Іліада

Пісня дев’ята. Посольство до Ахілла. Прохання

Так сторожили трояни свій стан. Тим часом ахеїв

Холод тривоги проймав, полохливої втечі товариш.

Смуток нестерпний мужів подолував найхоробріших.

Так, ніби двоє вітрів, у багатому рибою морі

5 Вихром раптовим зіткнуться Борей із Зефіром, з Фракії

Враз налетівши, і чорні навколо здіймаються хвилі,

Наче ті гори, й виносять на берег морське баговиння, —

Так від печалі душа розривалась у грудях ахеїв.

Син же Атреїв, великою в серці повитий журбою,

10 Ходячи в лавах, велів окличникам дзвінкоголосим

Кожного мужа на збори покликати, всіх поіменно,

Але не вголос, і сам серед перших між ними трудився.

Всі осмутніло на зборах сиділи. Встав Агамемнон,

Сльози рясні проливаючи, мов джерело темноводе,

15 Що із стрімкого бескеття струмить свої темряві води.

Тяжко зітхаючи, так говорив він тоді до аргеїв:

«Друзі мої, аргеїв вожді і порадники люду!

Зевс Кротон великий в тяжкі мене злигодні вплутав.

Спершу, жорстокий, мені обіцяв, ще й, кивнувши, потвердив,

20 Що повернусь, Іліон зруйнувавши мурований міцно,

Нині ж лихий він замислив обман і велить повертатись

В Аргос безславно, стільки отут загубивши народу!

Зевсові так всемогутньому раптом тепер заманулось.

Не полічить городів, що він зруйнував їх твердині

25 Й ще поруйнує багато, бо сила його величезна.

Отже, послухайте всі, і виконуймо те, що скажу я:

Швидше до рідного краю тікаймо мерщій з кораблями:

Широковуличну Трою ніколи-бо нам не узяти!»

Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо.

30 Довго у смутку безмовно сиділи синове ахейські.

Зрештою все ж обізвався тоді Діомед гучномовний:

«Сину Атреїв! Я перший тут проти твоїх недоречних

Слів позмагаюсь, не гнівайсь, так личить на зборах, владарю!

Мужність ти ганив недавно мою перед військом данаїв,

35 Небоєздатним мене називав боягузом, — та все це

Знають аргеї давно — від найстарших і до наймолодших.

Син хитроумного Кроноса дав тобі з двох лиш єдине:

Берло владарське подарував і загальну пошану,

Мужності тільки не дав, а сила ж у ній величезна.

40 О нерозважний, невже ти гадав, що синове ахейські

Небоєздатні такі й боягузи, як ти запевняєш?

А як самого тебе спонукає твій дух повернутись,

То від’їжджай! Путь відкрита, й багато привів із собою

Ти кораблів із Мікен, он стоять вони вздовж узбережжя.

45 Інші ж усі тут залишаться довговолосі ахеї,

Поки ми вщент не зруйнуємо Трої. Якщо ж і останні

Теж повтікають до рідного краю усі з кораблями,

Ми із Стенелом удвох до останку тут битися будем,

Але візьмем Іліон, бо з богом сюди прибули ми!»

50 Мовив він так, і скрикнули схвально синове ахейські,

З слів Діомеда, впокірника коней, дивуючись щиро.

Встав поміж них і сказав тоді Нестор, їздець староденний:

«Сину Тідеїв, в боях войовник ти єси найсильніший,

І у пораді з своїх перевесників ти є найкращий.

55 Не докорить твоїй мові ніхто, скільки є тут ахеїв,

Не заперечить ніяк. Та її до кінця не довів ти.

Ти молодий ще і міг би за віком своїм уважатись

Сином найменшим моїм, але промовляв тут розумно

Ти до державців аргейських, і слушна була твоя мова.

60 Хай же і я, що вважаюсь багато старішим за тебе,

Висловлю дещо і все доведу, і ніхто моїй мові

Не докорятиме, навіть і сам владар Агамемнон.

Лиш нечестивцям бездомним, без роду, без племені, любі

Чвари війни міжусобної, людям такі осоружні.

65 Але скорімося темряві ночі, що нас облягає,

І приготуймо вечерю. Сторожа хай стан наш вартує,

Чати зайнявши між виритим ровом і муром твердині.

Нашим я це юнакам доручаю. А в іншому всьому,

Сину Атреїв, ти провід веди, ти ж найбільший державець.

70 Склич старшину на учту, це й личить тобі і неважко:

Досить у тебе вина, що його кораблями ахеї

Морем широким щоденно до нас із Фракії привозять;

Є й частування доволі, адже багатьма ти керуєш.

Тож багатьох поскликай і послухай того, хто найкращу

75 Раду подасть, бо зараз найбільш потребують ахеї

Доброї, мудрої ради, — вогні он ворожі палають

Близько від наших човнів. А хто з цього буде радіти?

Нашому війську цей день чи рятунок несе чи загибель».

Мовив він так, і слухали всі і ту мову схвалили.

80 Вийшла негайно сторожа озброєна стан вартувати,

Вів її Нестора син Фрасімед, поводатар народів,

Далі ішли Аскалаф і Іалмен, синове Арея,

Далі ішов Меріон, а за ним Афарей з Деїпіром,

Далі — Креонта владущого син, Лікомед богосвітлий.

85 Семеро вийшло вождів із сторожею, й кожен по сотні

Вів юнаків, і списи їх здіймались в руках довготінні,

Ставши на місці, між ровом і муром вони посідали.

Вогнища враз розпалили й вечерю взялись готувати.

Син же Атреїв до свого намету старійшин ахейських

90 Всіх запросив на учту багату, що радує серце,

Й руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Перший із них свої ткати почав міркування старезний

Нестор, який у пораді й раніш виявлявся найкращим.

95 Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:

«Сину Атреїв славетний, владарю мужів Агамемнон!

З тебе почну й закінчу я тобою; багато-бо люду

Владі кориться твоїй, тож Зевс доручив тобі берло

Й право державне, щоб ти про народи свої піклувався.

100 Більше за всіх тобі личить і слово сказать, і послухать,

Взявши і те до уваги, що серце кого спонукало

Мовити добре. А як учинить — це від тебе залежить.

Отже, скажу тобі те, що найкращим мені видається.

Кращої думки ніхто серед нас не помислить од тої,

105 Що її мав я давно та якої дотримую й досі

З дня, коли дівчину ти, Брісеїду, з намету Ахілла,

Гнівом пойнятого, силою виволік, паростку Зевсів,

Наших порад до уваги не взявши. А як тебе довго

Я умовляв! Ти ж, пихи гордовитої сповнений в серці,

110 Кращого мужа, якого й богове безсмертні шанують,

Тяжко зневажив — здобич забрав і тримаєш. Тож нині

Разом подумаймо, як це залагодить, як уласкавить

Сина Пелая дарами приємними й лагідним словом».

В відповідь мовив йому володар мужів Агамемнон:

115 «Не помилково, о старче, мої полічив ти провини.

Я завинив, заперечити й сам не спроможний. Та тільки

Варт багатьох чоловік, що Зевс полюбив його серцем:

Ушанував він його, погубивши багато ахеїв.

Але якщо завинив я, піддавшися помислам згубним,

120 Сам і залагоджу це — незліченний я дам йому викуп.

Перелічу я отут, перед вами, славетні дарунки:

Сім триніг незадимлених, золота десять талантів,

Двадцять блискучих цеберок, дванадцять об’їжджених коней,

Що нагороди в змаганні у гонах не раз здобували.

125 Не злидарем би ходив безземельним, не мав би нестатку

В золоті цінному той, хто здобув би оті нагороди,

Що із змагань мені однокопиті приносили коні.

Дам йому сім я жінок, у роботі своїй бездоганних,

З Лесбосу, — ще коли Лесбос він взяв, забудований гарно,

130 Я їх обрав; від усіх-бо жінок вони вищі красою.

Їх йому дам, з ними й ту, що її силоміць одібрав я, —

Доньку Брісея. До того ж я клятву складаю велику —

Ложа її не торкавсь, не єднався із нею в коханні,

Як за звичаєм людським у мужчин із жінками буває.

135 Нині ж це все йому буде передано. А як нарешті

Місто Пріама велике дадуть нам боги зруйнувати,

Прийде нехай, коли будемо здобич ділить між ахеїв,

Золотом свій корабель і міддю нехай навантажить,

Хай із троянських жінок собі вибере двадцять найкращих,

140 Що поступались би вродою тільки Єлені аргейській,

А як повернемось в Аргос ахейський, родючу країну,

Зятем я б рад його мати, — він був би нарівні з Орестом,

Сином коханим моїм, що зростає в великім достатку.

Три в мене доньки росте у пишно збудованім домі:

145 Хрісофеміда, а ще Лаодіка та Іфіанасса, —

Ту з них, що люба йому, нехай він без викупу візьме

В дім до Пелея. А я у придане за нею багато

Дам подарунків, яких ще ніхто не давав за дочкою.

Густо заселених міст аж сім я йому подарую —

150 Гіру у зелені трав запашних, Кардамілу, Енопу,

Фери священні, Антею й низинні її пасовиська,

Милу для ока Епею і Педас багатий садами,

Всі недалеко від моря, і Пілос піщаний там близько.

Люд там живе, на рогату худобу й на вівці багатий,

155 Щедрими будуть дарами його шанувати, як бога,

Будуть під берло його багатющу приносить данину.

От скільки дам я йому, коли гніватись він перестане.

Хай погамує себе. Аїд — невблаганний, нещадний,

Тим-то з усіх він богів найбільше ненависний людям.

160 Хай він поступиться: я-бо й державною владою вищий,

Та похвалитися можу, що й віком я старший за нього».

В відповідь мовив тоді йому Нестор, їздець староденний:

«Сину Атреїв славетний, владарю мужів Агамемнон!

Не незначні ти Ахіллу-вождеві даєш подарунки.

165 Що ж, оберімо послів, і нехай вони якнайшвидше

Йдуть у намет до Ахілла, славетного сина Пелея.

Або я сам оберу, а їм лиш погодитись треба.

Фенікс, улюбленець Зевса, хай перший у них виступає,

Потім великий Еант, а за ним — Одіссей богосвітлий,

170 Вслід їм ще двоє окличників піде — Одій з Ерібатом.

Отже, на руки води принесіть, і в тиші побожній

Щиро помолимось Зевсу Кроніду, щоб зглянувсь над нами».

Мовив він так, і всім його слово було до вподоби.

Воду на руки окличники їм почали поливати,

175 Потім питва юнаки налили аж по вінця в кратери,

Порозливали у келихи й всім порозносили гостям.

А, узливання вчинивши, ті випили, скільки бажали,

Й вийшли з намету тоді Агамемнона, сина Атрея.

Мовив услід їм багато ще Нестор, їздець староденний,

180 Поглядом кожного з них бадьорив, Одіссея ж найбільше,

Щоб постарались схилить бездоганного сина Пелея.

В путь подалися посли узбережжям шумливого моря,

Щиро благаючи, щоб землевладець, землі потрясатель,

Їм допоміг прихилить Еакідове серце велике.

185 До кораблів мірмідонських, до їхніх наметів прийшовши,

Вздріли Ахілла, що серце дзвінкою формінгою тішив,

Вельми оздобною, із срібляною кобилкою зверху.

Здобиччю взяв він її, зруйнувавши Етіона місто.

Нею втішавсь він, співаючи пісню про славу героїв.

190 А проти нього сидів лиш Патрокл, дожидаючи мовчки,

Поки Еаків онук ту пісню співать перестане.

От до намету посли з богосвітлим ввійшли Одіссеєм

І перед ним зупинились. Ахілл з дивуванням підвівся

З крісла свого, у руках тримаючи звучну формінгу.

195 Встав і Патрокл, уздрівши мужів, що ввійшли до намету.

Отже, вітаючи їх, промовив Ахілл прудконогий:

«Хай вам, друзі, щастить! З чим прийшли? Я вам дуже потрібний?

Хоч я й гнівлюсь на ахеїв, та з них ви мені найлюбіші».

Так промовляючи, далі повів їх Ахілл богосвітлий

200 І на стільцях посадив, килимами пурпурними вкритих,

Та до Патрокла, що близько стояв, звернувся з словами:

«Швидше, Менетіїв сину, кратеру постав щонайбільшу,

Влий щедріше вина і кожному келих наповни,

Бо найдорожчих гостей моя нині приймає оселя».