одігнавши

Од кораблів, і в рів заженуть нас, глибоко проритий,

То навіть вісник біди від стрімкої навали ахеїв

Вже не устигне, боюсь я, до міста назад повернутись.

75 Зважте ж на те, що скажу я, й моєї послухайте ради.

Коней візничі нехай притримають нам перед ровом,

Ми ж усі пішки при повнім озброєнні рушим навально

Гектору вслід, — проти натиску сили такої ахеям

Встояти годі, коли вже нависла над ними загибель».

80 Так він сказав, і Гектор те слово вподобав розумне.

З повоза він тої ж миті, озброєний, скочив на землю.

Не залишались на конях своїх тоді й інші трояни —

Скочили всі з колісниць за Гектором вслід богосвітлим.

Кожен із них наказав своєму тоді візникові

85 Коней в належнім порядку тримать недалеко від рову.

І, розділившись самі на п’ять зброєносних загонів,

Лави зімкнули свої і рушили вслід за вождями.

Перший очолили Гектор і Полідамант бездоганний,

Найсміливіший то був і найбільший загін, найзавзятіш

90 Прагнув він вал зруйнувать і під самими суднами битись.

Третій із ними пішов Кебріон, — біля повоза свого

Слабшого від Кебріона лишив за візничого Гектор.

Другий загін повели Паріс, Алкатой і Агенор.

Третій очолив Гелен і з ним Деїфоб боговидий,

95 Двоє Пріама синів, а третій керманич був Асій, —

Асій-герой, Гіртакід, що його привезли із Арісби,

З-над берегів Селеенту, руді величезнії коні.

Воєначальник в загоні четвертому був син Анхіса,

Славний Еней, а при ньому ще двоє синів Антенора,

100 Справи воєнної добрі знавці, Архелох з Акамантом.

Вів Сарпедон за собою славетних союзників військо,

Астеропея відважного й Главка в соратники взявши.

Двох-бо оцих уважав сміливішими він серед інших

Після самого себе, а сам він з усіх вирізнявся.

105 Щільно зімкнувши щити шкіряні, вони, повні відваги,

Прямо пішли на данаїв, певні того, що не встоять

Ті проти них і до чорних своїх кораблів повтікають.

Отже, загони троян і союзники їхні славетні

Вчули пораду, що Полідамант їм подав бездоганний.

110 Асій лише, Гіртакід, не схотів, поводатар народу,

Коней своїх перед ровом з одним лиш візничим лишити

Й до кораблів бистрохідних помчав на своїй колісниці.

Муж нерозумний! — прийшлось йому Кер не уникнути згубних

І від човнів, пишаючись кіньми і повозом пишним,

115 У Іліон, вітрами обвіяний, вже не вернутись.

Бо злоіменна раніше уже його доля настигла

Списом із рук Девкаліда, славетного Ідоменея.

До кораблів він наблизивсь ліворуч, туди, де ахеї

На колісницях швидких із рівнини уже утікали.

120 Повоза з кіньми погнав він туди, та в відчиненій брамі

Засувів він не знайшов, позамиканих міцно, й запорів:

Навстіж відкриту лишили її, щоб на випадок втечі

При кораблях міг би кожен з ахейських бійців рятуватись.

Прямо до брами він коней погнав, і загін його з криком

125 Рушив услід; були впевнені всі, що не встоять ахеї

Проти їх тиску й до чорних своїх кораблів повтікать.

О нерозумні! На них у тій брамі вже двоє чекало

Духом міцних списоборців із племені дужих лапітів.

Був з них один — Поліпет, могутливий син Пірітоя,

130 Другий же був Леонтей, людовбивці Ареєві рівний.

Перед високою брамою поруч стояли обидва,

Наче ті високоверхі дуби у гірських верховинах,

Зливам і вітрові опір вчиняючи цілими днями,

Міцно вчепилися в ґрунт величезним, довженним корінням.

135 Так ці обидва, на руки й свою покладаючись силу,

Асія дужого ждали безстрашно у брамі високій.

Вої ж троянські, щити із волової шкури піднявши,

Рушили з криком гучним до збудованих міцно укріплень,

Асія мавши вождем, а також Іамена й Ореста,

140 Був з ними й Асія син Адамант, і Тоон з Ономаєм.

Двоє ж лапітів тим часом у мідноголінних ахеїв

Запал будили за валом свої кораблі боронити.

А як побачили ті, що на вал натискають трояни,

Вої ж данайські, волаючи в страху, готові тікати,

145 Кинулись вдвох уперед, щоб почать перед брамою битву,

Наче два дикії вепри, що, в горах гарчливу спіткавши

Зграю собак і ватагу ловецьку, йдуть сміло назустріч,

В різні стрибаючи боки, і валять дерева навколо,

Й з коренем їх виривають, і гучно лунає їх іклів

150 Ляскіт страшний, поки духу їм хтось не відніме стрілою.

Так же в лапітів на грудях од стріл, що у них попадали,

Ляскала мідь блискотлива. Проте вони бились завзято,

На вояків угорі й на свою покладаючись силу.

Зверху-бо вої камінням із веж, побудованих міцно,

155 Кидали вниз, себе захищаючи, й власні намети,

І кораблі бистрохідні. Як в час заметілі сніжини

З вітром бурхливим, що гонить над обрієм хмари похмурі,

Сиплються густо на землю, усіх годувальницю щедру, —

Так же і стріли, й списи із рук і троян, і ахеїв

160 Густо летіли навкруг. Від ударів каміння важкого

Глухо шоломи гули і щити брязкотіли горбаті.

Голосно скрикнув з досади, по стегнах долоньми ударив

Асій тоді, Гіртакід, і, скипівши обуренням, мовив:

«Зевсе, наш батьку, чого це так дуже тобі заманулось

165 Нас обдурити? Я й не гадав, що хоробрі ахеї

Встоять під натиском нашої сили і рук нездоланних!

Наче ті оси станом гнучким чи ті бджоли рухливі,

Що при дорозі в скалі кам’яній собі гнізда будують

І не бажають осель у щілинах порожніми кинуть,

170 А від мисливих мужів захищають діток своїх сміло, —

Так же і ці не бажають, хоч їх всього двоє, від брами

Зрушити, поки поб’ють ворогів чи самі там поляжуть!»

Мовив він так, але Зевсові серця не зміг зворушити:

Волив-бо дух громовладця лиш Гектору славу надати.

175 Інші бійці перед брамами іншими билися боєм.

Та неможливо, як бог це зумів би, про все розказати.

Бій кам’яний бушував круг укріплень, неначе вогнисте

Полум’я. Хоч і у скруті страшній, боронитись аргеї

Мусили біля своїх кораблів. І смутилися духом

180 Вічні боги, що досі у битві сприяли данаям.

Бились завзято й лапіти тоді й ворогів побивали.

От Перітоя відважного син Поліпет премогутній

Списом поранив Даманта, шолом міднощокий пройнявши.

Мідь шишакова не стримала того удару, крізь череп

185 Вістря пройшло мідяне, і мозок всередині з кров’ю

Перемішало Дамантові, й запал його зупинило.

Потім він зброю здійняв бойову із Пілона й Ормена.

А Леонтей тоді, парость Ареєва, вбив Гіппомаха,

Що Антімахів був син, — йому в пояс він списом утрапив.

190 А після того відгострений вихопив меч свій із піхов,

Кинувсь крізь натовп густий і першого вбив Антіфата

У рукопашнім бою. І навзнак той гримнувсь об землю.

А після того іще і Менона, й Ямена, й Ореста —

Збив він одного за одним на землю, усіх годівницю.

195 В час той, як зброю блискучу знімали вони із убитих,

Полідамант тоді й Гектор з юнацьким загоном відважним,

Більшим і дужчим за інші усі, пломеніли бажанням

Вал зруйнувати й ахейські вогнем кораблі попалити.

Та завагались вони, перед ровом широким спинившись.

200 Мали той рів перейти вже, як раптом ліворуч над військом

Птах із’явився, орел, що високо в небі ширяє, —

В пазурах ніс він потвору скривавлену, — змій величезний