Іліада

А коли Гектора любиш і дбаєш також і про нього,

205 То подаруй їм обом і силу однакову й славу!»

Мовили так, а Еант у мідь одягався блискучу.

А, бойовий обладунок на тіло увесь одягнувши,

Рушив на ворога він, як виходить Арей велетенський,

В бій ідучи поміж воїв, яких підбиває Кроніон

210 До ворожнечі у злобі взаємній, що душу з’їдає.

Так і Еант велетенський ішов тоді, захист ахеїв,

Грізним лицем усміхався, а знизу міцними ногами

Кроки широкі робив, довготінним стрясаючи списом,

Спостерігаючи це, душею раділи аргеї.

215 Трепет троян обійняв, і дрож їм пробіг по суглобах,

Навіть у Гектора в грудях сильніше забилося серце.

Та не міг вже ніяк він назад одступить і укритись

В лавах троянських, бо сам же його викликав він до бою.

Близько Еант підійшов, мов муром, надійно прикрившись

220 Мідним щитом семишкірним, що Тіхій зробив для героя,

Кращий поміж лимарями, а мав він у Гілі оселю.

З шкур од сімох бугаїв годованих злагодив щит він

Ясноблискучий, і восьмий ще шар був із міді на ньому.

Груди щитом цим закривши, Еант тоді, син Теламона,

225 Став перед Гектором близько й, йому похваляючись, мовив:

«Гекторе, нині, коли ми один проти одного вийшли,

Знатимеш ясно, чи є між данаїв ще інші герої,

Окрім Ахілла, мужів переборця із лев’ячим серцем.

Біля своїх крутобоких човнів мореплавних лежить він,

230 На Агамемнона гнівом палаючи, пастиря люду.

Є ще між нами такі, що здатні з тобою зустрітись,

Навіть багато ще є. Починай же борню і змагання!»

В відповідь Гектор великий сказав йому шоломосяйний:

«Теламоніде Еанте божистий, володарю люду!

235 Годі зі мною тобі як з дитям розмовляти безсилим

Або з жоною, що в ділі воєннім не тямить нічого.

Добре на битвах-бо знаюся я і на мужоубивствах,

Знаюся, як у бою повертати направо й наліво

Щит сухошкірий та в січі кривавій із ним виступати;

240 Знаю, як з повозом кінним у вир бойовий уриватись,

Знаю, як танець Арея вести у бою рукопашнім.

Та на такого, як ти, крадькома нападати не хочу,

Підступом діючи, — тільки одверто, аби лише вдало!»

Мовивши так і метнувши свого довготінного списа,

245 Влучив Еантові він у страшний його щит семишкірний,

В мідну поверхню, що шаром ще восьмим лежала на ньому.

Шість шкуратяних шарів пронизав у нім спис непоборний,

В сьомому шарі застряг. Розмахнувшись тоді, в свою чергу,

Богонароджений кинув Еант довготінного списа

250 І Пріамідові втрапив у щит його рівноокруглий.

Наскрізь пробив броню осяйну тоді спис величезний

І, через панцир пройшовши, оздоблений дуже майстерно,

Сину Пріама хітона роздер саме проти пахвини

Спис той. Та він одхилився і чорної смерті уникнув.

255 Повиривали руками обидва списи свої довгі

Й знову зчепились, неначебто леви оті кровожерні

Чи кабани лісові, нездоланної сповнені сили.

Гектор Еантові в щит посередині списом ударив,

Міді, проте, не пробив, тільки вістря у нього зігнулось.

260 Кинувсь Еант на щит супротивника й з розмаху наскрізь

Списом пройняв, і хитнувся герой, що вперед поривався,

Ранений в шию, і чорна, струмуючи, кров полилася.

Не припинив боротьби, проте, Гектор шоломосяйний,

Лиш відступив і, схопивши рукою могутньою камінь,

265 Що серед поля лежав, важкий, почорнілий, пошерхлий,

Влучив Еантові він у страшний його щит семишкірний,

Прямо в опуклу середину, так що аж мідь задзвеніла.

Слідом за ним і Еант, набагато ще більший схопивши

Камінь, як жорно млинове, і ним розмахнувшися, кинув

270 Із неймовірною силою, й в щит посередині втрапив,

Ранивши Гектору милі коліна, і навзнак упав він,

Груди прикривши щитом. Та підвів Аполлон його зразу ж;

І на мечах врукопаш вони стали б рубатися зблизька,

Якби не вісники Зевса й окличники смертного люду,

275 Що підійшли до них, — цей від троян, а той від ахеїв

Мідянозбройних — Ідей і Талфібій, розумні обидва.

Берла вони поміж них простягли, і окличник троянський

Слово промовив Ідей, досвідчений в мудрих порадах:

«Годі вам, любі сини! Припиніть ви борню і змагання!

280 Ви ж обидва водно хмаровладному Зевсові любі,

Ви обидва хоробрі бійці — це побачили всі ми,

Ось уже ніч западає, а добре скоритися ночі».

Відповідаючи, мовив до нього Еант Теламоній:

«Хай же, Ідею, слова твої й Гектор так само повторить.

285 Викликав сам на двобій найсміліших мужів він ахейських.

Хай же і зараз почне, а я вслід за ним підкорюся».

В відповідь Гектор великий сказав йому шоломосяйний:

«Обдарував тебе бог і силою, й зростом, Еанте,

Й розумом, та й на списах ти найкращий боєць між ахеїв,

290 Тим-то давай припинім на сьогодні борню і змагання

Збройне. Згодом ми знову почнемо змагання, аж поки

Нас божество не розніме, комусь дарувавши звитягу.

Ось уже ніч западає, а добре скоритися ночі.

Як же ахеїв обрадуєш ти при човнах мореплавних,

295 А щонайперше рідних та друзів, які є у тебе.

Я ж у великому місті владики старого Пріама

Радістю втішу троян і в довгім одінні троянок,

Що до оселі богів за мене молитися прийдуть.

Тож обміняймось багатими нині з тобою дарами,

300 Щоб говорив про нас кожен з троян і кожен з ахеїв:

«Билися в лютій вони ворожнечі, що душу з’їдає,

А розійшлись після бою у злагоді й дружбі взаємній».

Мовив це й дав він Еантові срібноцвяхований меч свій

Разом із піхвою й гарно скроєним пасом ремінним,

305 А Теламоній віддав йому пояс, що пурпуром сяяв.

Так розлучились вони, і пішов з них один до ахеїв,

Другий — до шумного війська троян. А ті серцем раділи,

Дивлячись, як повертається цілий до них і здоровий

Гектор, що сили Еанта і рук нездоланних уникнув, —

310 В місто його повели, хоч живим уже бачить не ждали.

Так повели і Еанта красивоголінні ахеї

До Агамемнона, що із звитяги був втішений вельми.

Як у намети вони зібрались до сина Атрея,

Взявши бика п’ятирічного, — владар мужів Агамемнон

315 В жертву приніс задля них всемогутньому Зевсу Кроніду.

Оббілували і, шкуру обдерши, всього порубали,

Дрібно порізали й кожен шматок на рожен настромили,

Потім старанно засмажили й згодом з рожнів познімали,

І, закінчивши роботу, до гойної учти взялися,

320 Нарівні всіх частували, ніхто не лишивсь без частунку.

М’яса довженним шматком із самої хребтини Еанта

Почастував Агамемнон, Атреїв син широковладний.

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Перший снувати свої міркування почав староденний

325 Нестор, що завжди поради умів подавати найкращі.

З наміром добрим до них він почав говорити й промовив:

«Сину Атреїв і ви, найславніші вожді всеахейські!

Довговолосих багато ахеїв тут голови склали,

Темну кров їх пролив біля хвиль повноводних Скамандру

330 Буйний Арей, і спустилися душі їх всі до Аїду.

От чому треба, щоб зранку війну припинили ахеї,

Ми ж зберемось, і на мулах сюди й на волах привеземо

Вбитих тіла, й недалеко від наших човнів мореплавних

Спалимо їх, щоб кожен дітям хоч кості батьків їх

335 Міг привезти, як повернемось ми до своєї вітчизни.

Пагорб могильний над вогнищем, спільний для всіх, ми насиплем

Серед рівнини і зразу ж зведемо навколо високі

Стіни для захисту нам і нашим човнам мореплавним.

А посередині вправлену міцно поставимо браму,

340 Щоб через неї проїхати кінні могли колісниці.

Зовні, за стінами близько, ми рів прокопаєм глибокий.

Стан оббігаючи наш, він кінних затримає й піших

В час, коли наступом рушать трояни на нас войовничі».

Так він сказав, і всі владарі його мову схвалили.

345 А в іліонськім акрополі, близько від дому Пріама,

Страшно бурхливе троян вирувало тим часом зібрання.

Першим Антенор розсудливий став серед них говорити:

«Слухайте, Трої сини, і дарданці, і військо союзне!

Хочу сказати вам те, що в грудях велить мені дух мій.

350 Нині ж, давайте, вернімо Атрідам Єлену аргейську

Разом зі скарбом її. Адже й досі, ламаючи клятви,

Ми цю провадим війну. Нічого я доброго з цього

Не сподіваюсь, якщо ми не зробимо так, як я раджу».

Так він промовив і сів. Із свого тоді місця Єлени

355 Пишноволосої встав чоловік, Александр богосвітлий,

Відповідаючи, він йому слово промовив крилате:

«Не до вподоби мені, Антеноре, оте, що ти мовив!

Міг би ти іншу, напевно, подати нам кращу пораду.

А якщо справді, без жарту, ти все це обдумано мовив,

360 То, мабуть, розум у тебе самі одібрали богове.

Тож до троян, упокірників коней, хотів би я мовить.

Прямо скажу я тепер: не віддам я дружини своєї.

Скарб же, що з Аргоса з нею привіз я до нашого дому,

Весь я готов повернуть, ще й од себе до нього додати».

365 Так він промовив і сів. Із свого тоді місця підвівся

Старець Пріам Дарданід, до безсмертних подібний порадник.

З наміром добрим до них він почав говорити й промовив:

«Слухайте, Трої сини, і дарданці, і військо союзне!

Хочу сказати вам те, що в грудях велить мені дух мій.

370 Йдіть і, як завжди, вечерю у місті своїм споживайте

Та не забудьте про варту й про що кому слід пильнувати.

До кораблів крутобоких хай піде Ідей на світанку

Й скаже Атрея синам, Агамемнону із Менелаєм,

Що говорив Александр, від якого і розбрат почався.

375 Хай ще й таке перекаже їм слово розумне, чи згодні

Перепочить од війни злошумливої, поки ми вбитих

Спалимо. Згодом ми знову почнемо змагання, аж поки

Нас божество не розніме, комусь дарувавши звитягу».

Так він сказав, і слухали всі, і з ним були згодні.

380 Стали війська по загонах вечерю свою споживати.

До кораблів крутобоких подався Ідей на світанку,

Тут він данаїв застав, Ареєвих слуг, на зібранні

Біля корми корабля Агамемнона. От перед ними

Став посередині й так промовляв голосистий окличник:

385 «Сину Атреїв і ви, найславніші вожді всеахейські!

Славний Пріам та інші трояни достойні звеліли

Переказати, чи буде для вас те приємне і миле,

Що говорив Александр, від якого і розбрат почався:

Скарб, що в своїх Александр кораблях крутобоких до себе

390 В Трою привіз — бодай би він з ними раніше загинув! —

Все він готов повернуть, ще й од себе до нього додати.

А Менелая славетного шлюбної, каже, дружини

Він не віддасть, хоч трояни до того його й спонукали.

Та доручили ще й інше вам слово сказати, чи згодні

395 Перепочить од війни злошумливої, поки ми вбитих

Спалимо. Згодом ми знову почнемо змагання, аж поки

Нас божество не розніме, комусь дарувавши звитягу».

Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо.

Але нарешті озвався тоді Діомед гучномовний:

400 «Нам не годиться тепер ні скарб Александрів приймати,

Ані Єлену саму! Нерозумній дитині й то ясно,

Що для троян уже злої загибелі сіті готові!»

Мовив він так, і скрикнули схвально синове ахейські,

З слів Діомеда, впокірника коней, дивуючись щиро.

405 От до Ідея звернувся тоді володар Агамемнон:

«Чув ти, Ідею, і сам ті слова, що сказали ахеї,

Те, що у відповідь мовили. Згоден цілком я із ними.