Іліада

В перших шаліє рядах і ворожі винищує лави,

Доти у бій не вступай, лиш воїнів інших спонукуй

205 В битвах завзятих із ворогом дужим нещадно змагатись.

А як стрілою чи списом він гострим уражений буде

Й до колісниці метнеться, подасть тобі Зевс премогуття

Ворога бити, аж поки човнів добропалубних дійдеш

В час, коли сонце вже зайде й пітьма настане священна».

210 Це промовивши, геть подалась прудконога Іріда.

Гектор в озброєнні всьому із повоза скочив на землю,

Списи хитаючи гострі, кругом обійшов тоді військо,

Всіх закликаючи в бій, і січа знялася страшенна.

Враз повернули трояни і валом пішли на ахеїв,

215 Але й аргеї фаланги свої ще міцніш укріпили.

Раті зійшлися ворожі, і бій закипів. Агамемнон

Кинувся перший, він битись волів попереду від інших.

Музи, осель олімпійських жилиці, скажіть мені нині,

Хто Агамемнону перший назустріч із воїнів вийшов —

220 Чи із самих же троян, чи з славетних союзників їхніх?

Іфідамант величавий, могутній син Антенора,

Той, що в Фракії зростав, цій матері щедрій овечок.

Виховав змалку старий Кіссей його в домі своєму,

Дід його рідний, який породив Феано гарнолицю.

225 А як уже досягнув той прекрасного юного віку,

В себе затримав його і дочку свою видав за нього.

Спальню він шлюбну лишив, про похід лиш почувши ахейський,

Разом дванадцять із ним попливло кораблів криводзьобих.

Та кораблі рівнобокі пізніш залишив у Перкоті,

230 Сам же з загоном пішов і пішки дістався до Трої.

Сину Атрея назустріч він перший із воїнів вийшов.

А як, один ідучи проти одного, близько зійшлися,

Схибив Атрід, і загострений спис пролетів стороною.

Іфідамант же його нижче панцира скраю ударив

235 В пояс і спис надавив, на міцну покладаючись руку.

Та не пробив він барвистого паса: на срібну оздобу

Раптом наткнувшись, зігнулось, як олово, з розмаху вістря.

Ратище списа вхопив Агамемнон широкодержавний,

Сильно рвонув, наче лев, і з ворожої вирвав долоні

240 Спис той; ударив по карку мечем і суглоби розслабив.

Ворог на землю звалився і тут же впокоївся міцним

Сном, городян захищавши, оподаль своєї дружини

Шлюбної, радості з нею не знавши, хоч сам дав багато:

Дав сто корів він за неї й пізніш обіцяв іще дати

245 Тисячу кіз і овець, що безліч їх паслось у нього.

Знявши з убитого всі обладунки, Атрід Агамемнон

Сам те озброєння гарне поніс через юрми ахеїв.

Щойно побачив Атріда Коон, видатний між мужами,

Син Антенора найстарший, як горя тяжкого імлою

250 Очі йому застелило з журби за загиблого брата.

Осторонь став він із списом, Атрідові зовсім не видний,

І посередині руку пробив йому, нижче від ліктя,

Так що навиліт пройшло її списа блискучого вістря.

Хоч і здригнувсь тої миті володар мужів Агамемнон,

255 Та не схотів відставати від участі в битві та січі.

Й кинувся він на Коона із списом, вітрів вихованцем.

Вбитого брата свого якраз волочив той за ноги

Іфідаманта і кликав на поміч троян сміливіших.

В той час, як труп волочив він у натовпі, гострою міддю

260 Вразив Атрід під горбатим щитом його й тіло розслабив,

Зразу ж підбіг і зрубав йому голову тут же, над братом.

Так Антенора сини під рукою Атріда-державця,

Жереб здійсняючи свій, відійшли до оселі Аїда.

Перебігав він потому й по інших шерегах ворожих,

265 Списом, мечем побиваючи їх і великим камінням,

Поки ще рана його гарячою сходила кров’ю.

А як спинилася кров і рана вже трохи присохла,

Гострий біль став проймати Атрідову силу могутню.

Як породіллю разючими стрілами болі проймають,

270 Що посилають Ілітії їй, помічниці в пологах,

Герині доньки, що муки гіркі породіллям готують,

Гострий так біль проникав і Атрідову силу могутню.

На колісницю він скочив, звелівши візничому гнати

До кораблів глибодонних, бо серцем од мук умлівав він.

275 Голосно він загукав, щоб данаям усім було чути:

«Друзі мої! О вожді і порадники війська аргеїв!

Нині самі відбивайте ворожу навалу шалену

Від кораблів мореплавних; мені ж цілий день цей змагатись

Не дозволяє з троянськими воями Зевс велемудрий».

280 Мовив він так. І коней візничий погнав пишногривих

До кораблів мореплавних. Слухняно помчалися коні,

Груди їх в милі були, і курява знизу вкривала,

Мчали-бо з бою вождя, що з болючої рани знесилів.

Гектор, як тільки побачив, що з поля подавсь Агамемнон,

285 Голосом дужим гукати почав до троян і лікійців:

«Трої сини, і лінійці, й дарданські бійці рукопашні!

Будьте мужами, о друзі, відвагу згадайте завзяту!

Воїн хоробрий пішов, мені ж славу готує велику

Зевс велемудрий. Ви ж коней женіть своїх однокопитих

290 Проти могутніх данаїв, щоб славу ще більшу здобути!»

Мовлячи так, він у кожному силу збудив і завзяття.

Наче мисливець, полюючи дикого вепра чи лева,

Псів білозубих гавкущу на нього нацьковує зграю,

Так підохочував духом одважних троян на ахеїв

295 Гектор, Пріамова віть, людовбивцю Ареєві рівний.

Сам же у лавах передніх ішов він, душею величний,

І в гущавину січі вривався, як вихор навальний,

Що, налетівши, розбурхує моря гладінь фіалкову.

З кого ж це першого й з кого останнього зняв обладунки

300 Гектор, Пріамова віть, коли Зевс дарував йому славу?

Першого вбив він Асея, за ним Автоноя й Опіта,

Потім Долопа Клітіда, Офелтія, ще й Агелая,

Войовника Гіппоноя незламного, Ора й Есімна.

Так, повбивавши данайських вождів, він кинувся й далі

305 Воїнські лави громити. Як буйним дихнувши борвієм,

Хмари, рвучким нагромаджені Нотом, Зефір розганяє,

Хвиль величезні вирують вали, і високо пінні

Бризки злітають під гомін невпинний блуденного вітру, —

Падали так під ударами Гектора голови воїв.

310 Люта загибель прийшла б тоді й сталося б тут непоправне,

До кораблів своїх бистрих усі повтікали б ахеї,

Та закричав Одіссей Діомедові, сину Тідея:

«Як, Діомеде, невже бойову ми забули відвагу?

Ближче, мій друже, спинись біля мене. Ганьба нас окриє,

315 Як кораблі відбере у нас Гектор шоломосяйний».

Відповідаючи, так Діомед йому мовив могутній:

«Я залишуся напевно і витерплю все. Та користі

Буде із того для нас небагато. То ж Зевс хмаровладний

Більше троянам воліє, ніж нам, дарувати звитягу».

320 Мовив він так і Тімбрея зіпхнув з колісниці на землю,

Списом ударивши в лівий сосок. Одіссей Моліона

Богоподібного скинув, супутника того державця.

Там і облишили їх, воювати вже більше нездатних.

Кинувшись в натовп, самі шаленіли вони, як два вепри,

325 Що у відвазі шаленій на псів нападають ловецьких.

Так, повернувшись, троян вони били. Й зітхнули вільніше

Вої ахейські, що так перед Гектором грізним тікали.

Разом із повозом кращих в народі вони захопили

Двох перкосійця Меропа синів, а він розумівся

330 На віщуванні, отож і синам боронив виступати

На мужовбивчу війну. Вони ж не послухали слова

Батька свого, їх вели до загибелі чорної Кери.

Списом славетний Тідід Діомед обох їх позбавив

Духу й життя і славні з обох познімав обладунки.

335 Від Одіссея ж тоді полягли Гіпподам з Гіпейрохом.

В битві однаковий успіх простер над військами Кроніон,

Дивлячись з Іди. Вони ж одні одних взаємно вбивали.

Списом влучив Тідід у стегно Агастрофа-героя,

Сина Пеона. Але поблизу не було колісниці,

340 Щоб утекти йому; розум у нього цілком помутився.

Коней візничий далеко тримав, а він в лавах передніх

Бився із ворогом піший, аж поки життя не позбувся.

Гектор, лише їх угледівши в лавах, із криком завзятим

Кинувсь на них; за ним і фаланги троян поспішали.

345 Бачачи це, аж здригнувсь Діомед у бою гучномовний

І Одіссеєві мовив, що близько стояв біля нього:

«Знов насувається лихо на нас — оцей Гектор могутній!

Але тримаймось міцніш і напад його відіб’ємо!»

Мовив він це й, замахнувшись, метнув довготінного списа,

350 Цілячи в голову прямо, — не схибив, по верху шолома

З силою вістрям ударив. Та мідь осіклася від міді,

Не доторкнувшись прекрасного тіла, — високий, потрійний,

З гребенем, став на заваді шолом, Аполлонів дарунок.

Гектор відскочив далеко назад і з юрбою змішався,

355 Став на коліно, упавши, й могутньою вперся рукою

В землю, і темної ночі імла йому очі окрила.

Поки Тідід крізь передні ряди пробирався за списом,

Що, залетівши далеко, встромився із розмаху в землю,

Гектор отямився раптом, і, скочивши знов в колісницю,

360 В глиб своїх лав поскакав, і чорної згуби уникнув.

Списом своїм потрясаючи, крикнув Тідід премогутній:

«Знову ти смерті уникнув, собако! А зовсім же близько

Лихо було! Але Феб-Аполлон врятував тебе знову!

Мабуть, моливсь ти йому крізь навалу списів дзвінколунну.

365 Все ж покінчу з тобою я, потім в бою десь зустрівшись,

Як серед вічних богів і для мене якийсь є заступник.

Нині ж на інших піду я, кого лише тільки настигну».

Мовив це й зброю зняв з Пеоніда, славетного списом.

А Александр, пишнокосої муж чарівної Єлени,

370 На Діомеда, керманича люду, натягував лук свій,

За рукотворну сховавшись колону на Іла могилі,

Що був Дардана нащадком, народний старійшина давній.

Стягував той у цей час із могутніх грудей Агастрофа

Панцир барвистий, шолом ваговитий з чола і округлий

375 Щит із плечей. Александр, тятиву натягнувши у лука,

Гостру пускає стрілу, — недарма вона з рук полетіла!

Вцілив Тідіду він в праву ступню, її наскрізь пройнявши,

В землю застрягла стріла. Із радісним сміхом з криївки

Вискочив сам і так, похваляючись, мовив до нього:

380 «Вцілив-таки! Недарма ця стріла полетіла! Якби ж я

Втрапив тобі в підчерев’я й життя тебе зразу позбавив!

Перепочили б од лиха й трояни, що перед тобою

Трусяться, як перед левом кіз мекотливих отара!»

Та, не злякавшись, йому відповів Діомед премогутній:

385 «Стрільче-хвальку, на дівок лише здатний очима стріляти,

Тільки б но в кучерях пишних, — на мене ти виступив збройно,

Та не поможуть тобі ані лук, ні рясні твої стріли!

От уже хвалишся ти, що ступню мені трохи подряпав!

Я й не відчув того, наче удар був дитини чи жінки!

390 Дуже тупа в боягуза стріла, в недолугого мужа!

В мене інакше: як тільки стрілою кого я дістану,

Вістря ввіткнеться в того й покладе його вмить бездиханним.

З розпачу лиця собі дружина його роздирає,

Діти його сиротіють, і, землю навкруг обагривши

395 Кров’ю, гниє він, і більше птахів, ніж жінок, біля нього».

Мовив він це, й Одіссей у хвилину ту, списом славетний,

Став перед ним. Діомед же, присівши, стрілу бистролетну

Вийняв з ноги, і тіло пройняв йому біль нездоланний.

На колісницю зійшовши, звелів він візничому гнати

400 До кораблів глибодонних. Так боляче серце в нім стислось.

Списом славетний самотньо стояв Одіссей. Із аргеїв

Жоден із ним не лишився: усіх-бо їх острах розвіяв.

Тяжко зітхнувши, звернувсь до свого він відважного серця:

«Горенько, що ж тепер буде? Ганьба утікати, злякавшись