Іліада

Мовив він так, і з ідейських вершин вихронога Іріда

410 З вістю цією знялась до високого в хмарах Олімпу.

Там, біля першої брами ущелистих круч олімпійських,

Їх перестріла вона і Зевсів наказ сповістила:

«Що це, куди ви? Яке вам безумство серця запалило?

Не дозволяє Кронід заступатися вам за аргеїв.

415 Ось вам загрожує Кроносів син, і справдиться те неодмінно:

Він покалічить вам коней баских, що везуть колісницю,

З повоза скине самих, колісницю він ту поламає,

В коловороті років навіть літ через десять не вдасться

Вам тих загоїти ран, що своїми завдасть блискавками.

420 Хай ясноока побачить, що значить із батьком змагатись.

Геру ж не так він винує, не так обурений нею, —

Завжди перечити, що їй не скаже, давно вона звикла.

Ти ж, поганюча, ти — сука безстидна, якщо на самого

Зевса списом своїм величезним дерзнеш замахнутись».

425 Мовила це й полетіла назад бистронога Іріда.

Гера з такими словами звернулась тоді до Афіни:

«Леле! О Зевса егідодержавного доню, ніколи

Я не дозволю, щоб ми воювали із Зевсом за смертних.

Хай собі гинуть одні, живими лишаються інші,

430 Як кому випаде. Хай олімпієць у серці розсудить

Поміж троян і данаїв і зробить усе, як належить».

Мовила й однокопитих назад повернула вже коней.

З повозів Ори тоді пишногривих їм випрягли коней

І до божистого жолоба поводом їх прив’язали,

435 А колісниці тоді до світлих сіней притуливши,

Сіли богині самі у кріслах, із золота кутих,

Посеред інших богів із тяжко засмученим серцем.

Батько ж Зевс у швидку колісницю запряжених коней

З Іди погнав на Олімп і прибув на зібрання безсмертних.

440 Коней негайно одпріг йому славний землі потрясатель,

Повіз підняв на поміст і покровом заслав полотняним.

Широколунний же Зевс на троні своїм злотокутім

Сів, — під ногами у нього здригнулась вершина Олімпу.

Одаль од Зевса, в куточку, самотні Афіна і Гера

445 Мовчки сиділи й нічого не сміли сказать, ні спитати.

Знаючи, що на душі у них, Зевс нарешті озвався:

«Чим ото ви так засмучені дуже, Афіно і Геро?

Чи не втомилися ви у бою, що мужів прославляє,

Зводячи з світу троян, що до них ви палаєте гнівом!

450 Що ж до мене, то сила і руки мої нездоланні,

Волі моєї не змінить ніхто із богів олімпійських,

Вам же пресвітлі тіла пойняв уже трепет раніше,

Аніж війну ви побачили й жах воєнної січі.

Так-бо скажу я тепер, і те сповнилось би неодмінно:

455 На колісниці своїй, блискавками моїми побиті,

Не повернулись би ви на Олімп, до оселі безсмертних».

Мовив він це, й почали нарікати Афіна і Гера.

Поряд сиділи вони, на троян замишляючи лихо.

Слухала мовчки Афіна й ні слова на те не сказала,

460 Хоч і гнівилась на Зевса і люттю кипіла страшною.

Гера ж у грудях не стримала гніву і так промовляла:

«О найгрізніший Кроніде, які це слова ти промовив!

Добре ми знаємо те, що сила твоя незборенна,

Хоч пройняв би нас жаль до данайських борців списоборних,

465 Як від жорстокої долі їм довелося б загинуть.

Та наказуєш ти, і від битви ми стриматись мусим.

Тільки хотіли б аргеям пораду корисну подати,

Щоб не загинули всі від твого нещадимого гніву».

Відповідаючи, мовив їй так тоді Зевс хмаровладний:

470 «Вранці, якщо, велеока володарко Геро, бажаєш,

Зевсову міць надпотужну побачиш, як він іще більше

Нищить почне списоборних аргеїв великі загони.

В запалі бою могутній аж доти не спиниться Гектор,

Доки біля кораблів не постане Пелід прудконогий

475 В день, коли йтимуть бої при самих кормах корабельних,

В тісняві воїв страшній круг мертвого тіла Патрокла.

Так-бо судилося їм. Що ж до гніву твого, то мене він

Мало турбує. Якби ти дійшла аж до самого краю

Тверді земної і моря, де нудяться Япет і Кронос,

480 В пітьмі, без світла, що Геліос-Гіперіон посилає,

Навіть без радості вітру, — лиш Тартар глибокий навколо, —

Хоч би й туди у блуканнях зайшла, — твій гнів роз’ярілий

Не турбував би мене, гірше суки-бо ти безсоромна!»

Мовив так, білораменна ж йому не перечила Гера.

485 Впало в глибінь Океану осяйливе сонця світило,

Чорну приводячи ніч на просторі поля хлібодайні.

Їй не зраділи трояни, та тричі жадана ахеям,

Тричі їм бажана темрява ночі була непроглядна.

Збори троян усіх Гектор зібрав тоді шоломосяйний,

490 Від кораблів на берег одвівши ріки вирової,

В чистеє поле, де місце від трупів було іще вільне.

З повоза кожен зійшов, і слухали всі, що казав їм

Гектор, улюбленець Зевса. В могутній долоні тримав він

Спис одинадцяти ліктів завдовжки, а зверху на ньому

495 Сяяло мідяне вістря й окільце навкруг золотеє.

Спершись на спис той, звернувсь до троян він з такими словами:

«Слухайте, Трої сини, і дарданці, і військо союзне!

Ждав я, що нині, ахеїв покинувши з їх кораблями,

Вернемось ми у вітрами овіяну Трою священну.

500 Та облягла нас пітьма, це найбільше вона й врятувала

Військо аргеїв із їх кораблями при березі моря.

Але тим часом і ми скорімося темряві ночі

Та приготуймо вечерю. Ви ж коней своїх пишногривих

Із колісниць випрягайте раніш, їм оброку завдайте;

505 Потім мерщій приженіть волів і овець найжирніших

З міста сюди, намішайте вина, що серця звеселяє,

Хліба з домів принесіть та дров назбирайте багато.

Хай цілу ніч до самої зорі, що народиться рано,

Вогнищ багато горить, хай їх заграва неба сягає,

510 Щоб під заслоною темряви довговолосі ахеї

Не поривались тікать по хребтові широкого моря,

Щоб не зійшли на човни без зусиль вони, безперешкодно,

Щоб і, вернувшись додому, з них кожен носив іще рани,

Завдані списом йому чи стрілою, коли з суходолу

515 На корабель він стрибав; щоб і іншим уже не кортіло

На конеборних троян з многослізним рушати Ареєм!

Зевсові любі окличники хай оголосять по місту,

Щоб сивочолі діди і підлітки разом із ними

Варту круг міста тримали на богозбудованих мурах.

520 А слабосилі жінки вогонь хай розпалять яскравий

Кожна у домі своїм. Пильнують нехай безупинно,

Щоб не прорвалась там засідка в місто, де війська не буде.

Так має бути, трояни відважні, як це вам кажу я.

Слово, що нині я мовив, нехай пожиточне вам буде,

525 Вдосвіта знов конеборним троянам ще слово скажу я.

Зевса благаю й надіюсь на нього й на інших безсмертних.

Геть прожену я тих псів, що аж стільки сюди їх набігло,

Насланих Керами в чорних човнах нам на смертну загибель.

Але всю ніч цю повинні самих ми себе пильнувати,

530 Завтра ж удосвіта, зброю свою бойову одягнувши,

На кораблі крутобокі ми шал принесемо Ареїв.

Там подивлюсь, чи мене Діомед, син Тідея могутній,

Від кораблів аж до мурів міських віджене, чи його я

Міддю настигну й скривавлену зброю зніматиму з нього.

535 Завтра він доблесть покаже свою, якщо витримать зможе

Списа мого. Проте сподіваюсь, одним він із перших

Вбитий поляже між багатьох своїх друзів полеглих

Завтра, як сонце засяє. Коли б так же само напевно

Став я безсмертним віднині й ніколи уже не старівся,

540 Хай шанували б мене, як Афіну або Аполлона,

Як безперечно, що день цей загибель несе для аргеїв!»

Мовив так Гектор, і в відповідь схвально гукали трояни.

Коней вони розпрягли, під ярмами потом укритих,

До колісниць своїх віжками їх поприв’язував кожен;

545 Потім пригнали мерщій волів і овець найжирніших

З міста сюди, намішали вина, що серця звеселяє,

Хліба з домів нанесли та дров назбирали багато

І бездоганні безсмертним богам принесли гекатомби.

Пахощі жиру солодкі до самого неба доносив

550 Вітер; але не схотіли прийнять їх блаженні богове,

Не побажали: ненависний був Іліон їм священний,

І можновладний Пріам, і весь люд списоборця Пріама.

Помислів сповнені гордих трояни всю ніч так сиділи

На бойовищі, і безліч вогнів їх навколо горіло.

555 Так наче зорі яскраві круг ясного місяця в небі

Сяйвом світлистим безвітряну ночі наповнюють тишу,

Світлом облиті долини всі видно, і пагір верхів’я,

Й скелі високі; й безкрає над ними простерлося небо,

Повне зірок незліченних, і серцем пастух їм радіє, —

560 Стільки поміж кораблями ахеїв і Ксантом-рікою

Сяяло вогнищ троянських під муром самим Іліона.

Тисяча в полі палало вогнів, перед кожним сиділо

По п’ятдесят чоловік, осяяних полум’ям світлим.

Коні ж їх білий жували ячмінь і пшеницю двозерну,

565 На пишношатну Еос дожидаючи при колісницях.