Іліада

405 Товпищ ворожих. Але ще страшніш, як один я потраплю

В руки до них. Настрашив-бо інших данаїв Кроніон.

Тільки навіщо оцим моє любе тривожиться серце?

Знаю, що з бою лише боягузи одні відступають,

Воїн же смілий повинен стояти в бою непохитно.

410 В кожному разі, долає він сам, чи його вже долають».

Поки він так розмірковував серцем своїм і думками,

З різних сторін нагодилися лави троян щитоносних

І оточили його, готуючи власну загибель.

Наче та зграя ловецьких собак і мисливці кремезні

415 Вепра цькують звідусіль, а він, з пущі рвучись лісової,

Білі загрозливі ікла в кривих своїх щелепах гострить.

Пси налітають кругом, і чути, як клацають в нього

Зуби, і хоч він який був страшний, а вони не вгавають.

Так Одіссея, улюбленця Зевса, тепер оточили

420 Вої троянські. Він же, із гострим наскочивши списом,

Перший ударив в плече бездоганного Деїопіта;

Потім озброєння зняв бойове із Фоона й Еннома.

Херсідаманта в той час, коли він стрибав з колісниці,

Прямо в живіт під щитом його круглоопуклим ударив

425 Списом. Той в порох упав, руками хапаючи землю.

Кинувши їх, Гіппасіда Харопа ударив він списом,

Рідного брата великим багатством славетного Сока.

Брата рятуючи, Сок тоді кинувся, муж богорівний,

До Одіссея наблизився й так йому став говорити:

430 «О Одіссею славетний, невпинний в трудах і лукавстві!

Ти чи двома Гіппасідами нині хвалитися будеш,

Воїв убивши таких і озброєння з них познімавши,

Чи під моїм перекинешся списом і дух віддаси свій!»

Мовив він так і в щит тоді рівноокруглий ударив

435 Списом могутнім, пробив блискучий він щит Одіссеїв,

Вістря навиліт пройшло крізь майстерно оздоблений панцир.

З ребер всю шкіру зідрало, та далі Паллада Афіна

Не допустила заглибитись списові в нутрощі мужа.

Глянув лише Одіссей, що смертельних той місць не торкнувся,

440 І, відступивши назад, став Сокові так говорити:

«Ах ти нещасний! Згуба настигла тебе неминуча!

Хоч ти й примусив мене припинити з троянами битву,

Але кажу тобі, смерть і загибель ти чорну одержиш

В день цей, подоланий списом моїм, і мені тоді славу,

445 Душу ж Аїдові ти віддаси, славетному кіньми!»

Мовив він так, і Сок повернувсь і пустився тікати.

А Одіссей тоді втеклого поміж плечима у спину

Списом ударив, аж вістря навиліт пройшло йому груди.

Тяжко він гримнув об землю, й гукнув Одіссей богосвітлий:

450 «Соку, Гіппаса відважного, коней впокірника, сину!

Смерть тебе швидко настигла, не зміг ти від неї умкнути.

Ах ти нещасний! Очей ані батько, ні мати поважна

Мертвому вже не закриють тобі: птахи кровожерні

Виклюють їх, до трупа твого прилітаючи зграйно.

455 Я ж як умру, богосвітлі мене поховають ахеї!»

Мовив він так, і Сока відважного спис довготінний

З рани, а враз із щита свого круглоопуклого вийняв.

Кров полилася червона, і біль засмутив йому серце.

Трої відважні сини, лиш побачили кров Одіссея,

460 Із підбадьорливим криком кинулись разом до нього.

Став він назад відступати і кликати друзів на поміч.

Тричі він крикнув, що сили у грудях було чоловічих,

Тричі ті крики почув Менелай, Ареєві любий,

І до Еанта звернувся, що близько стояв біля нього:

465 «Теламоніде Еанте, владарю людей богорідний!

Чую я десь Одіссея, в біді витривалого, голос,

Схоже, що в битві страшній він один опинився й трояни

Тиснуть його у бою, від інших відрізавши воїв.

Киньмось у вир того бою, на поміч йому поспішімо!

470 Не потерпів би, боюсь, між троян він один залишившись,

Хоч і завзятий. Великий би смуток упав на данаїв!»

Мовивши так, він пішов, а за ним і Еант богорівний.

Зевсові любого скоро знайшли Одіссея. Трояни

Гнались за ним, як шакали руді, звідусіль оточивши,

475 Гонять рогатого оленя, що його ранив у горах

З лука мисливець, і він, лиш рятуючись ніг бистротою,

Мчить, поки кров ще гаряча й рухливі ще носять коліна.

А як його уже зовсім знесилить стріла бистролетна,

Хижі шакали гірські починають його шматувати

480 В тінявих дебрах; та бог кровожерного в час той приводить

Лева, й тікають шакали, й він здобич усю пожирає.

Й за Одіссеєм, одважним вождем хитроумним, так само

Гналось багато хоробрих троян, герой же із списом

Кидавсь на них, від себе відгонячи днину безжальну.

485 Та як наблизивсь до нього Еант із щитом величезним,

Наче той мур, перелякані врозтіч розбіглись трояни.

Вивів тоді Менелай-войовник Одіссея із бою,

Взявши за руку, й візничий в той час підігнав йому коней.

Кинувсь Еант на троян і, нешлюбного сина Пріама

490 Вбивши, Дорікла, тяжко поранив по тому Пандока,

Ранив також і Лісандра, а потім Піраса й Піларта.

Наче потік, що з гірських верховин у рівнину збігає

Сповнений вод сніготалих і Зевсових злив нездоланних,

Всохлих багато дубів несучи із собою й багато

495 Сосон струнких і намулу багато у море скидає, —

Так на рівнині тоді бушував Еант світлосяйний,

Коней рубаючи й воїв. Але ж про це ще нічого

Гектор не знав: він бився на лівім крилі свого війська,

Над узбережжям Скамандру, і падали там найчастіше

500 Голови людські в бою, і крики невгасні лунали

Коло великого Нестора й мужнього Ідоменея.

Гектор там бився завзято, і жах учиняв він навколо,

Списом із кінного повоза юні рубаючи лави.

Не уступили б, проте, їм шляху богосвітлі ахеї,

505 Та Александр, що був пишнокосої мужем Єлени,

Подвигам край поклав Махаона, керманича люду,

В праве плече стрілою тригранною ранивши раптом.

Занепокоїлись сили могутньої повні ахеї,

Щоб не схопив його ворог, як зміниться щастя воєнне.

510 Ідоменей же тоді богосвітлому Нестору мовив:

«Несторе, сину Нелеїв, велика ахеїв пошано!

Ну-бо, ставай на свій повіз, бери Махаона з собою,

Й до кораблів своїх коней спрямовуйте однокопитих.

Вмілий-бо лікар один від людей багатьох є вартніший —

515 Вийме стрілу і вигойними ліками рану посипле».

Мовив він так. Не противився Нестор, їздець староденний,

На колісницю він став, і за ним Махаон тоді слідом,

Юний Асклепія син, бездоганного лікаря, вийшов.

Хльоснув по конях старий, і охоче вони полетіли

520 До кораблів глибодонних, — було це й самим їм до серця.

А Кебріон у той час між троян замішання помітив

І, підійшовши до Гектора, слово таке йому мовив:

«Гекторе, проти данаїв змагаємось тут ми обоє

З краю жахливої битви, а інші трояни тікають,

525 Перемішались безладно і коні навколо, і люди,

Це їх Еант Теламоній жене. Я пізнав його зразу —

Щит величезний у нього на плечах. Давай же спрямуймо

Й ми своїх коней і повіз туди, де з найбільшим завзяттям

Кінних і піших загони в кривавій змагаються січі

530 І один одного гублять, і крики невгасні лунають».

Мовивши так, він дзвінко по конях своїх пишногривих

Ляснув нараз батогом, і бігти рвонулися коні,

І колісницю помчали між лави троян і ахеїв,

Топчучи трупи й щити. Обагрилися чорною кров’ю

535 Вісь унизу колісниці і поручні гожі круг неї,

Бризки криваві з-під кінських копит і коліс-бо невпинно

Вгору летіли. В гущу ворожу вриваючись, Гектор

Квапився з наскоку лави данаїв розбити й страшенне

Вносив у них сум’яття, не жаліючи гострого списа.

540 Перебігаючи поміж рядами ворожого війська,

Списом, мечем і камінням великим орудував Гектор,

Битись з Еантом лише уникав, Теламоновим сином:

Зевс би розгнівавсь, якби з сміливішим він мужем змагався.

Зевс же, верховний отець, тоді острах наслав на Еанта.

545 Став він збентежно, щит семишкірний на плечі закинув,

І затремтів, озирнувсь, наче звір, і почав одступати,

Все оглядаючись, тягнучи ледь за коліном коліно.

Так наче лева рудого з кошари корів криворогих

Зграєю пси і стривожені юрми сільські відганяють

550 І не дають йому всмак воловим поласувать жиром,

Цілу вартуючи ніч. Він же, свіжого прагнучи м’яса,

Рветься вперед, але марно: сиплються з рук заповзятих

Градом на нього рясним мідногострі списи й смолоскипи

Ясно палаючі, й весь він тремтить, хоч вперед поривався,

555 А на світанку відходить назад із засмученим серцем.

Так неохоче й Еант відступав із смутною душею

Перед троянами: дуже боявсь за човни він ахейські.

Наче упертий осел, що об спину його вже багато

Зламано палиць, у засів густий, проте, забрідає

560 Й скубає збіжжя високе, його ж, обступаючи, діти

Гонять киями, але недолуга їх сила дитяча,

І відганяють насилу, коли досхочу напасеться, —

І Теламонія так, Еанта великого, гнали

Горді трояни й прославлені всюди союзники їхні,

565 Влучно списами втрапляючи в щит його круглоопуклий.

Часом Еант про свою спогадував буйну хоробрість

І, обернувшись назад, троян, упокірників коней,

Стримував дужі фаланги, то знову пускався тікати.

Але проте заважав їм швидких кораблів досягнути,

570 Сам у завзятих боях між військами троян і ахеїв

Стоячи твердо. Летіли на нього із рук заповзятих

Гострі списи, — з них одні в величезнім щиті застрягали,

Інших багато, не змігши до білого тіла торкнутись,

Вістрям у землю вгрузали, насититись прагнучи тілом.

575 Лиш спостеріг Евріпіл, осяйливий син Евемона,

Як пригнітили Еанта списи незліченні і стріли,

Кинувся, став біля нього й, блискучого списа метнувши,

Апісаона убив Фавсіада, керманича люду,

Вціливши під перепону в печінку й розслабивши м’язи.

580 Скочив до нього тоді Евріпіл і став зброю знімати.

Як спостеріг Александр боговидий, що той вже знімає

З Апісаонових пліч бойовий обладунок, відразу

На Евріпіла націлив свій лук і в стегно його праве

Ранив стрілою; тростина, зламавшись, обтяжила тіло.

585 Швидко, щоб смерті уникнуть, до друзів в юрбу відступив він

І заволав на весь голос, щоб всім було чути данаям:

«Друзі мої, аргеїв вожді і порадники мудрі!

Станьте лицем до троян і Еанта від згубної днини

Обороніть! Весь засипаний стрілами він, і боюсь я, —

590 Не врятуватись йому із бурхливого бою. Ставайте

В поміч Еанту великому всі, Теламонія сину».

Ранений так їм кричав Евріпіл, і, його оточивши

Та до плечей нахиливши щити, зупинились ахеї,

Вгору піднявши списи. Еант підійшов до них близько,

595 З товаришами з’єднався і, ставши, назад обернувся.

Так вони бились, немовби пожару палала заграва.

Нестора з полум’я бою Нелеєві винесли коні,

Потом умиті, — людського він віз вожая Махаона.

Глянувши, їх упізнав богосвітлий Ахілл прудконогий, —

600 Він на кормі корабля місткого стояв і дивився

На безпорадних ахеїв, що з бою безладно тікали.

От до Патрокла, товариша свого, тоді він озвався

Й крикнув йому з корабля. Почув його той і з намету

Вийшов, немовби Арей, — то був його лиха початок.

605 Перший озвався до нього Менойтів син нездоланний:

«Нащо ти кличеш, Ахілле, мене? Чого тобі треба?»

Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:

«О богосвітлий сину Менойтів, улюблений серцем!

Певен я, що, до колін моїх нині припавши, ахеї