Іліада

Пісня сімнадцята. Подвиги Менелая

Не упустив із очей Менелай, Ареєві любий,

Як у жорстокім бою трояни здолали Патрокла.

Вийшов із лав уперед він, блискучою сяючи міддю,

Й став круг тіла ходити, як ходить навколо теляти

5 З муканням первістка-матка, яка перед тим не родила.

Так же круг тіла Патрокла ходив Менелай русокудрий.

Перед собою він списа тримав і щит свій округлий,

Кожного мертвим готовий покласти, хто б вийшов назустріч.

Та не забув і про тіло убитого щойно Патрокла

10 Списом славетний Пантоя нащадок. Він став біля нього

Близько й розмову почав з Менелаєм, Ареєві любим:

«Паростку Зевсів, владарю людей, Менелаю Атріде!

Йди собі й тіло облиш, не чіпай цеї здобичі краще.

Жоден з троян чи союзників славних раніше од мене

15 Списом своїм у жорстокім бою не ударив Патрокла.

Дай же мені у троян заслужену славу здобути,

Щоб і тебе я не вбив, і життя не забрав би солодке».

В відповідь мовив із гнівом йому Менелай русокудрий:

«Зевсе, наш батьку! Чи ж личить зухвало отак вихвалятись!

20 Не величається силою так ані барс кровожерний,

Ані розлючений лев, ні кабан гостроіклий, що більше

Інших може пишатись могутністю дикою в грудях,

Як вихваляються тут Пантоя сини, списоборці.

Силою й юністю тішивсь недовго, проте, Гіперенор,

25 Коней впокірник, коли підійшов він і став глузувати,

Кажучи в вічі, що я із усього данайського війська

Воїн найгірший. Певен я, він не своїми ногами

Втішить вернувся кохану дружину й батьків своїх любих.

Так же позбавлю я сили й тебе, якщо ти проти мене

30 Виступив. Раджу тобі я назад відійти і сховатись

Серед громади. Отож не виходь проти мене, щоб лиха

Гіршого ще не зазнати. Мудрий дурень по шкоді».

Так він сказав. Не послухав Евфорб і в відповідь мовив:

«Сповна заплатиш тепер, Менелаю, годованцю Зевсів,

35 Ти за убитого брата, що вбивством його вихвалявся,

Жінку його вдовою в їх спальні навік залишивши,

Горя завдавши батькам невимовного й сліз безустанних.

Може, нещасним гіркі припинив би я сліз тих потоки,

Голову знявши твою і з озброєнням разом віддавши

40 В руки Пантою старому й Фронтіді його богосвітлій.

Хай непочатим не довго наш труд бойовий залишиться

Й неперевіреним — хто з нас відважний, хто втечі шукає!»

Мовивши так, Менелая у щит він округлий ударив.

Та не пробив, проте, міді: об щит його, міцно окутий,

45 Вістря зігнулось. Другим підняв тоді мідного списа

Славний Атрід Менелай, помолившися батькові Зевсу,

Хоч відступив той, а списом йому він під горлом у воло

Втрапив та ще й надавив, на важку покладаючись руку.

Вістря навиліт крізь ніжну проткнулось Евфорбову шию,

50 Тяжко він гримнув на землю, аж зброя на нім забряжчала.

Кров’ю намокла чуприна, на коси Харіти подібна,

Кучері пишні, злотом і сріблом примхливо повиті.

Як садівник молоду вирощує парость оливи

В затишнім місці, де б’є джерельна вода струмениста,

55 І зеленіє те віття, й колишеться тихо під ніжним

Подувом легких вітрів, і білим цвіте воно цвітом.

Та налетить несподівано з буйною силою вихор,

Вирве із грядки ту парость і кине тут же на землю.

Так і, сина Пантоя, славетного списом Евфорба,

60 Вбивши, Атрід Менелай почав з нього зброю знімати.

Наче той лев, певен сили своєї гірський вихованець,

Вихопить кращу корову із стада, що мирно пасеться,

Й спершу зламає їй карк, тримаючи міцно зубами

Дужими, потім розтерзані нутрощі з теплою кров’ю

65 Жадібно всі пожирає; навкруг пастухи і собаки

Здалеку галас великий зчиняють, але підступити

Ближче не хочуть вони: блідий-бо їх острах проймає.

Так же ні в кого з троян бажання не виникло в грудях

Ближче зійтися тоді у бою з Менелаєм поважним.

70 Славне озброєння зняти із сина Пантоя відразу

Міг би Атрід, якби Феб-Аполлон йому тут не позаздрив.

Гектора в бій він послав, Ареєві рівного мужа,

Мента прибравши подобу, кіконських бійців полководця.

До Пріаміда озвавшись, він слово промовив крилате:

75 «Гекторе, ти недосяжне догнать пориваєшся нині —

Коней баских Еакіда хороброго! Смертним-бо людям

Впоратись важко із ними та їх запрягать в колісницю,

Крім лиш Ахілла, що мати безсмертна його породила.

А Менелай войовничий, син мужній Атрея, тим часом,

80 Тіло Патрокла стерігши, найкращого з воїв троянських

Вбив Пантоїда Евфорба й відваги палкої позбавив».

Мовив це бог, і знов до людської борні повернувся.

Гектору ж смуток страшний охмарнілу окрив його душу.

Пильно поглянув по шерегах він бойових і побачив,

85 Як той озброєння славне знімає, а цей непорушно

Мертвий лежить, і кров із одкритої рани струмує.

Виступив Гектор тоді, блискучою сяючи міддю,

І на весь голос гукнув, на Гефестове схожий невгасне

Полум’я. Крик цей гучний не пройшов повз увагу Атріда.

90 Тяжко зітхнувши, звернувсь до свого він одважного серця:

«Горе мені! Якщо з цим я чудовим озброєнням разом

Кину Патрокла, що смертю поліг задля честі моєї,

Чи не осудить мене, це побачивши, хтось із данаїв?

А як, соромлячись їх, на троян і на Гектора вийду

95 Сам я один, то ворожі мужі мене зразу оточать.

Лави троян-бо Гектор веде сюди шоломосяйний.

Тільки навіщо оцим своє миле тривожу я серце?

Хто проти божої волі із мужем змагатися вийде,

Любим для бога, лихої зазнає біди незабаром.

100 Тим-то мене не осудить за те ні один із данаїв,

Що перед Гектором я відступив, — бо од бога він б’ється.

От якби зараз Еанта знайти мені з голосом дужим,

Разом пішли б ми тоді, бойову спогадавши відвагу,

Хоч би боги й не сприяли нам, тільки б Патроклове тіло

105 Вирвати нам для Ахілла, — було б то лихо найменше».

Поки отак у серці і мислях своїх міркував він,

Лавами військо троян надійшло, їх очолював Гектор.

І відступив Менелай, залишивши Патроклове тіло

Й часто назад оглядаючись, наче той лев пишногривий,

110 Що пастухи і собаки його від кошари списами

Й криками геть відганяють, а серце відважне у грудях

Раптом холоне, і змушений він із обійстя тікати.

Так від Патрокла тоді відступив Менелай русокудрий.

Лав досягнувши своїх, він спинивсь і назад оглянувся,

115 Теламоніда Еанта очима шукаючи всюди.

Раптом його він побачив на лівім крилі бойовища, —

Товаришів підбадьорював той, укріпляючи дух їм:

Жахом-бо Феб-Аполлон їм наповнив серця нездоланним.

Швидко підбіг Менелай до Еанта і так йому мовив:

120 «Друже Еанте, біжім за Патрокла полеглого збройно

Битися! Може, Ахіллові хоч би оголене тіло

Ми принесем: зняв-бо зброю вже Гектор шоломосяйний».

Мовивши так, він Еанту відважному дух підбадьорив.

Той тоді вийшов із лав, і з ним Менелай русокудрий.

125 Гектор же тіло Патрокла волік, озброєння славне

Знявши, щоб одрубать йому голову гострою міддю,

Трупа ж самого троянським собакам віддати в поживу.

Близько Еант підійшов, свій щит піднявши, як вежу.

Гектор назад відступив і, між лав замішавшися, скочив

130 На колісницю свою, а троянам зброю чудову

В місто віддав однести — на славу для себе велику.

В час той Еант, широким щитом прикриваючи тіло

Менойтіада, спинився над ним, як над дітьми левиця,

Що, левенят нерозумних виводячи, раптом у лісі

135 Стріне мисливців, і, впевнена в силі своїй, гордовито

Брови на лобі нахмурить, і трохи примружує очі.

Так зупинився й Еант над тілом Патрокла-героя.

З другого боку Атрід Менелай, Ареєві любий,

Став над убитим, у грудях великий ховаючи смуток.

140 Главк, Гіпполохів син, полководець лікійських загонів,

Глянув спідлоба на Гектора й мовив до нього з докором:

«Гекторе, мужній на вигляд, в бою ж поступаєшся часом!

Слава даремно вважає відважним тебе, боягуза!

Час-бо подумать тобі, як місто своє і твердиню

145 Сам захищатимеш ти із людьми, що родилися в Трої?

Тож із лікіян ніхто вже не піде тепер на данаїв

Битись за місто. Хоча б безупинно й невтомно змагався

Ти у боях з ворогами, — яка тобі буде подяка?

Як в бойовій колотнечі врятуєш, нещасний, простого

150 Мужа, коли Сарпедона, товариша вірного й гостя,

Кинув у битві, аргеям у здобич лишивши й поживу?

Друга, який за життя так багато корисного вдіяв

Місту й тобі! А його від собак ти не смів захистити!

Хто із лікійських мужів готов мене слухати, разом

155 Їдьмо додому! Згубна для Трої настала година!

Більше було б у воїв троянських одважної сили,

Запалу в грудях, що з ними, завзято б’ючись за вітчизну,

Труд і змагання на себе приймають мужі войовничі, —

Скоро б Патрокла тоді затягли ми за мур Іліона.

160 А опинивсь би в великім він місті державця Пріама,

Навіть і мертвий, та вирваний нами з жорстокого бою,

Скоро й аргеї озброєння славне вождя Сарпедона

Нам віддали б, та й його привезли б ми за мур Іліона.

Тут-бо соратник лежить найславнішого з воїв аргейських,

165 Що з кораблями приплив і загоном соратників вірних.

Але Еанта, духом великого, ти не одваживсь

Виждати, дивлячись в очі йому в бойовій колотнечі,

Ані змагатися з ним, адже він набагато сильніший».

Глянув спідлоба й сказав тоді Гектор шоломосяйний:

170 «Главку, що сталось? Щось надто зухвало ти став розмовляти!

Друже ти мій! А я ж то вважав тебе найрозумнішим

Серед усіх, що в Лікійській країні живуть буйноплідній.

Нині ж розумним тебе не назву, бо говориш ти, ніби

Виждать в бою на Еанта-велетня я не наваживсь.

175 Ні, ані січі, ні тупоту кінського я не боюся.

Дужча від нас, проте, воля егідодержавного Зевса.

Він настрашить і хороброго й легко звитяги позбавить

Навіть тоді, коли сам перед тим спонукав його битись.

Йди-но до мене, мій друже, стань ближче й побачиш на ділі,

180 Чи цілий день я таким, як ти кажеш, лишусь полохливим,

Чи кому-небудь з данаїв, який би не був він завзятий,

Наміру не відіб’ю боронити Патроклове тіло».

Мовивши так, до троян він голосом дужим покликнув:

«Гей, ви, трояни, лікійці й дарданські бійці рукопашні!

185 Будьте, друзі, мужами, шалену згадайте ви силу,

Бийтеся, поки вдягну бездоганного зброю Ахілла

Вславлену, що я здобув, убивши Патроклову силу».

Після цих слів одійшов тоді Гектор шоломосяйний

З бою жахливого. Кинувсь він бігти, напруживши м’язи

190 Ніг своїх бистрих, і, трохи пробігши, догнав незабаром

Товаришів, що несли Пелідову зброю славетну.

Від многослізного бою далеко він зброю міняє:

Зняту із себе троянам оддав однести войовничим

До Іліона священного, сам одягнувши нетлінну

195 Зброю Ахілла Пеліда, що в давні часи його батьку

Подарували небесні богове, а той, постарівши,

Сину віддав. Та в зброї тій старості син не діждався.

Вгледів лише з висоти олімпійської Зевс хмаровладний,

Що одягає вже Гектор Пеліда божистого зброю,

200 І, головою хитнувши, у серці своєму промовив:

«О жалюгідний! Ти й гадки не маєш, як близько від тебе

Смертна година! От ти одягнув уже зброю нетлінну

Мужа найкращого, що перед ним усі інші тремтіли.