Іліада

Пісня тринадцята. Бій біля кораблів

Зевс, допустивши троян і Гектора близько до суден,

Там же і злигоднів їм, і труднощів безперестанних

Дав їм зазнати, а сам повертає ясні свої очі

У далину, споглядаючи землі фракіян комонних,

5 Місян, кулачних бійців, гіппемолгів, які з-під кобили

П’ють молоко, ще й абіян, людей справедливістю славних.

Трою ж уже помічать перестали ясні його очі.

Не сподівався-бо серцем своїм, щоб хтось із безсмертних

Вийшов троянам іще допомогу подать чи данаям.

10 Та не сліпий спостерігач — могутній землі потрясатель.

З подивом він на війну поглядав і на січу криваву

Із верховини найвищої лісом укритого Сама

В горах фракійських; виднілась відтіль перед ним уся Іда,

Видно й Пріамове місто було, і човни всі ахейські.

15 Вийшовши з моря, сидів він там, повен жалю до ахеїв,

Що їх тіснили трояни, і гнівався дуже на Зевса.

Раптом устав і пішов із скелястої він верховини

Кроком швидким. І ліси навкруги, і високії гори

Під Посейдона важкою ходою усі затремтіли.

20 Тричі ступив він і, з кроком четвертим мети досягнувши,

В Еги ввійшов, де в глибинах затоки стояла славетна,

З золота вся, осяйна, його вічно нетлінна оселя.

В дім увійшовши, запріг в колісницю він міднокопитих

Коней своїх бистролетних, що гриви у них золотії,

25 В золото й сам одягнув своє тіло, майстерно обшитий

Золотом взяв свій батіг і, ставши в ясну колісницю,

Коней по хвилях погнав. І заграли морськії страхіття,

Виплили з лігвищ усюди, свого владаря упізнавши.

Радісно хвилі під ним розступились. А коні так швидко

30 Мчали по морю, що мідної осі й вода не кропила.

До кораблів до ахейських учвал понесли його коні.

Є у глибокому глибі морському печера велика

Між островами Тенедом та Імбром суворо-скелястим.

Стримав там коней своїх Посейдон, землі потрясатель,

35 Випрягши їх з колісниці, божистого дав їм оброку

Їсти й на бистрії ноги їм пута наклав золотії, —

Що ні порвать, ні розбити, — щоб, стоячи тут же, на місці,

Ждали державця, а сам подався до стану ахеїв.

Вої ж троянські навально, як полум’я буйне, як буря,

40 Гектору вслід, Пріамідові, рушили всі з безустанним

Криком і шумом шаленим у певній надії ахейські

Взять кораблі й до ноги перебить оборонців хоробрих.

Та Посейдон-земледержець, могутній землі потрясатель,

Вийшовши з хлані морської, бадьорість підносив аргеям;

45 Постать Калхаса прибравши і голос його неослабний,

Передусім він Еантів гукнув і без того хоробрих:

«Ви лише двоє, Еанти, врятуєте військо ахеїв,

Не про страхітливу втечу, про міць пам’ятаючи власну.

В іншому місці в бою троянських я рук не боявся б

50 Непереборних, хоч юрми їх мур перейшли наш великий,

Всіх-бо їх зараз зупинять красивоголінні ахеї.

Але страшенно боюсь, щоб не скоїлось з нами нещастя

Там, де подібний до полум’я, провід веде навіжений

Гектор, тим гордо-пишний, що син він могутнього Зевса.

55 Хай же на серце і вам покладе із безсмертних хто-небудь

Твердо стояти самим і інших в бою укріпляти.

Від кораблів бистрохідних його, войовничого, швидко

Ви відігнали б, хоч би й бадьорив його сам олімпієць».

Мовивши так, земледержець, могутній землі потрясатель,

60 Берлом ударив обох і надав їм потужної сили,

Й стали гнучкі в них суглоби, невтомливі руки та ноги.

Сам же, немов бистрокрилий той яструб, що, знявшись з високих

Скель, лише козам доступних, на крилах повисне в повітрі,

Щоб у погоні за птахом якимсь на долину упасти, —

65 Так Посейдон відлетів од них швидко, землі потрясатель.

Бистрий Еант, син Ойлеїв, тоді упізнав його перший

І до Еанта звернувся, що був Теламонові сином:

«Мабуть, Еанте, це хтось із богів, що живуть на Олімпі,

Постать прибрав віщуна й при човнах нам наказує битись, —

70 Не боговіщий Калхас, що з пташиного льоту віщує.

З руху гомілок його, по слідах його ніг я іззаду

Легко впізнав, хто відходить, — неважко богів упізнати.

В грудях-бо любих у мене також стрепенулося серце,

Більш ніж коли воювать воно й з ворогом битися прагне.

75 Ноги і руки над ними бажанням до бою палають».

Відповідаючи, так йому мовив Еант Теламоній:

«В мене так само до списа жагою тремтять уже руки

Непереборні, і сила зростає, і ноги на місці

Встоять не можуть. Хоч би й сам на сам я битись готовий

80 З Гектором, сином Пріама, що прагне до бою шалено».

Так один з одним тоді розмовляли вони між собою,

Раді сназі бойовій, що бог поклав їм на серце.

А земледержець тим часом бадьорість будив у ахеїв,

Що спочивали позаду біля кораблів своїх бистрих.

85 Зовсім охляли в них любі тіла від тяжкої утоми.

Смуток жахний їм серця огорнув, як троян вони вздріли,

Що звідусіль через мур їх великий прорвались юрбою.

Це споглядаючи, сльози вони із-під брів проливали,

Не сподівались-бо лиха уникнуть. Але земледержець,

90 Легко в їх лави ввійшовши, зміцнив їх в могутні фаланги.

Перших він Тевкра й Леїта закликав, до них підійшовши,

Потім бійця Пенелея, за ним Деїпіра, й Тоанта,

Ще й Меріона гукнув з Антілохом, закличників бою.

Їх підбиваючи в січу, він слово їм мовив крилате:

95 «Сором вам, молодь аргейська! А я сподіваюся, що, взявши

Участь в бою, ви нашим дасте кораблям порятунок!

А якщо будете ви небезпеки війни уникати,

То настає, видно, день, коли від троян ми загинем!

Горе нам! Диво велике на власні побачив я очі,

100 Диво страшне, що, гадав я, повіки йому не здійснитись.

До кораблів наших ринуть трояни, які ще недавно,

Наче ті лані були полохливі, що бродять по лісі,

Кволі, безпомічні зовсім, себе захистить неспроможні,

Здатні в поживу лише леопардам, вовкам та шакалам.

105 Досі й трояни не важились стать проти сили ахеїв,

Проти могутності рук їх вони виступати не сміли.

Нині ж від міста далеко, біля кораблів, вони б’ються

Тільки з провини вождя і недбалості вашого війська, —

Гнівне на нього, воно кораблів своїх бистрих не хоче

110 Оборонять і воїв дає біля них убивати.

Але хоча таки справді провинний у лихові всьому

Є лиш Атрід, герой Агамемнон широкодержавний,

Що бистроногого сина Пелея так тяжко зневажив, —

Нам через це ухилятись від бою ніяк не годиться!

115 Отже, поправмось мерщій! Виправні серця благородних.

Дуже негарно-бо вам забувать войовничу відвагу,

Найсміливішим з ахейського війська! Не сперечався б

З мужем я тим, що з кривавого поля війни утікає

Із боягузтва. На вас же я цілим обурений серцем.

120 Ох і ледачі! Ще й гіршого ви тут наробите лиха

Через недбалість свою і на себе накличете, певно,

Сором і осуд людський! Починається битва велика!

Біля самих кораблів гучномовний вже Гектор воює

Дужий, він браму розбив і зірвав з неї засув великий!»

125 Так підмовляючи, дух земледержець підносив ахеям.

Біля Еантів обох тоді стали збиратись фаланги

Дужі, що ані Арей їм нічим би не міг докорити,

Ані Афіна, що кличе до бою. Добірні, найкращі

Воїни тут на троян і божистого Гектора ждали —

130 Спис біля списа, щиток при щитку нерозривно зімкнуті,

Щит до щита, шолом до шолома й до воїна воїн.

Гребені тих конегривих шоломів стикались при кожнім

Русі, так щільно один біля одного вої стояли.

Грізно щетинились гострі списи у долонях відважних

135 Воїв, — вони уперед поривалися, прагнучи бою.

Лавами йшли і трояни. Сам Гектор їх вів за собою, —

Рвавсь уперед він, як камінь округлий, що з дикої скелі

Хвилі напором у повінь ріка його скинула врешті,

Виром бурхливим підмивши основи жахливої скелі.

140 Котиться він, ще й підскакує, й лунко тріщить по дорозі

Праліс густий, а він далі летить, не спиняючись, поки

Аж до рівнини сягне і не котиться більш мимоволі.

Так же і Гектор — спочатку грозив, що до самого моря

Легко він шлях прокладе крізь човни і намети ахейські,

145 Всіх побиваючи; а, на густі наштовхнувшись фаланги,

Мусив спинитись. Назустріч-бо вийшли синове ахейські,

Вдарили вістрями грізних мечів і списів двоєгострих

І відігнали його, й похитнувсь він, і став одступати.

Голосно крикнув тоді, щоб навкруг його чули трояни:

150 «Трої сини, і лінійці, й дарданські бійці рукопашні,

Стійте усі! Не надовго мене зупинили ахеї,

Хоч і зімкнулись у лави вони, наче мур, непохитні,

Та перед списом моїм, сподіваюсь, відступлять, як справді

Бог верховний веде мене, Гери муж громоносний».

155 Мовлячи так, він у кожному силу збудив і завзяття.

Вийшов тоді наперед Деїфоб, гордовитий Пріамів

Син, перед себе тримаючи щит, звідусіль рівнобокий;

Кроком легким він ішов, тим щитом прикриваючи тіло.

В нього тоді Меріон вже націлився списом блискучим,

160 Кинув, але промахнувсь і попав йому в щит рівнобокий,

Шитий із шкір; але не пробив — ще раніше зламалось

Вістря на ратищі довгого списа. Злякавшися лету

Списа шаленого, в бік одвернув Деїфоб свій обшитий

Шкірою щит. Меріон же назад повернувся у лави

165 Товаришів, роздратований страшно на те і на друге —

Що й перемоги позбувсь, і зламав свого списа міцного.

До кораблів він подався тоді і наметів ахейських

Списа великого взять, що лишився у нього в наметі.

Битва тим часом тривала, і гомін лунав неугасний.

170 Тевкр Теламоній відважного перший убив списоборця

Імбрія, Ментора сина, на коні багатого мужа.

Жив у Педеоні він до приходу загонів ахейських

З Медесікастою в шлюбі, бічною Пріама дочкою.

А як данаї до Трої прийшли в кораблях крутобоких,

175 До Іліона прибув він, але від троян відрізнявся.

Жив у Пріама, тримав його той як власного сина.

Син Теламона під вухо його своїм списом довженним

Ранив і вихопив списа назад. Той упав, наче ясен,

Що на вершині гори височів, звідусюди помітний,

180 Міддю ж підрубаний, свіже схилив до землі своє листя, —

Так він упав — і брязнула зброя, що сяяла міддю.

Кинувся Тевкр уперед, щоб озброєння з Імбрія зняти.

Гектор же кинувсь до нього й націлився списом блискучим.

Той це помітив і ледве од мідного встиг ухилитись

185 Списа. І в груди уп’явсь Амфімахові, сину Ктеата

Акторіона, той спис, коли він на битву виходив.

Тяжко він гримнув об землю, аж зброя на нім забряжчала.

Гектор же кинувся знов — в Амфімаха, великого духом,

Зняти шолом з голови, до скронь його щільно прилеглий.

190 Кинув тієї ж хвилини Еант своїм списом блискучим

В Гектора, тіла ж його не торкнув він: грозливою міддю

Все воно вкрите було. Посередині в щит він ударив,

І Пріаміда так сильно штовхнув, що той мусив вернутись,

Трупи обидва лишивши, щоб їх волочили ахеї.

195 А Амфімаха взяли Менестей богосвітлий і Стіхій,

Воїв афінських вожді, й понесли до загонів ахейських,

Імбрія ж — двоє Еантів, завзяття взірці бойового,

Наче два леви козу із-під варти собак гостроіклих

Викравши, разом несуть, крізь густі пробираючись хащі

200 Й високо в пащах свою над землею тримаючи здобич,

Так же й Еанти озброєні, високо трупа піднявши,