Іліада

820 Хто б то не був; коли ж Зевсова тільки дочка Афродіта

Вступить у бій, навідліг ударити гострою міддю».

От чому й сам я тепер відступаю, і іншим аргеям

Всім наказав — докупи збиратися тут біля мене:

Я упізнав-бо Арея, що боєм кривавим керує».

825 В відповідь мовить до нього тоді ясноока Афіна:

«Сину Тідея, для серця мого дорогий Діомеде!

Більш ні Арея боятись не треба тобі, ні якогось

Іншого бога: сама я тобі помічницею стану.

Тож на Арея ти однокопиті спрямуй свої коні,

830 Зблизька удар його, — буйного більш не жахайся Арея,

Цього шаленця, втілене зло, віроломного бога.

Передо мною і Герою він удавав ще недавно,

Що допоможе аргеям, з троянами ж битися буде,

Нині ж усе це забув і на боці троян він воює».

835 Мовивши так, з колісниці богиня зіпхнула Стенела

Рухом руки, і він безодмовно зіскочив на землю.

На колісницю зійшла вона й стала біля Діомеда,

В бій пориваючись. Важко вісь застогнала дубова

Під тягарем страшної богині й найкращого мужа.

840 Віжки й батіг в свої руки вхопила Паллада Афіна

І до Арея погналася однокопитими кіньми.

Зброю в тій хвилі знімав із велетня він Періфанта,

Кращого із етоліян, Охесія славного сина, —

З нього Арей закривавлений зброю знімав. А Афіна,

845 Щоб не побачив Арей, прикрилась шоломом Аїда.

Щойно Арей, людовбивця, божистого вздрів Діомеда,

Зразу ж покинув велетня він Періфанта лежати

Там, де раніше убив його сам і позбавив дихання,

І Діомедові, коней впокірнику, кинувсь назустріч.

850 Щойно зійшлись вони й близько один проти одного стали,

Коням під ярма та віжки Арей тоді перший ударив

Мідяним списом, в противника прагнучи вирвать дихання.

Та ухопила рукою за спис ясноока Афіна

І відхилила ту зброю від повоза, кинуту марно.

855 В чергу свою, Діомед гучномовний тоді замахнувся

Мідяним списом. Його спрямувала Паллада Афіна

В пах, під попругу Арея, що був підперезаний нею.

Списа туди він загнав і, прекрасну розкраявши шкіру,

Вихопив зразу ж його. Арей застогнав міднозбройний

860 Так, наче дев’ять чи десять одразу покликнуло тисяч

Дужих мужів на війні, починаючи зваду Арея.

Острах і трепет усі тоді лави троян і ахеїв

Враз обняли, — так Арей застогнав, ненаситний війною.

Так, як від хмари похмурої темним здається повітря

865 В спеку гарячу, коли буревій налітає бурхливий,

Саме таким Діомедові, сину Тідея, здавався,

В хмарах здіймаючись в небо широке, Арей міднозбройний.

Швидко оселі богів досягнувши, вершин олімпійських,

Він біля Зевса Кроніона сів із засмученим серцем,

870 Рану йому показав, що безсмертною сходила кров’ю,

Й жалібним голосом слово до нього промовив крилате:

«Зевсе, наш батьку, невже не гнівлять тебе всі ці злочинства?

Завжди один через одного лих зазнаєм ми страшенних,

Вічні боги, коли людям свою виявляємо ласку.

875 Ремствуєм всі ми на тебе: шалену дочку породив ти

Всім на загибель, — лиш злочини завжди на думці у неї.

Кожен-бо інший з богів, що живуть на високім Олімпі,

Волю шанує твою і слухняно у всьому кориться.

Тільки її не приборкуєш ти ані словом, ні ділом,

880 Все попускаєш їй, сам породив-бо цю доньку зловредну.

Нині ж вона Діомеда, зухвалого сина Тідея,

В дикій злобі на безсмертних богів нападати навчила,

Спершу Кіпріді він руку при самій долоні поранив,

Потім, неначе той бог, і на мене накинувся навіть.

885 Тільки швидкі мене винесли ноги, а то я ще довго

Мусив би муки терпіть між жахливими купами мертвих

Або живим знемагать під ударами мідної зброї».

Глянув спідлоба і мовив у відповідь Зевс громовладний:

«Годі сидіти отут і скімлити так, віроломний!

890 Найненависніший ти із богів, що живуть на Олімпі!

Любі тобі лише звади, та війни, та січі криваві.

Матері вдача у тебе затята, украй непокірна

Гери, що ледве її погамовую й сам я словами,

Тож від порад її, мислю, ти й зараз зазнав цього лиха.

895 Не допущу я, проте, щоб довго терпів ти страждання.

Ти-бо із роду мого, і мені тебе мати родила.

Був би від іншого бога такий народивсь ти зловредний,

Нидів давно б уже ти навіть нижче потомків Урана».

Мовивши це, Пееону звелів він його ізцілити.

900 І Пееон, болевтольних на рану насипавши ліків,

Затамував її. Та й від народження був він не смертний.

Так, як у дзбан молока долити смоковного соку,

І рідина перемішана зсядеться зразу й загусне,

Так в одну мить загоїлась рана в палкого Арея.

905 Геба омила його, одягла йому шати чудові,

Й сів біля Зевса Кроніона він, повен величі й сили.

Знов повернулись тоді до оселі великого Зевса

Гера аргейська і з нею Алалкоменіда Афіна,

Край душогубства поклавши Ареєві-людоубивці.