Іліада

В розпалі бою, коли той з солімами славними бився.

205 Гнівна убила дочку Артеміда з повіддям злотавим.

Від Гіпполоха ж народжений я, — його я зву батьком.

Він мене в Трою послав і притому наказував пильно

Бути найкращим із воїв, усім перевищувать інших,

Не осоромити роду батьків, хоробрістю перших

210 Серед усіх, що в Ефірі живуть та в Лікії просторій.

От моя кров і мій рід, що походженням з нього я гордий».

Так він сказав, це почувши, зрадів Діомед гучномовний.

Мідного списа тут же у землю встромив многоплідну

І вожаєві народів слово промовив привітне:

215 «Отже, з батьків іще давнім мені ти доводишся гостем!

Дід мій, божистий Ойней, бездоганного Беллерофонта

Двадцять затримував днів у господі, частуючи гойно.

Щедрих дарів один одному безліч вони надавали.

Дід мій Ойней — блискучий дав пояс йому пурпуровий,

220 Беллерофонт дарував із золота келих дводонний,

В домі своєму його я лишив, вирушавши на Трою.

Не пам’ятаю Тідея, мій батько малям мене кинув

Тої пори, як під Фінами гинуло військо ахеїв.

Тим-то, як друга, тебе я прийматиму в Аргосі щиро,

225 Ти ж у Лікії — мене, якщо гостем колись завітаю.

Тут же, в юрмі, списів один одного ми уникаймо,

Є-бо навкруг і троян тут багато, й їх спільників славних,

Щоб убивать, коли, дасть бог, кого у бігу я настигну.

Досить ахеїв для тебе є тут, — побивай, кого зможеш.

230 Та поміняймося зброєю поміж собою, — хай знають

Всі тут, що дружбою ми іще від батьків своїх горді».

Так говорили вони. Зіскочивши з повозів разом,

Тиснули руки взаємно, навік обіцяючи вірність.

Зевс же тим часом, син Кроноса, розуму Главка позбавив:

235 Зброєю-бо помінявсь з Діомедом він, сином Тідея,

Золото давши за мідь, ціну ста волів лиш — за дев’ять.

Гектор тим часом до Скейської брами й до вежі дістався.

Там позбігались до нього дружини і дочки троянські —

Про чоловіків, синів розпитать, про братів їх та інших

240 Родичів. Він же у відповідь кожну підряд закликав їх

Щиро молитись богам: багатьох-бо чекає скорбота.

От до прекрасного дому Пріама нарешті дістався,

До передсінків, із каменю тесаних. Далі у ньому

Йшло п’ятдесят спочивалень, так само обтесаних гладко,

245 Поруч одна при одній розміщених; в тих-бо покоях

Біля дружин своїх шлюбних Пріама сини спочивали.

З другого боку подвір’я, навпроти, для дочок дванадцять

Критих було спочивалень, із каменю тесаних гладко,

Поруч одна при одній розміщених; в цих-бо покоях

250 Біля дружин соромливих Пріама зяті спочивали.

Вийшла назустріч до Гектора матінка ніжно-ласкава,

З нею ішла найвродливіша з доньок її Лаодіка.

Взявши за руку його, озвалась і мовила мати:

«Сину мій, нащо прийшов ти, відважну покинувши битву?

255 Дуже вас, мабуть, притисли ахеїв сини злоіменні —

Аж під самісіньке місто, і серце тебе спонукало

Руки до Зевса, прийшовши сюди на акрополь, здійняти.

Та постривай — медового чашу вина принесу я,

Щоб узливання ти Зевсові-батьку та іншим безсмертним

260 Спершу вчинив, а потім, ковтнувши б, і сам підкріпився.

Сил-бо багато з вином утомлений муж набуває,

Ти ж в обороні своїх страшенно таки натомився».

В відповідь Гектор великий сказав тоді шоломосяйний:

«Хоч і солодке вино, не давай його, мати шановна,

265 Щоб не ослабнуть на силі мені, не забути відваги.

Зевсу ж іскристе вино невмитими лити руками

Я не наважусь: не личить-бо нам темнохмарного Зевса,

В кров закалявшись і в бруд, своїми благать молитвами.

Ти ж поспіши до храму Афіни, що здобич дарує,

270 Пахощі взявши й покликавши з міста жінок поважніших.

Ще покривало візьми, що найбільшим тобі, найдорожчим

В нашому домі здається, для тебе самої найкращим,

І на коліна його поклади пишнокосій Афіні,

В жертву ялівок ти принести обіцяй їй дванадцять,

275 Назимків, в ярмах не звиклих ходити, якщо вона ласку

Виявить місту й троянським жінкам та малим немовляткам

І від священних твердинь Іліона Тідіда відкине,

Дикого списника, грізного міццю носителя жаху.

То поспішай же до храму Афіни, що здобич дарує.

280 Я ж до Паріса піду закликати його, якщо схоче

Слів моїх слухати він. Нехай би під ним розступилась

Тут же земля! На велику біду для троян і Пріама

Мужнього з дітьми всіма зростив його Зевс-олімпієць!

От лиш побачу колись, як в оселю Аїда він сходить,

285 Віри пойму, що серце про наші нещастя забуде!»

Так він сказав. І вернулась у дім та челядниць гукнула

Мати, щоб бігли скликати по місту жінок поважніших.

І до комори духмяної долу зійшла, де у схові

Вишиті гарно узорні лежали її покривала —

290 Виріб сідонських жінок, що їх Александр боговидий

Сам із Сідону привіз, переплинувши море широке

В подорож ту, коли він благородну вивозив Єлену.

В дар для Афіни одне з покривал узяла там Гекаба —

Найкрасивіше, узорами вишите гарно й найбільше,

295 Сяяло, наче зоря, воно й осторонь інших лежало.

З ним вона вийшла, й за нею багато жінок поважніших.

А як прийшли на акрополь вони аж до храму Афіни,

Широко двері для них Теано відчинила вродлива,

Донька Кіссея, жона Антенора, впокірника коней, —

300 Жрицею в храмі Афіни її призначили трояни.

З зойками тужно жінки до Афіни підносили руки,

Саме тоді й покривало внесла Теано уродлива,

І, на коліна поклавши його пишнокосій Афіні,

Так говорила, благаючи доньку великого Зевса:

305 «Владна Афіно, захиснице міста, в богинях пресвітла,

Списа зламай Діомедові й так учини, щоб і сам він

Гримнув об землю лицем біля самої Скейської брами.

Ялівок ми у пожертву тобі принесемо дванадцять,

Назимків, в ярмах не звиклих ходити, якщо свою ласку

310 Виявиш місту, й троянським жінкам, і малим немовляткам».

Так помолилась вона, та на це не зважала Афіна.

Так вони в храмі молилися доньці великого Зевса.

Гектор тим часом досяг Александрових гарних покоїв,

Що збудував собі той з допомогою теслів найкращих

315 Між теслярами у буйнородючій країні троянській.

Побудували йому спочивальню, господу й подвір’я

Поряд з домами Пріама і Гектора в верхньому місті.

Зевсові любий ввійшов туди Гектор, тримав у руці він

Спис в одинадцять ліктів завдовжки, й блищало на ньому

320 Мідяне вістря, й навкруг золоте обіймало окільце.

У спочивальні знайшов його, той оглядав свою зброю,

Гарно обладнану, — щит, і панцир, і луки дугасті.

Там між служебних жінок і Єлена аргівська сиділа

І призначала челядницям різні роботи добірні.

325 Глянувши, Гектор жорсткими почав докоряти словами:

«О божевільний! Не гоже цей гнів тобі в серці носити.

Гинуть народи в бою біля мурів високого міста.

Тож задля тебе навкруг Іліона оця запалала

Звада воєнна. І сам би, напевно, ти іншого лаяв,

330 Тільки б побачив, що бою жахливого він уникає.

Отже, вставай, поки згубним вогнем не охоплено місто».

Відповідаючи, мовив йому Александр боговидий:

«Гекторе, слушно ти лаяв мене, справедливо ти лаяв;

Тим-то тобі відповім, а ти вислухай тільки уважно.

335 Не через гнів на троян, не тому, що відомсти бажаю,

Дома сиджу я: хотів лише смутку своєму віддатись.

Але дружина мене намовила лагідним словом

В бій вирушати. Мені ж і самому здається, що справді

Так буде краще. Мінлива-бо є до мужів перемога.

340 Тож почекай мене, поки надіну Ареєву зброю,

Або іди, а я вслід і тебе дожену незабаром».

Не відповів, проте, Гектор на це йому шоломосяйний.

Словом ласкавим звернулась до нього тим часом Єлена:

«Діверю мій, препоганої суки й причинниці лиха!

345 Хай тої днини, коли мене мати на світ породила,

Бурі порив підхопив мене люто й заніс би далеко

В гори чи кинув би в хвилі ревучі бурхливого моря,

Й хвилі покрили б мене перед тим, як усе оте сталось!

А як наслали уже на нас оце лихо богове,

350 Хай би дружиною я хоробрішому мужеві стала,

Що відчував би хоч сором ганьби і людського докору.

Цей же й тепер легкодумний, та, мабуть, таким і надалі

Вже залишиться, — поплатиться ще він за це, я гадаю.

Та заходь же до мене, у крісло сідай відпочити,

355 Діверю мій, що найбільш облягли твоє серце турботи

Через ту сучу провину мою та вину Александра.

Зевс-бо обом сумовиту нам визначив долю й надалі

Бути в неславі в усіх прийдешніх людських поколіннях».

В відповідь Гектор великий сказав тоді шоломосяйний:

360 «Сісти мене не проси, хоч яка ти ласкава — не впросиш.

В бій мене серце моє пориває, щоб швидше троянам

Допомогти: занадто-бо там їм без мене сутужно.

Отже, його спонукай, та й сам він нехай поспішає,

Щоб наздогнати мене, поки я ще із міста не вийшов.

365 Я ж тим часом додому піду, до родини своєї,

Любу дружину побачити хочу й маленького сина.

Бо невідомо, чи знову до них я іще повернуся,

Чи віддадуть на поталу боги мене в руки ахеїв».

Так відповівши їй, Гектор пішов собі шоломосяйний.

370 І незабаром дійшов до свого він затишного дому,

Білораменної ж він не застав Андромахи в покоях,

З любим дитям на руках та служницею, вбраною гарно,

Вийшла на вежу і там сумувала, ридаючи гірко.

Гектор тоді, не знайшовши жони непорочної дома,

375 Став на порозі оселі і так до служебниць промовив:

«Слухайте пильно, служебниці, й щиру скажіть мені правду.

Де це дружина, де білораменна моя Андромаха?

Чи до ятрівок пішла та зовиць, причепурених гарно, —

Чи до Афіни у храм, де гуртом усі інші троянки

380 Пишноволосі в страшної богині благають пощади».

Відповідаючи, ключниця мовить йому домовита:

«Ти зажадав од нас, Гекторе, щиру сказать тобі правду, —

Не до ятрівок і не до зовиць, причепурених гарно,

Не до Афіни пішла вона в храм, де інші троянки

385 Пишноволосі в страшної богині благають пощади;

До іліонської вежі великої вийшла, почувши,

Що піддаються трояни й міцнішає сила ахеїв.

Тим-то до муру міського чимдужче вона поспішила,

Мов божевільна. Й дитину услід понесла годівниця».

390 Так вона мовила. Швидко із дому пішов тоді Гектор

Тою ж дорогою вниз по брукованих вулицях Трої.

І, перейшовши велике, красиво збудоване місто,

Скейських воріт він дістався, щоб вийти крізь них на рівнину.

Вибігла звідти назустріч дружина його Андромаха,

395 Посагом славна дочка Етіона, великого духом.

Жив Етіон під Плаком — горою, укритою лісом,

В Фівах плакійських, і владарем був кілікійського люду.

Донька його за Гектора мідянозбройного вийшла.

Стріла вона чоловіка. За нею ішла годівниця

400 З милим при грудях дитям, ще зовсім малим немовлятком,

Гектора сином коханим, гарненьким, мов зіронька ясна.

Гектор Скамандрієм звав свого сина малого, всі інші —

Астіанактом: єдиним-бо Трої був захистом Гектор.

Мовчки всміхнувся, малого синочка побачивши, батько,

405 А Андромаха підбігла до нього, роняючи сльози,

Руку схопила, назвавши на ймення, і так промовляла:

«О божевільний! Завзяття загубить тебе! Не жалієш

Ти ні дитяти свого, ні мене безталанної, — скоро