Іліада

Пісня шоста. Зустріч Гектора з Андромахою

Бій між троян і ахеїв страшний залишили богове.

Та по рівнині то тут, то там не втихала ще січа

В буйній навалі взаємного лету списів міднокутих

В полі широкім між течій швидких Сімоенту і Ксанту.

5 Перший Еант Теламоній, опора надійна ахеїв,

Лави прорвав у троян і загін свій обрадував світлом,

Ще й Акаманта убив, найкращого серед фракіян

Сина Евсора, і силою, й зростом могутнього мужа.

Перший поверх він шолома його густогривого вдарив, —

10 Лоба пробив він йому, і глибоко в череп угрузло

Мідяне вістря, й ту ж мить пітьма йому очі окрила.

А Діомед гучномовний позбавив дихання Асіла,

Сина Тевтрана, що жив у збудованій гарно Арісбі,

Маючи добрий достаток, і приязню тішивсь людською,

15 Кожному радий у домі своїм, що стояв при дорозі.

Та ніхто з них на поміч не став, од загибелі злої

Не боронив його, й разом життя позбулися обидва, —

Він і супутник його, на імення Калесій, погонич

Коней баских, — опинилися раптом вони під землею.

20 З Дреса й Офелтія зброю їх зняв Евріал переможно

І на Есепа пішов і Педаса, що їх породила

Абарбарея, наяда, прегарному Буколіону.

Буколіон же був сином славетного Лаомедонта,

Старшим в родині, хоч потай на світ привела його мати.

25 З нею овечий пастух поєднався коханням і ложем,

І, завагітнівши, двоє близнят принесла йому німфа.

Сили й самого життя прекрасні тіла їх позбавив

Син Мекістея, й озброєння в них із плечей познімав він.

Вбив Астіала тоді Поліпет, у боях нездоланний,

30 А перкотійця Підіта добив Одіссей переможно

Мідяним списом, від Тевкра поліг Аретаон божистий.

Несторів син Антілох подолав своїм списом блискучим

Аблера, сам же владика мужів Агамемнон — Елата,

Що у Педасі нагірнім, над плавною жив течією

35 Сатніоенту. Філака, який утікав з бойовища,

Леїт догнав, Евріал же — Мелантія вбив переможно.

Тут же Адраста живцем захопив Менелай гучномовний;

Мчали сполохані коні його по рівнині й розбили

З розмаху об тамарисковий кущ колісницю округлу,

40 Дишля в основі зламали і навскач усі подалися

Прямо до міста, куди наполохано й інші скакали.

Сам же Адраст із повоза сторч головою скотився

Біля коліс у пилюку лицем. І в ту ж мить біля нього

Сам Менелай, син Атреїв, із списом з’явивсь довготінним.

45 І за коліна Адраст ухопивши його, став благати:

«Змилуйся, сину Атреїв, і гідний ти матимеш викуп.

Досить скарбів у багатого батька мого у коморах —

Золота, й міді, й заліза, що так його важко кувати.

З радістю батько з скарбів тих коштовних складе тобі викуп,

50 Тільки дізнається він, що живий на човнах я в ахеїв».

Так говорив він, і серце зм’якшив Менелаєві в грудях.

Той вже супутцеві мав на човни бистрохідні ахеїв

Дати його відвести. Та назустріч йому Агамемнон

Швидко підбіг і, гукаючи, голосно став докоряти:

55 «О Менелай легкодухий! Чого так піклуєшся ревно

Ти про троян? То, видно, чудово вони повелися

В домі твоїм? Хай ніхто з них від рук наших гибелі злої

Не урятується! Хай навіть ті немовлята загинуть,

Що матері їх в утробі ще носять! Нехай в Іліоні

60 Без похорону безслідно усі пропадуть вони разом!»

Мовлячи так, Агамемнон змінив свому братові намір,

Правду-бо мовив йому, і Адраста від себе рукою

Той відштовхнув, а владар Агамемнон Адрастові списа

В пах увігнав, і навзнак звалився він; син же Атрея,

65 Ставши на груди йому, з них вихопив спис ясеновий.

Нестор аргеїв в той час підбадьорював голосом дужим:

«О мої любі герої данаї, о слуги Арея!

Хай з-поміж вас не лишається ззаду ніхто, щоб на здобич

Кинутись враз і в човни наносити її якнайбільше.

70 Тож ворогів убиваймо! Ще вистачить часу спокійно

На бойовищі знімати озброєння з трупів полеглих».

Мовлячи так, відвагу і мужність будив він у кожнім.

Мали трояни тікать від ахеїв, Ареєві любих,

До Іліона, своєю знеможені слабістю духу;

75 Та, зупинившись перед Енеєм та Гектором, мовив

Так їм Гелен, син Пріама, цей птаховіщун найславніший:

«Слухай, Енею, й ти, Гекторе! Вам якнайбільше належить

Дбать про троян і лікіян, бо серед усіх ви найкращі

В кожній потребі — чи в подвигах ратних, чи в мудрій пораді.

80 Тож зупиніться й затримайте воїв своїх біля брами,

Лави обходячи, поки в обіймах жіночих шукати

Схову не прагнуть в утечі вони, ворогам на утіху.

А як фаланги свої підбадьорите все ж ви до бою,

Залишимось тут і ми і з данаями будемо битись,

85 Хоч і потомлені дуже, — та змушує нас необхідність.

Ти ж вирушай тепер, Гекторе, в місто й, додому прийшовши,

Матері скажеш твоїй і моїй, — жінок поважніших

В храм ясноокої діви Афіни, в акрополь хай скличе,

Засуви хай відімкне на дверях священного дому,

90 Вибере хай покривало, яке їй найбільшим, найкращим

В домі здається її, яке їй самій найдорожче,

Хай на коліна його покладе пишнокосій Афіні,

В жертву ялівок хай принести обіцяє дванадцять,

Назимків, в ярмах не звиклих ходити, якщо вона ласку

95 Виявить місту й троянським жінкам та малим немовляткам

І від священних твердинь Іліона Тідіда відкине,

Дикого списника, грізного міццю носителя жаху,

Прямо скажу, із ахеїв усіх найсильнішого мужа.

Навіть і сам нас Ахілл, керманич мужів, не страшив так,

100 Хоч від богині він, кажуть, родивсь. Але цей іще більшим

Гнівом шаліє, й ніхто з ним у силі зрівнятись не може».

Так тоді мовив Гелен, і Гектор послухався брата.

Зразу ж у всій своїй зброї він з повоза скочив на землю

Й, списом махаючи гострим, пройшов перед лавами війська,

105 В бій закликаючи всіх, і січа страшна запалала.

Враз обернулись трояни і рушили проти ахеїв.

І подалися аргеї назад і різню припинили,

Їм-бо здалось, що з укритого зорями неба спустився

Хтось із богів до троян — так відважно вони обернулись.

110 Гектор волав до троян, закликаючи голосом дужим:

«Трої хоробрі сини і союзники наші славетні!

Будьте, друзі, мужами, згадайте відвагу завзяту!

До Іліона тим часом піду я й старійшинам мовлю,

Радникам мудрим, і нашим дружинам, щоб щиро благали

115 Вічних богів, обіцяючи їм принести гекатомби».

Так промовивши, шоломосяйний пішов од них Гектор.

Ззаду по карку й по п’ятах краями його ударяла

Чорная шкіра, що нею обведено щит його круглий.

Главк, Гіпполохова парость, із сином Тідея тим часом

120 Вийшли між військ на середину, сповнені прагнення битись.

Як, наступаючи, стали один проти одного близько,

Перший до Главка звернувся тоді Діомед гучномовний:

«Хто ти єси, поміж смертного люду герою хоробрий?

Досі не бачив тебе я в боях, де мужі набувають

125 Слави, а нині відвагою ти перевищуєш інших

Воїв, коли довготінного списа мого дожидаєш.

Діти нещасних батьків, хто іде проти сили моєї.

А як ти хтось із безсмертних, що з неба спустився на землю, —

Я не посмів би ніколи з богами небесними битись.

130 Навіть могутній Лікург, син Дріанта, недовго на світі

Жив після того, як зваду з богами небесними скоїв.

Порозганяв-бо колись по священних узгір’ях Нісея

Він годівниць Діоніса шаленого, й гнані Лікурга

Мужоубивці стрекалом загостреним, тірси на землю

135 Всі вони кидали. Й сам Діоніс перестрашений в хвилю

Кинувсь морську, де Фетіда до лона його пригорнула:

Жах-бо його оповив від вигуків грізних Лікурга.

Дуже за це розгнівились боги, що живуть безтурботно,

Й сам його Кроносів син осліпив. Після того на світі

140 Ще він недовго прожив, безсмертним богам ненависний.

Тим-то і я не бажаю з богами блаженними битись.

А як смертний єси і земнії плоди споживаєш,

Ближче підходь, щоб мерщій погибельних меж досягнути!»

Відповідаючи, син Гіпполоха промовив славетний:

145 «Духом великий Тідіде, навіщо про рід мій питаєш?

Наче те листя на дереві — людські усі покоління:

Листя одне, обриваючи, вітер розносить, а інше —

Клечанням свіжим ліси укриває з новою весною.

Так і людські покоління — ці родяться, ті вже зникають.

150 А як довідатись хочеш, то й це я скажу, щоб відомий

Став і для тебе наш рід, що багато людей його знає.

В Аргосі, кіньми багатім, далеко є місто Ефіра.

Жив у тім місті Сізіф, із смертних мужів найхитріший.

Сином Еола Сізіф був, а в нього син Главк народився,

155 Главк же отой породив бездоганного Беллерофонта.

Вроду і мужність богове принадну йому дарували.

Та проти нього недобре у серці своєму замислив

Прет, набагато сильніший, і з-поміж аргейського люду

Вигнав його, той-бо Зевсом під берло був відданий Прету.

160 Претова з ним зажадала жона, богосвітла Антея,

Потай в коханні з’єднатись. Але не схилила до того

Повного добрих бажань, розумного Беллерофонта,

Й, зводячи наклеп на нього, вождю вона мовила, Прету:

«Прете, умри чи убий ненависного Беллерофонта!

165 З ним у коханні з’єднатись хотів він мене приневолить».

Так вона мовила, й гнівом владар запалав, це почувши.

Сам же вбивать ухиливсь, бо соромився все-таки серцем.

Але в Лікію послав його, й, складені давши таблички,

Згубних познак смертоносних на них він накреслив багато,

170 І на загибель його звелів показати їх тестю.

Той до Лікії під захистом певним безсмертних подався

І до Лікії безпечно прибув, до Ксантових течій.

Радо приймав його в себе Лікії просторої владар,

Дев’ять він днів частував його, дев’ять биків заколовши.

175 А як десята у небі заблисла Еос розоперста,

Гостя почав він розпитувать, знаки бажаючи бачить

Ті, що від Прета, від зятя його, він приніс із собою.

А як одержав од гостя ті зятеві знаки зловісні,

Передусім наказав йому він нездоланну Хімеру

180 Вбити. Була не людського вона, а богівського роду,

Спереду — лев, коза — посередині, ззаду — зміюка,

З лютістю полум’я з пащі страшенне вона видихала.

Та, на знамення божисті зважаючи, все ж її вбив він.

Другим завданням — в бою подолав солімів славетних.

185 Це, говорив, була із битв між людьми найстрашніша.

Третє: в бою подолав амазонок він мужоподібних.

А, як вертався, владар ще нову йому пастку підстроїв:

Кращих з Лікії просторої воїв зібравши, звелів їм

В засідку стать. Та додому ніхто уже з них не вернувся.

190 Всі бездоганним убиті були вони Беллерофонтом.

Врешті збагнув володар, що той — божественного роду,

В себе затримав його, і дочку свою дав за дружину,

І наділив половиною почестей володаревих.

А лікіяни з землі відвели йому кращу від інших,

195 Із плодоносною нивою й садом чудовим дільницю.

Троє дітей народилось в розумного Беллерофонта:

Старші — Ісандр, Гіпполох та дочка іще Лаодамія.

З Лаодамією Зевс велемудрий в коханні з’єднався,

І богорівний у неї родивсь Сарпедон міднозбройний.

200 Беллерофонт, проте, став для безсмертних богів ненависним

І по рівнині алейській блукав у гіркій самотині,

Серце своє гризучи і стежок уникаючи людських.

В війнах неситий Арей умертвив його сина Ісандра