Іліада

615 Світлом для нього він став, загибелі день одвернувши,

Сам же життя загубив од Гектора-мужозвитяжця.

Той його в щелепу, близько від вуха ударив і списом

Вибив зуби йому, язик розрубавши надвоє.

З повоза випав Койран і виронив віжки на землю.

620 Та Меріон нахиливсь, і, з землі їх піднявши руками,

Ідоменееві швидко подав, і до нього промовив:

«Коней хутчіше жени до своїх кораблів бистрохідних.

Бачиш ти й сам, перемогу здобудуть тепер не ахеї!»

Так він сказав. Девкалід пишногривих погнав тоді коней

625 До кораблів глибодонних. І острах обняв йому серце.

Від Менелая, проте, і Еанта, великого духом,

Зевс не втаїв, що звитягу мінливу дає він троянам.

Перший озвався до них великий Еант Теламоній:

«Горе нам! І найдурнішій людині тепер зрозуміло,

630 Що всемогутній наш батько, сам Зевс помагає троянам:

Всі-бо їх стріли й списи досягають мети, хто б не кинув —

Добрий боєць чи поганий, — сам Зевс їх летом керує.

Наші ж летять навмання і падають марно на землю.

Тож поміркуймо тепер, щоб найкращий придумати спосіб,

635 Як нам Патроклове тіло відбить і поверненням скорим

Товаришам своїм любим сподівану радість подати.

Дивляться пильно на нас вони в смутку, не певні, чи зможем

Гектора-мужозвитяжця і рук його міць нездоланну

Стримати ми, й до човнів чорнобоких почнемо тікати.

640 Хоч би знайшовся товариш, що звістку б відніс якнайшвидше

До Пелеїда, він-бо, гадаю, ще й досі не знає

Вісті сумної, що впав у бою його любий товариш.

Тільки нікого не можу побачити я між ахеїв, —

Темною хмарою всі — і люди, і коні вповиті.

645 Зевсе, наш батьку! Розвій оту хмару над дітьми ахеїв,

Небо кругом проясни, щоб бачити все нам очима,

І погуби нас при світлі, якщо вже бажаєш губити».

Так він сказав у сльозах, і жаль його батькові стало.

Темряву він одігнав і хмару навколо розвіяв,

650 Сонце засяяло знов, і вся освітилася битва.

До Менелая, в бою голосного, Еант тоді мовив:

«Глянь, Менелаю, паростку Зевсів, чи є де живий ще

Несторів син Антілох, душею своєю могутній,

Хай до Ахілла відважного він побіжить якнайшвидше

655 І сповістить, що загинув товариш його найлюбіший».

Так він сказав. Не перечив йому Менелай гучномовний

І тої ж миті подався у путь, наче лев од кошари,

Де від людей і собак відгризаючись, він натрудився;

Ті не давали йому до волового жиру допастись,

660 Цілу вартуючи ніч; він же, свіжого прагнучи м’яса,

Рвався вперед, але марно: із рук-бо безстрашних на нього

З свистом летіли потоком густим і списи зловорожі,

І пломінкі смолоскипи, що жахом проймали пекучим,

І на світанку відходив він геть із засмученим серцем.

665 Так від Патрокла тоді Менелай, у бою гучномовний,

Йшов неохоче. Боявся-бо він, що огорне ахеїв

Страх непоборний і труп ворогам вони в здобич покинуть.

До Меріона й Еантів обох він почав говорити:

«Гей ви, Еанти, аргеїв вожді, і ти, Меріоне!

670 Чи не пора нам Патрокла нещасного лагідну вдачу

Нині згадати? Яку виявляв він до кожного щирість,

Поки живий був! Та доля і смерть його нині спостигли».

Мовивши так, одійшов од них геть Менелай русокудрий,

Дивлячись пильно навкруг, як орел, про якого говорять,

675 Що з-між усіх піднебесних птахів його зір найгостріший.

Високо в небі ширяючи, бистрого він не прогледить

Зайця, що десь під кущем притаївсь густолистим, і, раптом

Впавши на нього, хапає у кігті, й життя позбавляє.

Так і твої, Менелаю, годованцю Зевсів, яскраві

680 Очі навколо усюди по лавах зорили ахейських,

Чи не покажеться Несторів син, ще живий, поміж воїв.

Раптом його він побачив на лівім крилі бойовища —

Товаришів підбадьорював той, укріпляючи дух їм.

Тож, підійшовши до нього, сказав Менелай русокудрий:

685 «Паростку Зевсів, сюди підійди, Антілоху! Почуєш

Вістку сумну, що бодай-бо ніколи вона не справдилась!

Сам ти, гадаю, тепер на власні вже очі побачив

І зрозумів, що данаям біду божество посилає,

А перемогу троянам. Патрокл, найславніший з ахеїв,

690 Смертю поліг, і данаїв журба охопила велика.

Тож до Ахілла біжи — на човнах розказати ахейських

Все, що тут сталось, — нехай на човні порятує хоч голе

Тіло, озброєння ж Гектор ізняв з нього шоломосяйний».

Так він сказав. Антілох аж жахнувся, слова ті почувши.

695 Довго стояв він, цілком онімілий, гіркими сльозами

Сповнились очі, і голосу дужого зразу позбувся.

Та не лишив він, проте, Менелаєвих слів без уваги,

Швидко побіг, Лаодокові зброю свою передавши,

Свому супутцю, що коней тримав при нім однокопитих.

700 Всього в сльозах понесли його ноги проворні із битви

Сину Пелея Ахіллові вість передати немилу.

Не захотілось тобі, Менелаю, годованцю Зевсів,

Товаришів боронити у скруті лихій, де покинув

Їх Антілох, і туга пілосян важка охопила.

705 Посланий був на підтримку до них Фрасімед богосвітлий,

А Менелай тоді швидко подавсь до Патрокла-героя,

Біля Еантів спинився і слово таке до них мовив:

«До кораблів бистрохідних того я послав чоловіка

Вістку Ахіллу подать прудконогому. Не сподіваюсь

710 Все ж я приходу його, хоч який він на Гектора гнівний.

Як без свого він озброєння буде з троянами битись?

Тож поміркуймо тепер, щоб найкращий придумати спосіб,

Як нам Патроклове тіло відбити й самим повернутись,

Кери уникнувши й смерті в жорстокій з троянами битві».

715 В відповідь мовив йому великий Еант Теламоній:

«Все ти цілком справедливо сказав, Менелаю преславний!

Вдвох з Меріоном нагніться і, швидко піднявши на себе,

Тіло Патроклове з битви несіть. Ми ж обидва іззаду

З Гектором будем божистим тоді і з троянами битись.

720 Одноіменні і духом єдині не раз ми й раніше

Поряд, плече у плече Ареєву лють відбивали».

Так він сказав, і, високо понад землею піднявши,

Тіло вони понесли. І скрикнули голосно ззаду

Вої троянські, побачивши тіло в руках у ахеїв.

725 Кинулись, наче ті пси, що вслід за пораненим вепром

Мчать стрімголов уперед, молодих обганяючи ловчих,

Рвуться шалено за ним, готові його розірвати.

Та лиш повернеться він, на свою покладаючись силу,

Жахом охоплені, врозтіч вони розбігаються раптом.

730 Так і трояни — юрбою раніш за ахеями гнались,

Вістрям списів улучаючи їх і мечів двоєсічних.

Та лиш Еанти, спинившись, обличчям до них повертались,

Блідли вони, і ніхто вже із них не насмілювавсь більше

Кинутись знов уперед і за тіло Патроклове битись.

735 Так, поспішаючи, вдвох несли вони тіло із битви

До кораблів глибодонних. За ними страшний розгорявся

Бій, мов пожар, що виник раптово й залюднене місто

Полум’ям враз охопив, і валяться в порох будови

В сяйві яскравім, а вітер ще більше вогонь роздуває,

740 Так од завзяття мужів-списоборців і тупоту коней

Гомін котивсь за героями, що поспішали до стану,

Так наче мули міцні, потужну напруживши силу,

По кременистій дорозі з високого тягнуть узгір’я

Бантину довгу чи брус корабельний і дихають важко,

745 Змучені втомою й потом, однак, уперед поспішають, —

Так вони й тіло уважно несли. А за ними позаду

Двоє Еантів тримались: як лісом поросле узгір’я

Стримує води, пролігши упоперек їм по рівнині,

І розбуялих потоків і рік течію нездоланну

750 Може затримати й хвилі бурхливі її спрямувати

Аж на рівнину, — та міць його хвиль тих здолати не може, —

Так, тримаючись ззаду, Еанти весь час відбивали

Натиск троян. А ті насідали, найбільше з них двоє

Найсміливіших — Еней, син Анхіса, й осяйливий Гектор.

755 Так наче хмарою зграя шпаків пронесеться і галок

З криком страшенним, побачивши здалеку в ясному небі

Яструба злого, що смерть маленьким несе пташенятам, —

Так від Енея і Гектора воїни юні ахейські

З криком страшенним тікали, про запал до бою забувши.

760 І, утікаючи, в рові багато губили данаї

Зброї чудової. Битва ж завзята кругом не вгавала.